Четвер, 28 Березня

Пам’ятник, на який Львів заслужив?

Чи демонтують скульптуру Моцарту-молодшому

Львівська авторка і виконавиця пісень Наталія Криничанка зареєструвала петицію про демонтаж пам’ятника Францу Ксаверу Моцарту у Львові. «Вимагаю перегляду законності встановлення цієї скульптури і демонтажу як такої, що спотворює історичний та мистецький простір Львова», — сформулювала свою петицію Наталія Криничанка. Якщо звернення набере 500 підписів, за 60 днів його скерують на розгляд Львівської міської ради.

Пам’ятник синові Вольфганга Амадея Моцарта Францу Ксаверу, який прожив у Галичині й зокрема у Львові більшу частину життя, відкрили 26 серпня на площі Євгена Маланюка. Виконавчий комітет міської ради 29 квітня погодив встановлення алегоричної скульптурної композиції (пам’ятного знака) для відзначення 230-річчя від дня народження Франца Ксавера Моцарта на площі Є. Маланюка (230 років від дня його народження минуло 26 липня). Звісно, всі називають скульптуру пам’ятником, хоч у документах міської ради вона фігурує як пам’ятний знак, на що звернув увагу ексзаступник голови Львівської облради Володимир Гірняк: «У рішенні виконкому — жодного слова про пам’ятник. І тут логіку Садового легко прочитати, адже якби йшлося власне про пам’ятник, то довелося б організовувати конкурс, що в плани мера, очевидно, не входило».

Як нагадують «Варіанти», диригентка, артдиректорка фестивалю LvivMozArt, співініціаторка встановлення пам’ятника Оксана Линів під час пресконференції з нагоди відкриття фестивалю порівняла обговорення довкола проєкту скульптури Францу Ксаверу Моцарту з Ейфелевою вежею, яку свого часу називали соромом Парижа. Видання додає, що жоден зі спікерів не відповів на запитання, чи проведуть громадські обговорення щодо проєкту скульптури.

Ескіз фігури оплатила та подарувала Львову Міжнародна фундація Моцартеум у Зальцбурзі (Австрія). На українську сторону поклали витрати з виготовлення та встановлення скульптури. Відповідно до рішення виконкому, всі витрати на проєктування, виготовлення та встановлення алегоричної скульптурної композиції поклали на неприбуткову ГО «Львів.Моц.Арт.3».

Ідея встановити скульптуру авторства австрійського митця Себастьяна Швайкерта відразу спричинила палкі дискусії. Львів’яни вже збирали підписи під петицією, щоб міська рада скасувала рішення про встановлення композиції. Тоді потрібної кількості голосів петиція не набрала. У коментарях у соцмережах користувачі також цікавляться, чому саме цей пам’ятник потрібно демонтувати, а не багато інших неестетичних скульптур на вулицях нашого міста.

Чому зникла позолота?

Окрім оцінки самої скульптури, львів’яни обговорюють низку інших питань довкола встановлення пам’ятника. Зокрема дивуються, чому реальний варіант не відповідає представленому раніше, адже спершу скульптура мала позолочену нижню частину. «Хто стежив за перипетіями встановлення скульптури, пам’ятає, як нам хвацько розповідали про його концепт, зокрема, чому частина пам’ятника має бути в золотих тонах. Тому питання №1: чому скульптура, встановлена на площі Маланюка, не відповідає проєкту, який було представлено львів’янам?», — запитує Володимир Гірняк.

Про «втрату позолоти» пише зокрема й доктор мистецтвознавства, член-кореспондент Національної академії мистецтв України Орест Голубець: «Висловив свої думки стосовно цієї скульптурної пластики на момент, коли було прийнято рішення про її встановлення у Львові. Зазначу, що одне з моїх фахових зауважень було враховано, і нижня частина фігури позбулася світлої, блискучо-полірованої поверхні». Мистецтвознавець також зазначає: «Очевидно, що кінцевий результат роботи над будь-яким пам’ятником передбачає три складові оцінки: а) вирішення загальної архітектурної ситуації, б) образно-емоційного трактування скульптурної пластики, в) фаховості виконання її в матеріалі. На жаль, усі три названі складові викликають сумніви. Цікаво, врешті, було б довідатися, хто був архітектором, що прийняв остаточне рішення стосовно такого трактування площі. Чи буде біля скульптури хтось, хто постійно пояснюватиме глядачам глибину авторського задуму і причину гнітючого враження, яке викликає скульптура? Чим можна пояснити використання такого благородного металу, яким є бронза, при відверто недбалому опрацюванні всієї поверхні скульптурної пластики?».

У коментарі «Укрінформу» мистецький критик, куратор Музею сучасного мистецтва у Львові Богдан Мисюга теж говорить про відмінність від попереднього задуму: «Я сприймав її як дуже якісну постмодерну алегорію, якої у Львові ще не було. Тобто є тілесність музиканта, яка всім помітна, але ця тілесність з його голим задом — найбільш брутальна річ, якщо говоримо про епоху середини XIX ст. Та незважаючи на це, ця посткласична скандальність дуже гарно проходила в концепції. Але наразі оригінал скульптури не відобразив цих концепцій, всю сутність алегорії, цього анатомічного низу, який мав бути частиною одного життя Ксавера, і гіпертрофованої, не зрозумілої людям величі другої частини. І ми зараз говоримо, що ця скульптура не відповідає задуму».

