Середа, 22 Вересня

Петро АДАМИК: «Обіцянок у нас на 10 мільярдів, а по факту — в нас бюджет лише 4 мільярди гривень!»

Про найгостріші питання на порядку денному у Львові, боргову яму міста та політичні ігрища мерії «Ратуша» поспілкувались із головою найчисельнішої у Львівській міській раді фракції «Європейська Солідарність», депутатом ЛМР  Петром Адамиком.

МЕДИЦИНА

— Про утворення територіальних медичних об’єднань. На останньому пленарному засіданні Ваша фракція з боєм і дискусіями ініціювала перенести це питання. В чому вбачаєте складність обговорення?

— Логіка виконавчих органів влади, Андрія Івановича Садового, поруч із іншими двома великими ТМО Львова (територіальні медичні об’єднання. — Ред.) — за принципом ургентності об’єднати Лікарню швидкої допомоги та Дитячу лікарню на Орлика… Однак експерти кажуть, що є сенс об’єднувати материнство і дитинство, а не дитячу лікарню з дорослою.  Кілька разів Садовий проговорювався: ось ми це робимо, в нас є Самчук, суперменеджер тощо. Я згоден, з повагою ставлюся до цієї людини, але що буде, якщо завтра Самчук, наприклад, піде в Міністерство охорони здоров’я? А нині у нас усе будують «під Самчука». Натомість ми маємо споруджувати такі конструкції, які будуть мати хребет і триматися десятки років незалежно від постаті керівника, і розуміти, що в кінцевому результаті львів’яни отримають якісний продукт в сенсі медичного обслуговування.

Поки що навіть експерти ламають списи і не розуміють, куди і як це все рухається. Вже мовчу про депутатів. Те, що це має бути, ми розуміємо, і ми за, але голосувати ми повинні, опираючись на цифри, дедлайни, графіки. Виступ із трибуни у сесійній залі колеги Гната Герича теж не переконав. Мовляв, голосуйте вже, або ми будемо звільняти людей. Я міському голові сказав, що буду голосувати і переконуватиму в цьому фракцію, але нехай він  вийде на трибуну і дасть гарантію, що ми не будемо звільняти медиків. Але він чомусь не захотів давати таких гарантій…

— Зрештою, реформа вступить в силу з 1 січня наступного року і контрактування відбувається з НСЗУ восени. То навіщо тепер такий поспіх?

— Нам усім варто бути чесними перед собою. В нас є чогось забагато в медицині, чогось замало, якісь послуги взагалі справа приватного бізнесу. Ми не можемо робити все, підганяючи під трансплантацію органів. Один із директорів лікарень Львова сказав, якщо ми будемо фінансувати медицину так, як профінансували цьогоріч, тоді наші лікарні стануть найкращі. Але у такому разі ми припинимо фінансувати все інше. Наступного року місто з бюджету має 1 мільярд 300 мільйонів гривень зарезервувати на повернення боргів. Це шалено велика сума. І тоді у нас буде дві статті витрат: одна — віддавати борги, решту — на медицину. А що скажуть нам вчителі, інженери, музейники, спортсмени, наша інфраструктура, велосипедисти, яким Андрій Іванович пообіцяв 10 % з перевиконання бюджету? Обіцянок у нас на 10 млрд, а по факту в нас є один бюджет, якщо вважати, що він не роздутий, — 4 мільярди гривень.

— Приєднання лікарень – тема не нова. У 2020-му році депутатам минулої каденції пропонували на розгляд створення Медичної ради. Питання не пройшло. Вже цьогоріч була ідея зробити об’єднання Св. Пантелеймона, але і це питання не знайшло підтримки в сесійній залі. Ще кілька місяців тому головний лікар та колектив дитячої лікарні на вул. Орлика сказали, що вони проти об’єднання, а вже тепер у цій лікарні мовчать, і всі решта лікарі публічно — за приєднання. З чим пов’язуєте зміну позиції лікарів?

