де тоді вивчали українську мову. Щоправда, відводили для неї лише дві години на тиждень, та й їх відвідували лише українці. У своєму незакінченому романі "На другому березі" Антонич писав: "У школі перший раз відчули ми глибоко й зрозуміли ціну національної приналежності. Половина відділу була іншої народності і дивилася на нас зашморгом. Зиркала спідлоба, мов на відмінні від них створіння. Найгостріше виступала прірва в часі молитви. Коли прийшлося нам повторити "Отче наш", вони душилися від стримуваного реготу. Тоді зазнавали ми дошкульного, в'їдливого, майже фізичного болю. Мовби хтось пхав нам голки під нігті. В голові з'являлася наївна думка: "Навіщо люди балакають різними мовами та чому одні діти можуть сміятися з мови інших?"
Антонич-гімназист захоплювався музикою, непогано грав на скрипці, котру потім згадував у віршах як "музичне дерево". Виступав на шкільних концертах і компонував мелодії. Одну з таких навіть "грала ціла гімназія". Також малював і серйозно цікавився образотворчим мистецтвом.
Восени 1928 року Богдан-Ігор переїхав до Львова і вступив до Львівського університету, на філологічний факультет. Молодий поет пристрасно влився в літературне та громадське життя столиці Західної України і наполегливо почав вивчати нюанси української мови.
У 1931 році виходить перша збірка поета "Привітання життя", яка привернула до автора увагу львівської громадськості. Майже одночасно з цією знаменною подією Антонич готує до друку другу книжку - збірку релігійної лірики "Велика гармонія". Той, хто писав по себе: "Я - закоханий в життя поганин", тепер возвеличує Господа. Однак Антонич передумав видавати другу збірку і не залишив її у тіні своєї "поганської" лірики. У тому, що поет замовчував про неї і водночас саме в ній проявив себе як людина духовна, - ще одна загадка Антонича.
Закінчення університету збіглося з видатною подією у житті поета - виходом у світ другої збірки "Три перстені". За чотири роки (1933-1937) Антонич написав ще три книжки, але тільки одна з них, "Книга лева", вийшла за його життя, у 1936 році. Дві інші - "Зелена євангелія" і "Ротації" побачили світ лише після смерті видатного поета у 1937 році.
Помер Антонич 6 липня 1937 року, на двадцять восьмому році життя. Похований поет на Янівському кладовищі. На похорон прийшло багато людей, особливо молоді, яка зачитувалася поезіями Антонича.
… Його пам'ятають і будуть пам'ятати, його шанують і вічно шануватимуть, про нього знають, але нерозгаданою залишиться його таємниця: ким був насправді поет - "п'яний дітвак із сонцем у кишені"…
Він відійшов у свій дім "за третьою зорею", але залишив нам частинку себе у безсмертній красі і глибині своєї поезії, перед якою сто років - лише мить…
Ірина Лазуркевич,
учениця 11 класу НВК "Школа-гімназія "Сихівська"
