П’ятниця, 29 Березня

Моцарт у Львові: бути чи не бути

Чи буде у місті, де є два пам’ятники ЗУНР, дві скульптури Франца Ксавера?

На сесії Львівської міської ради 25 листопада розглядатимуть петицію про демонтаж пам’ятника композиторові Францу Ксаверу Моцарту на площі Євгена Маланюка.

Ситуація із встановленням у Львові незвичної для міста скульптури авторства австрійського митця Себастьяна Швайкерта та її гіпотетичний демонтаж — цікава як культурологічний, антропологічний, соціологічний зріз. Вона не ділить суспільство настільки масштабно, як ставлення до вакцинації, але схожа за ступенем непримиренності опонентів. Окрім категоричних за чи проти, у ставленні до пам’ятника Моцарту-сину є чимало різних тонів і напівтонів. І все ж міським обранцям доведеться ухвалювати конкретне рішення. Якщо проголосують за демонтаж — то й безпрецедентне. Адже у Львові встановлено чимало пам’ятників сумнівної мистецької якості, однак петиції про їхнє усунення на сесію міської ради наразі не виносили.

Ініціаторка встановлення скульптури Францу Ксаверу Моцарту диригентка Оксана Линів провадить послідовну кампанію з популяризації монумента. На жаль, уже після встановлення. Хоч обговорення та конкурс, проведені до появи пам’ятника, усунули б низку аргументів проти, зокрема про волюнтаристський підхід до його імплементування в міський простір.

На противагу петиції про демонтаж, яка набрала необхідні для розгляду 500 голосів, українські та закордонні митці підписують заяву про те, щоб зберегти пам’ятник на площі Маланюка.

«Вам не подобається? А як бути з тими, кому подобається?»

   Володимир Турецький, aрхітектор, cпівзасновник Українського геральдичного товариства:

— Цікаво було стежити за дискусією стосовно скульптури Франца Ксавера Моцарта у Львові — полярні думки, неймовірно жвава реакція за і проти, вперше на моїй пам’яті такий масовий інтерес львів’ян до мистецького твору і це просто супер, це вже успіх. Але зовсім інші емоції змусили мене говорити, відколи довідався, що на сесії Львівської міської ради мають розглянути питання про знесення скульптури. Мене не покидає відчуття сорому. Таке можливе у Львові?!

Вам не подобається? А як бути з тими, кому подобається? Може, виселити з міста разом зі скульптурою, а у Львові створити комісію з Правильного мистецтва. Так, це все вже було і, повірте, нічого у вас не вийде. Одна справа — прибирати місто від ідеологічного тоталітарного спадку, інша — оцінювати мистецький твір. Тут, як мінімум, потрібно бути толерантним.

   Лев Скоп, художник, мистецтвознавець:

— Я від самого початку був прихильником цієї скульптури. Жорстокий бруд, який виливали на пам’ятник, дуже нагадував мені радянські часи і вислови парторгів та секретарів Компартії. Які знали, яке має бути мистецтво для народу. Тому знищили масу творів українського постмодерну, включно з працями всесвітньовідомого скульптора Архипенка та малярством бойчукістів.

Я вже писав, що настрашився, коли побачив пам’ятник Степану Бандері ві Львові, бо то копія тиражованих скульптур Леніна, але жодної критики не чув. Совок породив неосвіченість у сучасному мистецтві, і в тому й полягає проблема. В церквах тішаться з компіляційних кальок ретро-візантійсько-російського малярства, і мови не може йти про щось сучасне українське.

Для прикладу, в одній із церков нещодавно знищили розписи Тетяни Думан, бо священнику не сподобалось. І так далі. Демонтаж пам’ятника буде знаком, що львів’яни живуть у радянському часі.

