Музей галицької еротики
Загальновідомо, що «в Радянському Союзі сексу не було». В цнотливій і порядній Галичині він був, але, як і годилось, дуже цнотливий і порядний. Нині, після сексуальної революції, ми зовсім не так ретельно ховаємо те, що «на споді». Але якщо говоримо про прадідусів-прабабусь, то вкрай рідко згадуємо про цей пласт їхнього життя. Втім, дуже важливе усвідомлення того, що наші пращури не тільки збирали збіжжя, лагодили вози, ткали, пряли, співали і танцювали на вечорницях — коли згасало світло свічки, в них тривало інше життя, те саме таїнство, яке й дало життя всім нам. І цю «прогалину в нашій свідомості» задумав заповнити колекціонер стародруків, меценат, власник Краєзнавчої бібліотеки в селі Скнилів Золочівського району Анатолій Недільський. В неділю, 9 серпня, на обійсті Краєзнавчої бібліотеки Анатолія Недільського у селі Скнилів відкрився Музей любові. Хоча спершу, як розповідав ще торік сам пан Анатолій кореспонденці «Ратуші», музей мав називатися ще сміливіше — «Музей галицької еротики».
«Скоро відкриються двері цього будинку, котрий називається Музей любові. Чотири кімнати. Не буду довго тримати у кожній, бо у новому виставковому залі відкриється одноденна виставка еротичного мистецтва з колекції відомого львівського колекціонера. Будуть ще мелодії, у виконанні професійних артистів. І ще багато чого», — писав господар у фейсбуку.
Жагуча музика, чуттєвий живопис…
Погода цього серпневого дня, як і сама тематика імпрези, була млосно-спекотною.
…На просторому подвір’ї господарки пана Анатолія пахне скошена трава, а на цій траві (звісно, з дотриманням дистанції) розставлені елегантні крісла. Всі погляди — на літню сцену. Імпреза розпочалася з класичного концерту, де серед мелодій найбільше підкреслювали спекотну тематичну чуттєвість танго Por una cabezza, відоме як саундрек до фільму «Запах жінки», і не менш жагуче Libertango — твір легендарного аргентинця Астора П’яццола.
Далі всі мали нагоду переглянути одноденну виставку картин еротичного мистецтва, яку представив знаний львівський колекціонер Степан Давимука.
«Тут представлені мої друзі — Борис Буряк, який взагалі більш абстрактно малює. Ця картина Буряка була в процесі роботи, але в один момент я сказав йому: зупинися, я її купую такою. Мій друг Михайло Демцю — це людина, яка в живописі є стихійна, і ця стихія і в образах жінок відбивається. Дуже цікава картина у стилі ню Адальберта Борецького, це закарпатський художник, він був дуже ніжний у зображенні художніх образів жінок. Цікавий художник Мартон, він народився в Штатах (…). Тут цікаві дві його картини, де зображені молоді циганки. Коли він приїхав до Ужгорода, то жив на околиці міста, і поруч був табір циганський. Він у той табір ходив і змальовував цю циганську натуру», — розповів про авторів деяких полотен на відкритті виставки сам колекціонер.
Можливо, феміністки відреагували б на цю відверту виставку у стилі жіночого ню фразою: «Жінка — особистість, а не окраса вашого життя», але скажу як жінка, що оголена натура на побачених полотнах справді дарує естетичне задоволення. Єдине зауваження: художники і художниці, малюйте також більше й чоловічої оголеної натури, бо вона — теж дарує естетичне задоволення!
Як усе починалось
Описуючи свої плани, пан Анатолій у розмові з кореспонденткою «Ратуші» розповідав про підготовку до відкриття кімнати, чи то пак музею, галицької еротики. «Я вже зібрав багато літератури, затримка лише за речами, а такі речі зазвичай не зберігаються, бо хто буде тримати старі ліфчик чи панталони? Довго шукав ті хрущовські панталони, такі, знаєте, на гумку. І я таки знайшов в однієї пані, в другої. До речі, якби в вас були якісь давні еротичні речі — сорочки з домотканого полотна, калісони — я б купив. Не так багато еротичних предметів у давнину було. До речі, мені мають принести з жіночого монастиря штуку одну еротичну, побачите. Це життя…».
І справді — в експозиції можна побачити спідню білизну наших бабць і прабабць. Також — стільчики для монашок із «секретом», дерев’яні фалічні символи — та ні, навіть не символи, а реальні штукенції, як видно, для практичного застосування. А також багато інших чуттєвих експонатів, бо експозиція, передовсім, про любов, а не про сам інтим.
Усе починається з любові
Щасливці, що змогли побувати на відкритті нової небанальної локації, не втомлювались дякувати у фейсбук-дописах за те, що побували в особливому місці Творчої сили, і кажуть, що не лише новий музей, а й весь культурно-туристичний комплекс можна назвати Комплексом великої любові, бо стільки любові вклали туди пан Анатолій та його дружина й муза Ольга Недільська.
Марта Притула: Сьогодні відбулося відкриття Музею любові, де можна зануритися у колишнє «коли не було сексу» і романтичними були дрібненькі квіточки. Нова артгалерея живопису, зцілююча енергетика від стародруків та ікон, живий концерт у садочку, босоніж по траві й головне, спілкування в полі однодумців та наша виїзна арттерапія. Ось таким запам’ятається перша неділя серпня.
