Головна
Крізь призму століття…
08.10.2009
Я, сонцеві життя продавши
за сто червінців божевілля,
захоплений поганин зажди,
поет весняного похмілля…
 
Так змальовував себе у своїх віршах відомий український поет початку минулого століття, перекладач та літературознавець Богдан-Ігор Антонич, 100-річний ювілей якого святкуємо 5 жовтня цього року. Він - один із найпопулярнішніх, найзагадковіших і найсуперечливіших митців українського слова. Його творами захоплюються уже десятки років, але ніяк не можуть насититися красою метафоричного різноманіття. Його життям цікавляться, але досі не можуть скласти воєдино осколки багатогранної особистості поета, чия душа назавжди залишиться нерозгаданою таємницею.
Народився Богдан-Ігор Антонич 5 жовтня 1909 року на Лемківщині, в сім'ї священика. Справжнє ім'я батька було Василь Кіт. З невідомих причин родина змінила прізвище перед народженням сина. Початкову освіту Богдан-Ігор здобував удома, під наглядом приватної вчительки, а продовжив навчання у Сяноці. Сяноцька гімназія - єдина,
Новини   |  Соціум  |  Кримінал  |  Культура   |   Спорт   |   Репортаж   |   Дикий світ
де тоді вивчали українську мову. Щоправда, відводили для неї лише дві години на тиждень, та й їх відвідували лише українці. У своєму незакінченому романі "На другому березі" Антонич писав: "У школі перший раз відчули ми глибоко й зрозуміли ціну національної приналежності. Половина відділу була іншої народності і дивилася на нас зашморгом. Зиркала спідлоба, мов на відмінні від них створіння. Найгостріше виступала прірва в часі молитви. Коли прийшлося нам повторити "Отче наш", вони душилися від стримуваного реготу. Тоді зазнавали ми дошкульного, в'їдливого, майже фізичного болю. Мовби хтось пхав нам голки під нігті. В голові з'являлася наївна думка: "Навіщо люди балакають різними мовами та чому одні діти можуть сміятися з мови інших?"
Антонич-гімназист захоплювався музикою, непогано грав на скрипці, котру потім згадував у віршах як "музичне дерево". Виступав на шкільних концертах і компонував мелодії. Одну з таких навіть "грала ціла гімназія". Також малював і серйозно цікавився образотворчим мистецтвом.
Восени 1928 року Богдан-Ігор переїхав до Львова і вступив до Львівського університету, на філологічний факультет. Молодий поет пристрасно влився в літературне та громадське життя столиці Західної України і наполегливо почав вивчати нюанси української мови.
У 1931 році виходить перша збірка поета "Привітання життя", яка привернула до автора увагу львівської громадськості. Майже одночасно з цією знаменною подією Антонич готує до друку другу книжку - збірку релігійної лірики "Велика гармонія". Той, хто писав по себе: "Я - закоханий в життя поганин", тепер возвеличує Господа. Однак Антонич передумав видавати другу збірку і не залишив її у тіні своєї "поганської" лірики. У тому, що поет замовчував про неї і водночас саме в ній проявив себе як людина духовна, - ще одна загадка Антонича.
Закінчення університету збіглося з видатною подією у житті поета - виходом у світ другої збірки "Три перстені". За чотири роки (1933-1937) Антонич написав ще три книжки, але тільки одна з них, "Книга лева", вийшла за його життя, у 1936 році. Дві інші - "Зелена євангелія" і "Ротації" побачили світ лише після смерті видатного поета у 1937 році.
Помер Антонич 6 липня 1937 року, на двадцять восьмому році життя. Похований поет на Янівському кладовищі. На похорон прийшло багато людей, особливо молоді, яка зачитувалася поезіями Антонича.
… Його пам'ятають і будуть пам'ятати, його шанують і вічно шануватимуть, про нього знають, але нерозгаданою залишиться його таємниця: ким був насправді поет - "п'яний дітвак із сонцем у кишені"…
Він відійшов у свій дім "за третьою зорею", але залишив нам частинку себе у безсмертній красі і глибині своєї поезії, перед якою сто років - лише мить…

Ірина Лазуркевич,
учениця 11 класу НВК "Школа-гімназія "Сихівська"