Кому українське громадянство?
Паломництво «хороших росіян»: Овсяннікова, Нєвзоров, хто далі?
Кожен росіянин має горіти від сорому в будь-якому куточку світу лише через те, що він росіянин. Він має бути вигнанцем усюди і завжди! І жодних роздумів чи вагань. росія почала сипатись, втрачаючи армію, яка стає добривом української землі. З недокраїни починають втікати блогери в Дубай, і аби їх там поселили, називають себе українцями. Але найбільший розголос набрала ситуація, коли ексдепутат росії попросив українського громадянства, а ведуча одного із федеральних каналів хоче поміняти прізвище і називає себе українкою.
Що з тим Невзоровим?
3 червня у російських телеграм-каналах з’явилася інформація, що колишній депутат держдуми росії, колись довірена особа путіна, журналіст Олександр Невзоров із дружиною хочуть отримати громадянство України, а радник голови МВС України Антон Геращенко повідомив, що президент Володимир Зеленський підписав указ про надання українського громадянства Невзорову та його дружині.
Сам Невзоров заявив, що стає “на бік жертви”, і подякував людям України, що дозволили йому “зайняти серед них місце”.
Зеленський зазначив, що Невзоров хотів позбутися громадянства рф, бо підтримує Україну. Президент висловив думку, що треба “хитати росію” в будь-який спосіб і що люди, які виступають за Україну, – теж зброя. Проте станом на 6 червня Невзоров ще не отримав громадянства України, овідомив секретар РНБО України Олексій Данілов в ефірі “24 каналу”. “Щодо Невзорова – відкладемо в окрему скриньку. По-перше, у нього ще немає громадянства, він лише звернувся по громадянство”. За словами секретаря РНБО, кожному, хто захоче здобути українське громадянство, необхідно буде пройти відповідну процедуру, передбачену Конституцією та законами України.
Пропагандистка Овсяннікова
Колишня працівниця пропагандистського Первого канала Марина Овсяннікова заявила, що вважає себе українкою. 14 березня Овсяннікова зірвала ефір на “Першому”, вийшовши в студію з антивоєнним плакатом “Ні війні”. Вона пропрацювала на кремлівську пропаганду не менше 8 років.
“Я не “хороша росіянка”, я – українка. На знак підтримки України маю намір змінити прізвище Овсяннікова на своє рідне прізвище Ткачук”, – написала Овсяннікова. Згодом щодо прізвища передумала.
Як за законом?
Як за законом надають громадянство та яка процедура під час воєнного стану, «Ратуша» запитала в юристки Ірини ТАРАС.
За словами юристки, загальним правилом, яке є також незмінне і під час воєнного стану, громадянство України можна отримати, дотримавшись певних умов, зокрема: визнання і дотримання Конституції України та законів України; подання декларації про відмову від іноземного громадянства особи, яка отримала посвідку на тимчасове проживання. «Також потрібно легально прожити п’ять років на території України без перерв, мати дозвіл на імміграцію, знати українську мову та мати законний заробіток. Далі заяву з необхідними документами подає особа особисто до територіального підрозділу Державної міграційної служби України або, за наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо), на прохання заявника, подає інша особа чи надсилають поштою. Після сплати державного мита й закінчення строку розгляду заяви рішення про прийняття особи до громадянства України приймає президент України, видаючи відповідний указ, після цього територіальний орган Державної міграційної служби України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України. Такій особі видають довідку про реєстрацію особи громадянином України, яку вона подає для одержання документів, що підтверджують громадянство України. Є певні винятки щодо отримання громадянства за спрощеною процедурою, але тоді потрібно документально підтвердити свій статус», – каже Ірина Тарас.
Також юристка зазначає, що ще за 2,5 місяці до війни, ніби передбачаючи проблему, для деяких категорій осіб спростили процедуру прийняття до громадянства, розширивши перелік осіб, які замість зобов’язання припинити іноземне громадянство (підданство) можуть подати документ із назвою «декларація про відмову від іноземного громадянства». І до таких осіб зарахували: того, хто має визначні заслуги перед Україною або прийняття якого до громадянства України становить державний інтерес для України та/або брали (беруть) участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України (останнє доповнення здійснено вже під час війни на підставі Закону № 2153-IX від 24.03.2022). І такі особи, щоб отримати громадянство України, повинні подати подання на ім’я президента України, центрального органу виконавчої влади України, що підтверджує ці обставини, та лише документи: а) заяву про прийняття до громадянства України (в двох примірниках); б) три фотокартки (розміром 35*45 мм); в) один із таких документів:
– декларацію про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства);
– зобов’язання припинити іноземне громадянство (для іноземців);
– декларацію про відмову від іноземного громадянства;
– заяву про зміну громадянства (для іноземців, які є громадянами держав, міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України).
