«Львівське танго» і контекст війни
Один з викликів у період війни для театрів – вибір репертуару. У театральних і навколотеатральних середовищах періодично виникають дискусії, що доцільно, а що ні ставити на сцені в час, «коли говорять гармати». А також про те, якими темами варто або ні репрезентувати український театр за кордоном. Однак нині – не про цю дискусію, а про те, що будь-яка драма, поставлена на сцені сьогодні, потрапляє в контекст війни, контекст фронту і тилу, України та її боротьби. А вже далі – резонує, випадає з контексту чи безпосередньо його осмислює.
Прем’єра театру імені Марії Заньковецької про автора хітів 30-х років XX століття Богдана Веселовського «Львівське танго», що відбулася 15 жовтня, вдало цей контекст підкреслює. І не тому, що в час смутку глядачам потрібно «відволіктися й розважитися», а тому, що прокладає паралелі між Україною тоді й Україною сьогодні, укотре нагадує нам про наш опір загарбникам, відстоювання свободи й постійні ситуації вибору. Історія, що її описали драматург Андрій Бондаренко та актриса театру Наталія Боймук, а поставив Богдан Ревкевич, – про мирні 30-ті роки XX століття у Львові, про музикантів, які творили українські хіти, свідомо прагнучи розвитку української культури, і про їхній вибір – особистий, творчий, державницький.
«Вистава про львівських попзірок 30-х років. Гурт «Ябцьо-джаз» став блискавично популярним, а молоді талановиті музиканти були ніби праобразами майбутніх «Бітлз». Солістка та перша любов Веселовського Ірена Яросевич, вона ж – Ірена Андерс та Рената Богданська, – стала зіркою польської сцени. Довга кар’єра співачки з вагомим переліком композицій не анулює того факту, що «його» пісню «Я знов тобі…» вважають її найбільшим шедевром», – зазначають в анотації до постановки.
Образ автора «Прийде ще час, коли затужиш ти за мною…» та інших відомих і нині пісень Богдана Веселовського створено драматично й емоційно переконливо (на сцені того вечора його почергово втілювали Степан Глова та Володимир Пантєлєєв), як і інших молодих і талановитих учасників гурту «Ябцьо-джаз». Відтворюючи Львів 30-х і стиль життя українських музикантів, актори та акторки багато танцюють (танго, вальс, фокстрот під музику у виконанні оркестру театру) і співають (звісно, шлягери авторства Богдана Веселовського). Про аудіовізуальну складову вистави подбали балетмейстер-постановник Максим Булгаков, автор музичного оформлення Остап Мануляк, хормейстерка Оксана Явдошин, а художник Андрій Романченко спеціально для вистави вивчав особливості побуту тогочасного Львова.
Наталя ДУДКО, фото з сайту театру
Довідка
Народився Богдан Веселовський 1915 року у Відні, згодом родина переїхала до Стрия. Спершу Веселовський-молодший хотів бути юристом, проте згодом захопився музикою, відтак вступив до Інституту імені Миколи Лисенка. 1934 року гурт львівських музикантів створив «Ябцьо-джаз» – перший український джазовий ансамбль. Його основу становили керівник і скрипаль Леонід Яблонський, якого всі називали просто Ябцьо, два музиканти – Богдан Веселовський (Бонді), Анатолій Кос-Анатольський та співак Степан Гумілінович. Під час гастролей 1937 року до «Ябцьо-джазу» приєдналася вокаліста, перспективна співачка Ірина Яросевич. Струнка білявка з неперевершеним мецо-сопрано та псевдо Рена відразу полонила серце Бонді і стала його музою. Однак на вершині музичного успіху Богдан Веселовський повернувся до політичних амбіцій. У 1938 році вирушив до Ужгорода, де збирався розбудовувати культурне життя у новоствореній Карпатській Україні. Проте врешті політичні переслідування змусили його емігрувати – музиканту довелося виїхати до Відня. В Австрії Веселовський майже десять років не займався музичною творчістю. Згодом родина переїхала до Канади (1949 р.). Знову відвідати Україну Веселовський зміг лише наприкінці 1968 року на запрошення українського радіо. Помер Веселовський 1971 року в Монреалі. Через 20 років його дружина виконала заповіт музиканта, поховавши його прах у Стрию.
