Середа, 2 Грудня

Капітуляція Вірменії?

“Дорогі співвітчизники, сестри і брати. Я ухвалив важке, надзвичайно важке рішення для себе і для всіх нас. Я підписав заяву з президентами Росії і Азербайджану про припинення Карабаської війни. Текст вже опублікованої заяви невимовно болючий для мене особисто і для нашого народу”. Цими словами вірменський прем’єр-міністр Нікол Пашинян оголосив про завершення війни у Нагірному Карабаху, остання гаряча стадія якої тривала понад півтора місяця.

Цю заяву в Баку вже встигли назвати оголошенням капітуляції, заявивши, що отримали майже все, що хотіли. Та ще більше отримала Росія. Угода дає їй мандат на розміщення 1960 миротворців у регіоні Карабаху. Наразі — терміном на п’ять років, але з правом затриматися там довше.

Тим зрозумілішою стала реакція простих вірмен. Відразу після оприлюднення цієї заяви кілька тисяч протестувальників захопили в Єревані будинок уряду, вимагаючи термінової відставки Пашиняна.

Перипетії неоголошеної війни

Попри просування армії Азербайджану по території Нагірного Карабаху, Вірменія до останнього зберігала шанси вистояти щонайменше до весни. Вже за кілька тижнів погода мала унеможливити активні бойові дії на землі, що має суттєво “заморозити” конфлікт. Тож невипадково, що напередодні Азербайджан істотно активізував свої зусилля, щоб піти на “зимівлю” на максимально вигідних для себе позиціях.

Зокрема, Баку здобув контроль над Лачинським коридором — основною транспортною артерією, що з’єднує Вірменію та самопроголошену Нагірно-Карабаську Республіку. А на додачу — в останні дні Баку зробив усе можливе, щоб здобути Шушу — місто, яке за довоєнних часів було для Азербайджану символом його присутності в Карабаху. В цьому вірменськомовному регіоні Шуша було одним з небагатьох міст, населених переважно азербайджанцями.

Бої за Шушу тривали щонайменше три дні. Лише 9 листопада речник президента самопроголошеного Карабаху Ваграм Погосян визнав втрату контролю над Шушею.

Втім, насправді незворотні зміни сталися у Карабаху ще раніше. Якщо контроль над Шушею має насамперед символічний ефект, то набагато більшим успіхом Азербайджану став вогневий контроль за Лачинським коридором, що фактично означає встановлення надійної блокади Карабаху.

Словом, Азербайджан був готовий піти на зимову перерву в максимально комфортних умовах. Навіть якби до холодів їм не вдалося досягти остаточного контролю над регіоном, то зима та блокада шляхів мали би суттєво послабити, знекровити опір тих вірмен, що залишалися у Карабаху.

Альтернативні канали поставок у Карабах, звісно, існують, але це швидше гірські стежки, які не дають сподівань на повноцінне забезпечення всім необхідним цивільних та військових навіть влітку, а зимою — і поготів. Невипадково одночасно з боями за Шушу Вірменія розпочала евакуацію всього цивільного населення Нагірного Карабаху. Бо в умовах блокади сподіватися на хоч якесь забезпечення могли лише військові. Чому ж зрештою Вірменія підписала мирну угоду? Насамперед — через домовленість Росії та Туреччини, здобуту “через голову” Вірменії.

На що погодилася Вірменія?

День, 9 листопада, виявився багатим не лише на новини з фронту. CNN Turk повідомив про домовленість між президентами Туреччини та Росії про створення нового переговорного формату щодо Карабаху, альтернативного чинному Мінському (це “тезка” нашого формату стосовно Донбасу, але з іншими учасниками). До старого формату, крім РФ, входять Франція та США; у новому їх, по суті, замінила Туреччина. В Кремлі цю новину прокоментували вкрай скупо. Путінський речник Дмитрій Пєсков лише визнав, що під час розмови двох президентів справді піднімалася тема Карабаху. Показово промовчало і МЗС Вірменії, непрямо визнавши: вони знають, що Росія проводить переговори про них, але без їхньої участі. А вже вночі на

10 листопада Нікол Пашинян першим заявив про завершення війни. І хоча в його заяві не було конкретних деталей мирної угоди, її незабаром оприлюднила РФ. І ці умови виявилися вкрай обтяжливим для Вірменії.

Згідно з тристоронньою угодою, Азербайджан та Вірменія “зупиняються на займаних ними позиціях. Уздовж лінії зіткнення в Нагірному Карабаху і вздовж коридору, що з’єднує Нагірний Карабах з Республікою Вірменія, розгортається миротворчий контингент Російської Федерації”.  Таким чином, Вірменія втрачає контроль над всіма територіями “поясу безпеки” навколо Карабаху, окупованими нею в 90-х. Вона зберігає контроль лише над частиною Карабаху, а також у Лачинському коридорі, безпеку якого гарантуватимуть росіяни. Чисельність російського контингенту складуть 1960 військових, а їхній мандат триватиме 5 років із правом пролонгації. До слова, нескладно передбачити, що межі зон, які контролюватиме Єреван, ще можуть бути предметом суперечок та зіткнень.

Не менше важливим є те, чого в угоді немає. Вона не містить жодної згадки про майбутній особливий статус Нагірного Карабаху, на що згодом окремо звернув увагу азербайджанський президент Ільхам Алієв.

Тобто навіть ті території, що наразі лишаються під контролем Вірменії, не отримують ані суверенного статусу, ані навіть автономного статусу в складі Азербайджану.

“Це фактично капітуляція Вірменії”, — охарактеризував угоду Алієв.

Втім, іще більшим переможцем наразі сприймається Росія.

Завдяки тому, що частина карабаських територій, включно зі Степанакертом, повернеться під контроль Єревана, Росія збереже і навіть збільшить свій вплив на Вірменію, для якої російські миротворці стають життєво необхідними. Натомість у разі повної втрати Арцаху, тобто Карабаху, потреба у російських безпекових гарантіях різко знижувалася б.

Але одночасно Росія посилює свій вплив і на Азербайджан, на території якого тепер з’являються російські військові. І розгортання місії російських “миротворців” розпочалося вже цієї ночі.

Христина СЛЮСАРЧУК

P.S. Також варто зазначити, що у Вірменії, недалеко від кордону з Азербайджаном, збито російський ударний вертоліт Мі-24, який супроводжував автоколону 102-ї російської військової бази, — інформує УП із посиланням на російський “Інтерфакс” та Міноборони РФ, Медуза.

   За даними російського відомства, двоє російських військовослужбовців загинули, ще один отримав поранення. Вертоліт був збитий із землі з ПЗРК, після попадання ракети він не впорався з керуванням і впав у горах. Вижив військовослужбовець, отримав травми середньої тяжкості і був евакуйований на аеродром базування. Азербайджан вибачився за помилку.

Share.

Leave A Reply