Неділя, 25 Вересня

Німеччина руйнує своє майбутнє в Україні

У суботу, 22 січня, українсько-німецькі відносини були на межі катастрофи, але їх — на перший погляд — вдалося запобігти. Командувач німецьких ВМС Кай-Ахім Шьонбах за наполяганням міністерки оборони надвечір написав заяву про відставку та має піти з військової служби.

Віцеадмірал Шьонбах під час відрядження до Індії публічно закликав світ поважати Путіна, висловив упевненість у незворотності анексії Криму та виступив проти вступу України та Грузії до НАТО. Словом, наговорив багато речей, які суперечать офіційній позиції Берліна. Це призвело до справжнього вибуху в інформаційному полі — із заявою МЗС, викликом посла тощо. В Міноборони Німеччини спершу обмежувалися стриманими коментарями, але коли інформаційна пожежа розгорілася та перейшла в німецькі ЗМІ, кадрове рішення не забарилося.

Тепер з’явилася нова небезпека

У Берліні вважають, що швидке та жорстке покарання командувача ВМС вирішує проблему і має заспокоїти громадське обурення в Україні. Але це не так. Ганебна історія з віцеадміралом стала не причиною, а лише приводом, який доповнив новини останніх днів та тижнів, що надходили з Німеччини та про Німеччину. Шьонбах, надто відверто сказавши те, що він думає (і, напевно, те, що думають чимало інших посадовців), вивів ситуацію на принципово новий рівень.

Однак для суспільства справжню вагу має інше. Німеччину передусім сприймають як державу, що:

— забороняє продаж своєї зброї для захисту цілісності України;

— блокує постачання зброї іншими партнерами, зловживаючи механізмами НАТО, і тим самим підриває обороноздатність України;

— блокує просування України до членства в НАТО;

— побудувала “Північний потік-2”, розчистивши для Росії можливість нападу на Україну без зайвої загрози для ЄС.

Якщо коротко, Німеччина дедалі більше стає пособником агресора у сприйнятті українців.

Для Берліна це звучить грубо, але це правда.

І це — справжня катастрофа, наслідки якої будуть дедалі глибшими.

Ми знаємо, що німецька політика непостачання зброї має корені в трагічних подіях минулого сторіччя, що Берлін таким чином намагається уникнути звинувачень в участі у будь-яких конфліктах у світі (посилання Берліна на потребу зберігати нейтралітет через участь у мертвому Нормандському форматі є лише приводом, у який ніхто не вірить).

Але фактично політика Німеччини має протилежний результат: вона стає учасником конфлікту, причому на боці агресора. До певної міри повторюючи події 1939 року, коли саме домовленість Берліна та Москви “про ненапад” стала кроком до трагедії світового масштабу.

На Німеччину, найімовірніше, чекають серйозні та довгострокові іміджеві проблеми. А в наші часи імідж має також грошове вираження. Бо за всіх чинних складнощів України, ми є 40-мільйонною державою в серці Європи, багатою на природні ресурси, з освіченим населенням тощо.

Будувати для себе імідж прибічника агресії щодо України — вбивчий для Берліна вибір, який необхідно переглянути якнайшвидше.

Адже йдеться про наслідки, що збережуться на десятиріччя.

Між державами на одному континенті нерідко бувають тертя та суперечки, злети та падіння у відносинах тощо, і суспільства часто схильні забувати як добре, так і погане минуле.

Але є один виняток: війна. Війни надовго лишають у нації “генетичний код”, розподіл “свій-чужий”, який потім дуже довго та болюче виправляти. Саме такий генетичний код формується нині під час збройної агресії РФ проти України, коли є ті, хто нас підтримують, а є ті, хто блокують підтримку та підривають безпеку, допомагаючи агресору.

Не лише українське суспільство з обуренням спостерігає за тією лінією, яку обрала ще минула влада Німеччини і яку не насмілилася змінити чинна. Увесь світ побачив маршрути британських літаків зі зброєю для України, які показово облітали німецьку територію, щоб уникнути запиту на транзит до свого союзника. Вагу цього акту публічної недовіри в Берліні, здається, знову недооцінили.

Нині Німеччина, яка ще проходить період зміни влади, має унікальну можливість це змінити. Новий німецький коаліційний уряд ще може принципово змінити свою політику підтримки агресії проти України.

Якщо ж цього не станеться, українське суспільство, на жаль, зробить неуникний висновок: командувача ВМС Шьонбаха покарали не за неприйнятні шокуючі заяви, а за неавторизоване розголошення справжньої позиції німецького уряду.

   * * * * *

Ця стаття — Editorial. Це означає, що текст публікується за підписом усієї редакції та має підтримку всіх її журналістів. ”Європейська правда” вдається до цього формату лише за виняткових обставин.

Share.

Leave A Reply