Ольга Березовська: Думаю, що споглядати жіночу красу можна вічно… галичанки тут різних часів і різного статусу… але які вони чудові, ці жінки… які ніжні усмішки… і які прекрасні вироби, зроблені жіночими руками… Анатолій Недільський вміє так вдало все поєднати, що потрапляючи вдруге у музей стародруків, розумієш, що ти тут ніби і не був… Усе змінено, все по-іншому і знову цікаво, і по-новому захоплює тебе…
На межі туризму та сподвижництва
Краєзнавча бібліотека доступна для широкої аудиторії, створена приватним підприємцем, журналістом, політиком, директором львівської книгарні «Рідкісна книга» Анатолієм Недільським на його родинному обійсті в селі Скнилів Золочівського району. Цей неординарний харизматичний чоловік, якого так і хочеться, не злякавшись пафосу, назвати сподвижником, відкрив своїм коштом не хату-читальню, а цілий культурно-туристичний комплекс. Для цього йому довелося купити кілька сусідських хатин. Каже, за гроші, які сюди вклав, міг би відкрити ресторан у Львові чи купити готель. Але ні про що не шкодує, і романтиком себе не поспішає називати. «Я взагалі прагматик, я все ретельно продумав. Це культурний туризм, він перспективний, а головне — тут є простір для того, щоб творити», — розповів торік пан Анатолій журналістці «Ратуші».
У Краєзнавчій бібліотеці Анатолія Недільського зібрано понад 20 тисяч книг, архіви відомих людей. Тут є читальня, літній та зимовий коференц-зали, постійна виставка народних дереворитів, розташована в окремому залі. А крім того, до комплексу належать і два музеї — літературно-краєзнавчий та музей галицької родини, а відтепер ще й музей любові. Також — кімната для кави, три кімнати готельного типу, басейн та літня сцена. Все це надзвичайно по-сучасному. Бібліотека огортає відвідувачів позитивними емоціями, весь інтер’єр зроблений на контрастах, поєднанні старовинного та модерного. Інтер’єри, дизайн ландшафту — креатив пана Анатолія та його дружини Ольги.
Світлана ПАВЛИШИН
P.S. До речі. Деякі користувачі соцмереж і навіть ЗМІ плутають, пишучи, що Краєзнавча бібліотека Анатолія Недільського розташована в Скнилові біля Львова. Але це не той Скнилів. Потрапити до Краєзнавчої бібліотеки у селі Скнилів Золочівського району можна з Київської траси, через смт Красне, або з траси Львів — Тернопіль, поворот — у селі Велика Вільшаниця. Але перед тим із господарями треба сконтактуватись телефоном чи через фейсбук.
Найкращі музеї еротики в Європі
Мистецький світ багатьох європейських столиць не обмежується класичними художніми галереями та історичними музеями, тут також є більш відверте мистецтво. Журнал Euromag підготував пікантну добірку найцікавіших музеїв еротики Європи, — передає «Кореспондент».
Париж: Musee de l’erotisme
Буквально за сто метрів від кабаре Мулен Руж, на бульварі Кліші — місцевому аналогу кварталу червоних ліхтарів — розмістився паризький музей еротики Musee de l’erotisme.
Експонати тут дуже провокаційні й іноді навіть непристойні, хоча часом і викликають сміх у туристів. У музеї зібрано твори еротичного мистецтва не лише Франції — окрема частина присвячена паризьким борделям — але і Японії, Індії та країн Африки. Деякі предмети мистецтва навіть можна купити.
Амстердам: Музей сексу Храм Венери
Не дивно, що в Амстердамі також є музей еротики. Навіть не еротики, а музей сексу. Розташувався він неподалік від кварталу червоних ліхтарів в історичному особняку XVII століття. У колекцію величезного музею входять картини, фотографії, інсталяції та навіть сексуальні атракціони. Щороку музей відвідують півмільйона людей.
Берлін: Музей еротики Беати Узе
Музей еротики в Берліні не поступається своїм побратимам як за якістю, так і за розмірами колекції — тут представлено більше п’яти тисяч експонатів. Його заснувала в 1996 році колишня військова льотчиця Беата Узе. На другому і третьому поверхах можна побачити еротичний живопис і скульптури різних країн світу, а також гравюри, курильні трубки, фарфорові фігурки і розписні підноси.
Барселона: Музей еротичного мистецтва світу
Вільна від забобонів Барселона теж не втратила нагоди відкрити свій музей еротики, причому в самому серці міста — на вулиці Рамбла. В експозиції представлені еротичне мистецтво стародавнього світу — Єгипту, Греції, Риму, індійські та японські предмети, ілюстрації до Камасутри.
Прага: Музей секс-машин
Празький музей секс-машин — перший музей, присвячений сексуальному «обладнанню». Серед 200 експонатів музею — старовинні секс-іграшки, прилади для стимуляції, механічні вібратори, секс-гойдалки та інші пристрої еротичного характеру. У музеї можна побачити і ретроеротичне кіно початку минулого століття.
Москва: Музей еротики Точка G
Як описують його на самому сайті музею, «Точка G» — це «Діснейленд для дорослих у самому центрі Москви».