«Щодо громадянства для Невзорова можемо сказати, що загальна процедура не була дотримана, від незнання мови до проживання на території нашої країни та до припинення громадянства рф, однак зважаючи на останні зміни в законодавстві, отримати громадянство Невзоров міг за спрощеною процедурою як особа, яка має визначні заслуги перед Україною або прийняття якого до громадянства України становить державний інтерес для України. Однак уперше за весь час новин про громадянство Олександра Невзорова з’явилась інформація щодо дотримання певної процедури отримання громадянства України та зважаючи на те, що указ президента України Володимира Зеленського ще досі не опублікований, це може й справді говорити про те, що станом на 7 червня Олександр Невзоров не є громадянином України, однак, з іншого боку, є підтверджувальні слова Державної міграційної служби про те, що такий указ підписано. Тобто, аналізуючи цю ситуацію, важко сказати, чи отримав Невзоров громадянство України, але зважаючи на всі коментарі політичних діячів та президента, можна зазначити, що він таки отримає громадянство за визначні заслуги перед Україною, однак які саме ці заслуги, українці не знають. Питання законності процедури надання Невзорову українського громадянства часто в нашій державі не беруть до уваги, аргументуючи тим, що правові обставини ніколи не були ключовими критеріями розуміння реалій пострадянським суспільством», – додала Ірина Тарас.
Думки
Українська спільнота була обурена чутками про українське громадянство для Невзорова і готовністю прийняти пропагандистів. Українці також наголошували, що є громадяни росії та білорусі, які воюють за Україну і яким небезпечно повертатися у свої країни, але їм громадянство України надавати не поспішають.
«Виняток – коли людина справді відкрила своє серце до нашої країни»
Журналіст, медіа-експерт Отар ДОВЖЕНКО пише про те, що «хороші росіяни» можуть бути корисні за кордоном, а не в Україні:
«Ідею співпраці з російськими медійниками-пропагандистами, які прозріли і стали хорошими (аж до запрошення сюди й надання громадянства), обґрунтовують, інструменталізуючи їх: мовляв, ці люди – засіб, яким ми можемо завдати ще одного удару Росії і путінському режиму.
Я не до кінця впевнений у тому, хто кого більше використовує, але гаразд, припустімо, що ми їх. Засоби – вони на те й засоби, що їх треба використовувати за призначенням.
Наприклад, засіб для пробивання каналізаційних труб дуже помічний, якщо забився унітаз – туди його і треба виливати. А ось приймати засіб для пробивання труб усередину категорично не рекомендую.
Так і ці «хороші росіяни». Коли вони працюють поза Україною – передусім зі своїми краянами та іншими російськомовними, вразливими до путінської пропаганди, – вони використовуються за призначенням і можуть бути нам корисні. Їм навіть можна і треба сприяти. А ось усередину їх приймати нам категорично не варто – ані у свій медійний та ментальний простір, ані у своє суспільство. Бо це шкодить нашій життєво важливій меті – дерусифікації України.
Виняток – коли людина справді відкрила своє серце до нашої країни і хоче стати українкою/українцем. Опанувати і використовувати українську мову, прийняти наші цінності і культуру, відмовитись від улюбленої справи росіян – зверхнього рашенсплейнінгу. Тоді ласкаво просимо, нові українці нам потрібні».
Щоб уникнути екстрадиції з Італії в рф?
Натомість журналіст Богдан СКАВРОН припускає, що «Невзоров міг звернутися з проханням про українське громадянство, щоб уникнути екстрадиції з Італії, де він зараз перебуває з російським паспортом, і не загриміти років на 10 за те, що повідомляв правду про злочини російської армії, зокрема в Маріуполі.