   Іван Козленко, колишній генеральний директор Національного центру Олександра Довженка:

— Скульптура Францу Ксаверу Моцарту роботи Себастьяна Швайкерта — один із небагатьох творів сучасного мистецтва в Україні, напрочуд вдало розміщених у публічному просторі міста. Їх можна перерахувати на пальцях обох рук — такий сумний наслідок складного процесу модернізації української культури та суспільства останніх 30 років. Сучасність завжди є втіленням найсміливіших експериментів тих, для кого не існує догм та умовностей. В цьому сенсі вона завжди провокує. І не лише смаки, але насамперед — дискусії, міркування, мрії, візії. Як вірус новизни сучасне мистецтво завжди наражається на природний опір культурного тіла, примушуючи його до рятівних, але не безболісних трансформацій. Зрештою, культура й живе завдяки новому. Культурний ландшафт Львова делікатно та доречно доповнено скульптурою Себастьяна Швайкерта, покликаною провістити нове з повагою та чуйністю до минулого. Її демонтаж став би порушенням цього тендітного, щойно встановленого зв’язку й спричинив би занурення Львова, піонера культурних процесів України, в стан культурного анабіозу та позачасся. Допустити цього ніяк не можна.

«Місто – не приватний простір групки людей, які вирішують свої особисті проблеми»

Тимофій Гаврилів, письменник, перекладач:

— Сьогодні міська рада Львова вирішуватиме, що робити з памʼятником Францові Ксаверу Моцарту, тож викладу (підсумую) моє бачення. Памʼятник ФКМ міг би бути у Львові, хоча Моцарт-молодший далеко не така яскрава особистість, як його батько і як це намагаються роздмухати (субтон такої риторики вартий скрупульозних постколоніальних студій). Памʼятник міг би бути навіть при тому, що у Львові є нормальна памʼятна дошка ФКМ, яка цілком співмірно, достатньо вшановує його. Річ у способі, як він зʼявився, і в місці, де його поставлено. Річ у тому, що місто – не приватний простір групки людей, які вирішують свої особисті проблеми чи/й керуються приватними симпатіями і приятельствами. Сквер у центрі міста – не моріжок перед власною садибою! Львів має достатньо мистецьких середовищ з різними уявленнями, і їх варто було залучати до розмови. Я свідомо оминав висловлюватися про естетику памʼятника, адже естетика всіх інших памʼятників, наспоруджуваних у Львові протягом останніх десятиріч, не менш, якщо не більш сумнівна. Памʼятник ФКМ аж ніяк не аванґардовий, як на мене – радше невдалий. Пан скульптор утілив візію, як син страждав у затінку батька, який, до слова, не менше страждав у затінку свого батька. Найдоречніше – перенести памʼятник Францу Ксаверу Моцарту в музей сучасної скульптури / постмодерного мистецтва / на подвірʼя перед палацом Потоцьких (він оригінально сприйматиметься на клумбі і так його побачать набагато більше містян і туристів). Логічно, що на площі Маланюка має стояти памʼятник Маланюку. Може там стояти і памʼятник котромусь з наших славетних композиторів, але для цього й сквер варто відповідно переназвати. І знову ж таки: Це має бути відкритий, прозорий, публічний процес із залученням фахових середовищ і проведенням громадських слухань, а не Nacht-und-Nebel-Aktion. Встановлення памʼятників мусить стати нарешті справою прозорою, конкурсною, з добре прописаною процедурою, яка не залишає лазівок на кшталт «дарованому коневі в зуби не зазирають».