«Неважливо, що не сприймають, важливо, що говорять»

Водночас Богдан Мисюга вважає великим позитивом, що у Львові з’явилася перша встановлена в громадському просторі постмодерна пластика: «Вона є у творчості львівських митців, вона дуже крута, але через наш соціальний львівський снобізм, який превалює в офіційній міській культурі, в нас тягнеться шлейф радянської спілки художників, що вирішує, де які мають бути пам’ятники… Якщо взяти всі встановлені в місті за останні 10 років пам’ятники, то цей найсучасніший. Проте постмодерна культура актуальна була у світі в середині 1980-х, на початку 90-х років, тобто ця скульптура відкидає нас на 30-40 років. Таку пластику робили й у Львові ще в 1990-х. Наш львівський снобізм не дав свого часу поставити Петрука, Старуха у міський простір, і тут пані Оксана Линів, яка ніколи не бачила постмодерної пластики в міському просторі, привезла «новацію». Вона права, а хто б то мав їй показати, вона ж не є експертом від мистецтва. Вона хотіла занести новий струмінь мистецтва, якого у Львові нема, але зробила великий промах. Реально цей пам’ятник — застарий!», — цитує Богдана Мисюгу «Укрінформ». Мистецький критик додає, що скульптура все ж мала б бути меншою, бо коли пам’ятник вищий над людиною — це гегемонські принципи радянщини, подавлення его.

«Я б зараз не говорив про демонтаж. Через 5 років ця скульптура культурно впишеться в мапу Львова так, що будемо тут зустрічати туристичні групи, які прямуватимуть у нашу філармонію. Сприйняття творів мистецтва поділяється на класичне, коли людина намагається впізнати об’єкти, знайти наративи, літературні та художні осмислення; некласичне, коли людина живиться емоціями, та постнекласичне — коли твір не є мистецьким твором, поки він не набув соціального значення, доки його не побачив глядач. Ця скульптура набула такого широкого резонансу, що вона насправді дістала постмодерне сприйняття. Те, що її не сприймають, — неважливо для мистецтва, важливо те, що про неї говорять. І воно залишить слід. Ця дискусія — саме і є форма сприйняття ХХІ ст. Нині мистецьким твором є не стільки скульптура, а соціальний клімат навколо пам’ятника і популяризація імені Ксавера Моцарта. Тепер мистецтвом є навіть те, що я ходжу навколо нього і це все коментую. Жодного разу я такого не робив з пам’ятником Бандері чи Шептицькому, чи ЗУНР, про них перестали говорити після відкриття і вже забули, хто їхній автор», — підсумував Богдан Мисюга виданню.

«Фрік, який спонукає подивитися на себе в дзеркало»

Поет, перекладач Остап Сливинський у своєму дописі у фейсбуку говорить про контекст навколо пам’ятника: «Якщо коротко, то не можу нарадітися, що у Львові рве береги від такої культурної дискусії. Чесне слово, я б возив цього Моцарта різними українськими містами і ставив його там на пару тижнів, щоб він трохи оживив застояні культурні води. За всі три дні мені трапився лише один заклик піти джихадом на цю скульптуру і вирвати її з коренЯми, а так — все більш-менш чемно, в межах чинного законодавства.

Я не суперечив би думці, що в публічному просторі має домінувати якась «золотосерединність», бо публічний простір має бути так чи сяк прийнятний для всіх, така вже жорстокість демократії. Питання лише: де ця золота середина і від чого її відраховувати. Якщо це — золота середина між пам’ятником Степану Бандері і пам’ятником Івасюку, то ну її, таку золоту середину. Навіть якщо на протилежному кінці буде пам’ятник Никифору (того-таки Сергія Олешка), то все одно золота середина вийде десь далеко (років так на 50-80 назад у минуле) від «середньої по світу».

Тому найбільша користь від бронзового Ф.К. Моцарта у Львові у тому, що він, творячи радикальну альтернативу всьому, чим заколосився Львів за часи незалежності (і раніше), означує «протилежний край», робить його легітимним. Як один фрік у класі, з якого всі відкрито чи потай ржуть, але, приходячи додому, починають критичніше розглядати себе в дзеркалі».

Способом встановлення пам’ятника — по суспільній гідності та довірі

Натомість перекладач Євген Гулевич акцентує в коментарях на іншому аспекті контексту — на підходах до встановлення пам’ятника: «Золота середина — аж ніяк не в пластиці чи візуальному рішенні. Середина тоді, коли враховано чи обдумано якомога більше обставин, які можуть вплинути на несприйняття і сприйняття. Але тут наочно видно, що думки кружляли десь далеко від нашої реальності, де і для замовниці, і для виконавця попередня історія місця неважлива, де неважливі процедури належного публічного обговорення таких речей (але так важливо залагодити скандальність ситуації), де інтерпретація, вихована на далеких реаліях мистецтва, домінує над нашими і в т.ч. львівськими цінностями, які не лише тупі і ретроградні. Це аж ніяк не лише питання смаків, це про суспільну гідність, якої цим заходом більше надібрали, аніж додали. Якщо є щось, що так багатьох людей обурює і напружує, то хіба це просто так?!