Нагадаю, що 19 березня проти Невзорова порушено кримінальну справу в рф, його оголошено в міжнародний розшук. Якщо український паспорт врятує його тепер від тюрми, то вважаю це адекватною допомогою журналісту, який від 2014 року постійно підтримує Україну і мочить путіна, московський патріархат, руску культуру, скрєпи та інший рускій мір, а перебуваючи тепер за кордоном в ефірі німецьких, італійських, швейцарських телеканалів не говорить про потребу домовлятися з рф, не розповідає про хороших рускіх і стверджує, що рф повинна розпастися в результаті програної війни.
Щодо Литви – тепер же нашим союзникам стало простіше вимагати його екстрадиції, звернувшись до України, з росії ж не могли понад 30 років, чи не так?»
«Прозрілі» росіяни як порятунок від провалу та ганьби
Журналістка Мирослава БАРЧУК пише можливі глибинні причини симпатії частини громадян України до «прозрілих» росіян:
«У мене є власне припущення щодо надання Нєвзорову громадянства за «видатні заслуги перед Україною». І воно трохи складніше, ніж просто вторинність чи психозалежність від метрополії.
Уявіть собі. Ви росли у суто радянсько-російській культурній рамці, знаєте і доречно цитуєте Пєлєвіна/Сорокіна/Єрофєєва, бачите культурний світ через лінзу умовного Дудя/Латыниной/Д.Быкова/Сноба/Дождя, сприймаєте українсько-російську війну як непорозуміння, ну або, наприклад, як умовний Б. Шефір («війну затіяли, щоб підзаробити грошенят з того й іншого боку»), що можна все порішать, бо росіяни – нормальні, понятійні пацани, зрозумілі люди, на відміну від місцевих упоротих з нав’язливими ідеями про мовні квоти, ідентичність, декомунізацію, армовір та інший чьос.
Словом, вірите, що ми домовимося з росіянами на «добре освітленій вулиці» (с). З часом починаєте розуміти, що ваша версія світу не робоча, щось не так. Але іншого базису, окрім совкового, у вас нема. Тому ви далі шукаєте опертя у «великій культурі» і в «хороших рускіх».
І тут 24-го лютого приходять росіяни і починають проти вас повномасштабну варварську, геноцидальну війну.
Я можу помилятись, але мені здається, що є велика імовірність, що після такого ляпаса від пушкіністів ви не захочете, щоб ті люди, яких ви вважали упоротими – як казав мені один народний депутат – «национально обоспокоенными», стали свідками вашого провалу, вашої ганьби. Свідками того, як рушиться ваш світ. Вам ціннісно ближчими будуть «новопрозрівші».
Саме тому у відповідь на звернення журналістів Медіаруху Міністерство культури та інформаційної політики відповіло, що ведучі каналів Медведчука, які «перейшли на бік України», цілодобово борються з ворогом. А от «частина медіаспільноти», яка і була на боці України, а тому вважає, що проросійським ведучим не місце в ефірі, «сіє конфлікти всередині суспільства» і «робить щілину в нашій обороні перед росією».
Саме тому «прозрівший» Нєвзоров, автор серії репортажів про радянсько-російських солдат і ОМОН у гарячих точках в 90-х (Вільнюс, Придністров’я, Нагорний Карабах), колишній депутат Держдуми 4 скликань, радник гендиректора «Первого канала» К. Ернста, довірена особа Путіна 2012, якому заборонений в’їзд до Литви як воєнному злочинцю, раптом відкриває прямо під час війни білий список «хороших рускіх» і блискавично отримує громадянство «за визначні заслуги». Ну а шо? Перейшов на бік України.
Саме тому Інтерфакс на голубом глазу анонсував пресконференцію ще однієї «прозрівшої» пропагандистки Овсяннікової. Ну перейшла ж, нє? Готова була навіть разоблачіть роспропаганду прямо на пресконференції.
…Ми ж розуміємо, що вся ця російська ліберальна діаспора, яка мовчки сидить зараз в Грузії, Ізраїлі, Сербії, на низькому старті і готова до переїзду сюди в Україну, як тільки перестануть стріляти чи намітиться перелам? Вони в курсі, що в рф шансів нема на десятиліття, а жити в чужомовних маленьких країнах, у незрозумілому статусі, нікому не хочеться. Вони готові їхати сюди, формувати нам тут «смысловые облака», будувати тут затишну, дружню, демократичну росію. Словом, все як Латиніна у березні мєчтала».
Христина СЛЮСАРЧУК
