Середа, 27 Жовтня

«Навіть у найскладніших умовах людина має вибір»

Пам’ятник отцю Омелянові Ковчу, що його урочисто відкрили 4 жовтня, розміщений неподалік входу до музею концтабору «Майданек». Концтабору, в якому український греко-католицький священник-місіонер, праведник України, блаженний священномученик, загинув. Він мав можливість врятуватися, але не міг покинути людей, які потребували його духовної підтримки.

На постаменті пам’ятника трьома мовами — польською, українською та на івриті — розміщений фрагмент листа отця Ковча до своєї сім’ї — дружини та шістьох дітей: «Розумію, що ви боретеся за моє звільнення. Прошу вас нічого не робити. Тут ми всі рівні: поляки, євреї, українці, росіяни, латвійці та естонці. З усіх присутніх я тут одинокий священник. Тут я бачу Бога, Бога, який єдиний для всіх нас, незалежно від наших релігійних відмінностей. Можливо, наші церкви різняться між собою, але у всіх них царює той самий всемогутній Бог».

«Скромний парох із галицького містечка (Омелян Ковч народився у селі Космач на Косівщині. – Ред.), опинившись у пеклі на землі, виявився велетнем. Його постава була така неймовірна, що навіть найріднішим важко було його зрозуміти. Однак не екстремальні умови концтабору надихнули його до таких дій. Ще до того, зустрічаючись у своїй щоденності з несправедливістю, з міжнаціональним напруженням, отець Омелян Ковч зумів будувати взаємоповагу і відкритість серед людей різних мов, культур і релігій. Віримо, що сьогодні ми тут і тепер також так можемо», — зазначила у своєму виступі представниця організації «Пласт».

Лауреатка почесної нагороди імені отця Омеляна Ковча Агнєшка Голланд наголосила, що важливо не тільки шанувати героїв, а й наслідувати їх: «Нині перебуваємо перед викликом навіть не героїзму, а звичайної емпатії. Маємо замислитися, як у багатьох нинішніх ситуаціях, які потребують від нас людяності, вчинив би хтось такий, як отець Омелян Ковч».

Про те, що кожен із нас завжди має вибір, нагадав глава Української греко-католицької церкви  Блаженніший Святослав Шевчук: «Отець Омелян Ковч цілковито віддав себе служінню іншій людині. Він дав приклад справжньої людяності, довів, що попри складні обставини й терпіння, людина завжди має вибір».

Урочистому відкриттю пам’ятника передувало мистецьке дійство авторства керівника люблінського театру «Пластична сцена», сценографа, режисера, художника Лєшека Мондзіка. Під драматичну скрипкову музику переодягнені у в’язнів актори зривали зі свого одягу білі смужки, символічно демонструючи звільнення після смерті, та знімали з пам’ятника кілька шарів покриття, які закривали скульптуру. У коментарі «Ратуші» Лєшек Мондзік зазначив: «Мене вже давно цікавить тема драматичних ситуацій, в які потрапляє людина, тих терпінь та випробувань, що їй випадають, тема людської долі та її колізій. Тому пропозиція зробити мистецький проєкт — пролог до відкриття пам’ятника отцю Омелянові Ковчу дуже мені відгукнулася. Інсталяція без слів, а через образи та символи показує драму, яка відбувалася в концтаборі. Хотів, щоб проєкт задав відповідний тон для подальшої урочистості». Лєшек Мондзік разом із театром був гостем театрального фестивалю «Золотий лев», а наступного року реалізуватиме «Реквієм» Моцарта у Львівській опері до річниці Голодомору.

Про особливості взаємодії української та польської сторін у процесі підготовки встановлення пам’ятника «Ратуші» розповів голова Громадського комітету із вшанування пам’яті блаженного священномученика Омеляна Ковча Іван Васюник: «Пам’ятник — результат і плід діалогу та партнерства на базі взаєморозуміння. Звісно, це взаєморозуміння відбулося на основі єдиного ціннісного підходу в оцінках жертовного подвигу отця Омеляна. Ще 5 років тому на чолі з Блаженнішим Святославом ми поїхали до Любліна, зустрілися з президентом міста. Тоді почався довгий, але правильний процес з погляду професійної організації. В Україні організували творчий конкурс, у якому перемогли скульптор Олександр Дяченко і архітекторка Марта Дяченко. Влада Любліна впродовж декількох років двічі одностайним голосуванням ухвалювала спершу політичне рішення про встановлення пам’ятника, потім про затвердження місця. Разом з авторами ми представили скульптурне рішення архітектурній, мистецькій комісії Любліна, незалежним митцям. Крок за кроком у результаті діалогу з’явилося повне розуміння, яке привело до нинішньої події. Цей пам’ятник і вся скульптурна, архітектурна композиція — дар України громаді Любліна».

Уже після завершення урочистостей, без офіційних оголошень, до пам’ятника Омелянові Ковчу підійшли люди й поклали квіти. Серед них — координатор українсько-польської програми з місцевого самоврядування Роман Сікоцінський. У розмові з кореспондентом «Ратуші» він поділився своїми думками: «Про отця Омеляна я дізнався, коли щороку відвідував музей концтабору. Там відбувалися зустрічі й обговорення встановлення пам’ятника. Про Омеляна Ковча знають, але, будьмо відверті, насамперед українці, які дотичні до культурних проєктів, займаються культосвітньою роботою, мають стосунок до греко-католицької церкви, відвідують її. Маю надію, що ця обізнаність, зокрема і завдяки встановленню пам’ятника, зростатиме».

Наталя ДУДКО, Львів — Люблін — Львів

Share.

Leave A Reply