«Не ховають боги зброї своєї під плащ»
У Львові видали переклад давньоримських сороміцьких віршів
Серію львівського видавництва «Апріорі» «Бібліотека античної літератури» поповнила збірка віршів «Пріапея» в перекладі з латини Назара Ващишина. У передмові до видання перекладач відразу застерігає читачів, що зміст книжки може видатися їм «аж надто відвертим, сороміцьким, непристойним, а чи просто низьким і не гідним друку». Але все ж для тих, хто читатиме далі, Назар Ващишин підготував цікаву розвідку про бога Пріапа в контексті античної міфології та літератури, а також про історію «Пріапової книги, або Пріапеї» («Corpus Priapeorum»).
Пріап — бог родючості, сторож садів, заступник землеробів і мореплавців, атрибутом якого був непропорційно великий, постійно ерегований статевий член (посилання на довідники та енциклопедії). Окрім того, що Пріап — «божество сексуальної та породжувальної сили», він ще й «сторож, відповідальний за дотримання меж неторканими», який водночас готовий ці межі порушити і підштовхує до цього інших. Як зазначає Назар Ващишин, Пріап разом із богом Діонісом — «боги-збавителі, боги, що потрібної миті визволяють людей від обтяжливих соціальних умовностей, обмежень і заборон — від того, що Фройд назвав би «невпокоєм в культурі». У такий спосіб, а також назвою передмови «Червоний Сторож культури», перекладач робить цікавий культурологічний перехід до ще однієї виданої в «Апріорі» книжки — «Невпокій в культурі» Зиґмунда Фройда.
Щоб проілюструвати порушення цих меж та передати особливості оригіналу, в перекладі вжито обсцентну лексику (матюки), про що теж варто знати майбутнім читачам книжки. Пріапічні епіграми дотепно проілюструвала Марія Гумецька. Автор «Пріапеї» так запрошує до читання: «Жарти відверті зібравсь у книзі простацькій читати — / То не насуплюй чола, в Лації — будь як усі. / Веста тут не живе, ані Феба ясного сестриця, / Ані богиня, що в світ з маківки батька прийшла. / Сторож червоний тут — сади стереже, довгомудрий, / Голий-голісінький пах — ані пов’язки нема. / Хочеш — туніку накинь на те, що прикрити годиться, / Ні — то читай ці рядки, мов на пахвину глядиш».
«Пріапея» складається з 80 епіграм, які стосуються бога Пріапа та його культу. Немає точних відомостей про час написання і авторство книжки. «Так, не Верґілій писав ці вірші, але чи не в кожній строфі […] тут знати руку неабиякого майстра. Складна композиція, «мереживне упорядкування» (багато паралелей, внутрішніх перегукувань, тематичних міні-циклів) і добір епіграм; відвертий і дражливий зміст; спостережливість, дотепність та іронія Автора, його чудове знання грецького та римського письменства; часті запозичення з Овідія й Катулла», — характеризує перекладач тексти «Пріапеї».
Епіграми «Пріапеї» своїм наповненням нерідко справді на межі чи переходять її, що, зрештою, не дивно для маргінального бога, порушника меж. Водночас майстерний переклад та цікаві й фахові наукові коментарі Назара Ващишина розкривають перед нами світ «Пріапеї» та бога, навколо якого в ній усе обертається.
Як дізнаємося з коментарів, у книжці вміщені епіграми-погрози, епіграми-прокляття, епіграми-посвяти. Написані від імені автора і від імені Пріапа. Вони містять порівняння з іншими богами (в умовному циклі «Пріап серед богів» «від виправдання і спокійного утвердження Пріап переходить до підкреслення своєї винятковості»), наслідування чи пародіювання Овідія та Гомера (зокрема перепрочитання в обсцентному річищі), відсилання до Катулла. «Що ж то, — спитаєш мене, — стирчить твій страм неприкритий?» / Знай: не ховають боги зброї своєї під плащ», — захищає себе Пріап.
Наталя ДУДКО
