і тваринництву (упродовж попередніх десяти років чисельність сіроманців в Україні — близько 3 тис.). Якщо на Заході чітко діє програма виплати компенсацій за зарізану вовками свійську худобу, то в Україні такої немає.
Після підписання цього документа ситуація з вовком може вийти з під контролю мисливців будь-якого моменту, і, збільшивши свою кількість у десятки разів, ця сіра лавина прокотиться нашими селами, як після Другої світової війни. Старі люди про це добре пам’ятають. Тоді серед племені сіроманців було й чимало людожерів. Зменшити ж чисельність вовків швидко буде просто неможливо, адже тварина ця надзвичайно розумна, і лише кожна двадцята, а то й тридцята облава буває успішною. Вся історія існування вовків на наших теренах із глибини віків доводить, що якими б способами люди не боролися з ними, знищити їх повністю у нас просто нереально, адже, на відміну від Заходу, в Україні ще чимало величезних лісових масивів і малолюдних територій, де вовки розкошують.
На мою думку, усі розповіді “зелених” про те, що вовк — дуже корисний звір, “санітар лісу”, “селекціонер” диких звірів, годувальник дрібних тварин у важкий зимовий час — марення сивої кобили у зоряну ніч. Як і твердження про те, що він обмежує чисельність мишоподібних гризунів, є головним борцем зі сказом диких звірів. Насправді ж усе навпаки: вовк ріже всю дичину, що попадеться на його шляху, навіть більше, аніж може з’їсти, а санстанції щороку реєструють десятки випадків нападу скажених вовків на людей, особливо на сході й півдні України. “Зелені” чомусь вперто не хочуть цього бачити і на це у них, мабуть, є певні причини. Не виключено, що загалом вся епопея з прийняттям Закону про охорону вовка в України, схоже, має на меті інше — повне закриття полювання в нашій країні. Маса вовків виріже усіх оленів, кабанів і косуль, а “зелені” скажуть, що копитних вистріляли мисливці, а тому треба повністю заборонити лови в країні, як цього вони домагаються вже не перший рік. Нашим “зеленим” аби тільки відпрацювати закордонні гранти від своїх одно партійців, їм начхати на світовий досвід, який свідчить, що там, де повністю забороняли полювання, починалася екологічна катастрофа з повною деградацією дичини.
Юрій РУДЕНКО
Володимир Пальцун, член УТМР із 50-річним стажем:
“Україна надто велика за площею, і не можна підходити до проблеми вовка поверхнево і необдумано. Можливо, десь на Київщині чи в Криму трохи й можна обмежити полювання на нього. На інших же територіях послаблювати тиск на плем’я сіроманців — злочин проти природи. Згадаймо, що навіть за радянських часів мисливцям держава виплачувала тисячні премії за кожного впольованого вовка”
Сергій Черняк, директор мисливського господарства “Тустань”:
“Охороняти вовка в наших теренах — безглуздя. Як на мене, Закон про охорону вовка прийнятий для того, аби згодом запхнути сіроманця ще й до Червоної книги України, як це вже зробили з ведмедем. Як фахівець, можу засвідчити, що нічого, окрім шкоди ведмежому племені, внесення до Червоної книги не принесло”.