Належне обговорення (не постфактум, яке вже було конфліктним) дозволило б зрозуміти аргументи і контраргументи, чому саме це місце обрано, чому саме така форма вшанування важлива, чому саме цього художника і які критерії важливі… Хоча, мабуть, найважливіше, це засвідчило б, наскільки ініціатори роблять речі правильно, щоб добути довіри, наскільки вони обдумали те, за що впираються, одне слово, чи є вони відповідальні за свою публічну дію, яка має вплестися в міську пам’ять. І як показало те обговорення, найбільший урок, який ініціатори винесли з того диспуту, це не називати твір пам’ятником, а скульптурною композицією. І справедливо, бо, зрештою, тут і немає місця спільній пам’яті про те, до чого відчуваєш важливість; замість культурної пам’яті, яка накопичується поступово, складається рік у рік з різних форматів і яв, які вводять в реальність різних людей щось напочатку далекознане, маємо владу вузької інтерпретації, вибудованої на реконструйованому житті Моцарта. Забавні ті, хто радіє, що так гейби розворушили сонну і зашкарублу львівську публіку, бо що вони самі пам’ятатимуть після того, як ця їхня мала радість минеться, всього через якийсь рік?.. Ця історія добре показує, що Моцарт тут ні при чому, і пам’ятати будуть явно не його».

Діалог-«резюме»

— Мене чомусь пробиває тільки на ржачку. Львів однозначно заслужив НА цей пам’ятник! І без варіантів! Питання естетики вважаю другорядним. Сам дискурс цінніший за скульптуру! (Adzo Gucul)

— Я ж якраз про дискурс і кажу! Заслужили, бо нечемні були. Ставили всі пам’ятники майже на одне лице. То тепер маємо без (Ostap Slyvynsky)

Підготувала Наталя ДУДКО

Share.

2 коментарі

  1. За для справедливості зазначу, що інші скульптури встановлені в різних містах цього ж австрійського автора мають довершене формотворення і несуть певну змістовність у середовищі в якому знаходяться. За формою вони є прийнятні для сприйняття суб’єктів з різними естетичними якостями. Вони також мають самодостатні модерново- мистецькі особливості. То ж чому таких особливостей бракує скульптурі Ксавера Моцарта у Львові? Можливо це елемен певної зневаги?
    Тут один самозакоханий мистецтвознавець із науковим ступенем закинув не розумне звинувачення Спілці художників що до не модерновості львівських пам’ятників таких як
    А. Шептицькому, С. Бандері та іншим діячам, які дбали за нашу націонадьну індентичність. Дивно що вчена ступінь не домогла йому зорієнтуватися у різниці статусів і призначень зображень загально наіональних полічних чи духовних лідерів в порівнянні до згаданих ним зображень у Львові діячів мистецтва різних напрямків. Зрозуміло що в світі майже не існує практики абстрактного чи на стільки модернового зображення політиків. А інших є достатньо! То ж і зображення Ксаверта моцарта може бути модерновим, але з відповідною мистецькою суттю. А у в даному випадку її таки не знайдено.

    З повагою Ігор Гавришкевич , заступник Голови Національної спілки художників України.

  2. Важлива думка про автора скультури Ксаверу Моцарту у Львові і не тільки.

    За для справедливості зазначу, що інші скульптури встановлені в різних містах цього ж австрійського автора мають довершене формотворення і несуть певну змістовність у середовищі в якому знаходяться. За формою вони є прийнятні для сприйняття суб’єктів з різними естетичними якостями. Вони також мають самодостатні модерново- мистецькі особливості. То ж чому таких особливостей бракує скульптурі Ксавера Моцарта у Львові? Можливо це елемент певної зневаги?
    Тут один самозакоханий мистецтвознавець із науковим ступенем закинув не зовсім розумне звинувачення Спілці художників, що до не модерновості львівських пам’ятників таких, як:
    А. Шептицькому, С. Бандері та іншим діячам, які дбали за нашу національну індентичність. Дивно що вчена ступінь не домогла йому зорієнтуватися у різниці статусів і призначень зображень загально наіональних політичних, чи духовних лідерів в порівнянні до згаданих ним зображень у Львові діячів мистецтва різних напрямків. Зрозуміло що в світі майже не існує практики абстрактного чи на стільки модернового зображення політиків. А інших є достатньо! То ж і зображення Ксаверта моцарта може бути модерновим, але з відповідною мистецькою суттю. А у даному випадку її таки не знайдено.

    З повагою Ігор Гавришкевич , заступник Голови Національної спілки художників України.

    Your comment is awaiting moderation.

Reply To Ihor Cancel Reply