Маря’яна Садовська, співачка:

— Оксана Линів звернулася до мене з проханням висловитися з цього приводу. Озвучу свою думку-відповідь тут. Від початку локдауну я не була у Львові, і тому мені важко зробити якийсь висновок, котрий би був у відповідності з моїм сумлінням. Я не бачила скульптури, не знаю контексту — не знаю, яким чином відбувся відбір: чи був конкурс? як і хто приймав рішення встановлення скульптури у міському просторі? Бо ж йдеться не про виставковий зал, не про приватний парк, йдеться про публічний простір. Тут, звичайно, мене цікавить теж питання, хто вирішує, коли і чому у Львові з’являлися інші “пам’ятники”, наприклад, Степану Бандері? чи були конкурси? опитування? пригадую дискусії навколо пам’ятнику Андрію Шептицькому… не пригадую, щоб хтось тоді цікавився моєю думкою щодо їхньої художньої вартісності, доцільності. не пригадую теж, щоб збиралися підписи за їх демонтаж. Хто бере на себе відповідальність за появу “творів мистецтва” у публічному просторі ? За те, як вони вриваються в архітектуру міста і чому навколо їх появи чи демонтажу ВЗАГАЛІ немає дискусії? Щоб могти висловити свій погляд і не робити цього за принципом “не читала, але осуджую”, я мушу зараз утриматися. Не зможу, не знаючи контексту, зайняти ту чи іншу позицію, за чи проти. Це було б невідповідально і не відповідно до мого сумління. Тим більше, що я виросла в сім’ї художників, моя мама — львівська скульпторка, я виросла в її майстерні, в оточенні вже тепер легендарних скульпторів/ок Львова, мій чоловік — випускник Дюссельдорфської академії мистецтва. Тому я з великою пошаною ставлюся до образотворчого мистецтва і з великою обережністю до своїх суб’єктивних на цю тему суджень та оцінок… тому прошу зрозуміти, що я утримаюся від свого коментаря. Мене теж дуже тривожать такого типу конфлікти- “скандальчики”! Біля України путін стягує війська, я не розумію, чому увага не привертається до серйозності цієї ситуації… сумно все це….

Ресторанний маркетинг вам у поміч

Власний варіант виходу зі ситуації, якщо сесія проголосує за демонтаж пам’ятника, має засновниця ресторану «Моцарт і селера» Тетяна Абрамова. Вона пропонує розмістити скульптуру у своєму невдовзі відкритому закладі — за умови, що всі причетні до встановлення пам’ятника будуть вважати це за доречне. Також рестораторка готова оплатити виготовлення альтернативного пам’ятника Моцарту-молодшому.

«Щоб погасити конфлікт і помирити «два Львови», засновники ресторану «Моцарт і селера» готові долучитися до громадського обговорення зі створення альтернативного пам’ятника, який задовольнив би і більш консервативну частину міського культурно-мистецького середовища. Йдеться не лише про те, щоб надати місце для дискусій та оплатити організаційні витрати, а й про виготовлення пам’ятника. Більше інформації — на фейсбук-сторінці «Народний пам’ятник Моцарту», де можна залишати свої пропозиції», — повідомив ресторанний маркетолог Всеволод Поліщук. І додав: «Є два Львови, є два Моцарти, хай буде два пам’ятники. А що, сторіччю ЗУНР можна, а Моцарту нє?».

Зокрема всім, хто вважає, що пам’ятник композитору має виглядати інакше, автори ідеї пропонують вносити свої пропозиції в коментарях, у приватних повідомленнях чи в себе на сторінках із хештегом #LvivLovesMozart. Обіцяють, що за допомогою львівських скульпторів виберуть найкращі пропозиції, обговорять їх із фахівцями, поставлять на голосування. Якщо знайдуть рішення, яке поєднає «два Львови», оплатять виготовлення та за потреби нададуть місце для встановлення у закладі. Коментуючи цю ідею, львів’яни пішли далі й

Нагадаємо, скульптуру пропонували розмістити на території Музею модернізму у Львові, також його готові прийняти в парку сучасної скульптури в селі Стрілки на Перемишлянщині. У коментарях в соцмережах зазначають, що в разі демонтажу з охочих прихистити Моцарта-молодшого вишикується черга.

Підготувала Наталя ДУДКО,

Колаж зі сайту «Радіо Свобода»

Share.

Leave A Reply