— Я це пов’язую з аудитом і ґрунтовною перевіркою, яка нині працює стосовно дитячої лікарні на вул. Орлика. Я так розумію, що підпис головного лікаря під тим листом за приєднання, корелювався з висновком з аудиторської перевірки. Нинішні аргументи головних лікарів із виступів у сесійній залі — розширимо, покращимо, але це все лірика. Я вважаю, що це справа фахівців, які нам мають обґрунтувати ТМО. Якщо ми зробимо ті об’єднання, чи потрібне нам буде взагалі управління охорони здоров’я ЛМР, бо це теж надлаштування над ТМО. Інтуїтивно ми теж вважаємо, що об’єднання річ непогана, але питання — за якими принципами, як ми будемо платити людям зарплату? Все, що ми хочемо, — отримати цифри, але чомусь люди бояться відповідати за свої слова.

ПРО ВУЛ. КОНОВАЛЬЦЯ

— На останньому пленарному засіданні також проголосували питання про землю на вул. Є. Коновальця, 116, де колись був дитячий садок-санаторій. Воно спричинило ажіотаж у промерських блогерів. Поясніть, за що саме проголосували депутати?

— Перед сесією звертаються люди, збирають документи, хочуть отримати дозволи. Рано чи пізно такі питання виходять на сесію у формі ухвал. І коли Садовий вважає, що ухвала не має права на життя, він на цьому акцентує. Мовляв, колеги, зверніть увагу на це питання, бо я це буду ветувати. Перед останнім пленарним засіданням Садовий до цього питання зауважень не мав і ветувати його не планував. Я наголошую, що у цьому питанні міськрада дала лише дозвіл на розробку детального плану території. Це не будівництво. Що там буде, — залежить від головного архітектора Львова, підлеглого Садового. Він відповідальний за видання містобудівних умов і обмежень, за їхню підготовку. І якщо він скаже, що там має бути диспансер, санаторій, садок, тощо, тоді він візьме на себе відповідальність і підготує наступну ухвалу разом із профільними управліннями ЛМР і дасть раді на затвердження. Тоді ми як рада будемо ухвалювати рішення.

ПРО МОРАТОРІЙ

— На останнє пленарне засідання ЛМР прийшли учасники АТО, які згуртувались у гаражні кооперативи. Вони просили відкласти впровадження мораторію на зміну цільового призначення земель під гаражними кооперативами. Чи потрібен цей мораторій, чи він не на часі?

— Вважаю, що мораторій на такі речі потрібен, бо дехто нині використовує зміну цільового призначення як схему. Отримують землі під гаражі, а потім там виростає забудова. Але якщо ми говоримо про тих людей, які були на сесії, — це представники 80-ї бригади, ГО «УНСО», ГО «Ветеранський рух», Спілки соцзахисту населення та учасників АТО, ГО «Захист інвалідів війни». Вони довго виходжували документи на отримання землі для кооперативу, але через тривалу процедуру не встигли отримати ділянки. Відповідно, мораторій тепер би знівелював їхню роботу. Андрій Іванович теж злукавив, хотів руками депутатів ЛМР унеможливити отримання ділянок людям, які реально прийшли і не мали нічого проти мораторію по суті. От він добрий, а депутати — погані, не хочуть дати нашим воякам землю. Але бійці були проти мораторію саме тепер, тому що у них є вже підготовлені документи, висновки, а тут отримали б підставу. Якщо наші атовці мають право, а місто має дати їм вільну земельну ділянку, то це не морально з нашого боку їх залишити за бортом.

ПРО ПОЛІТИКУ ТА ГРОШІ

— Ви говорили, що місто має боргів на 1 мільярд 300 мільйонів гривень. На що пішли ці позичені гроші?

— У нас насправді немає бюджету розвитку: в нас є бюджет виконання передвиборчих обіцянок Садового, і навіть їх ми не можемо виконати. Місто розрите, всі підрядники, підприємці нашого міста, і не тільки, чекають на кошти, хто півтора року, хто рік. Гроші пішли на погашення облігацій. Ми реально можемо збанкрутувати. І ми змушені були позичили на останній сесії 400 млн, бо з міською радою підприємці припинили б працювати взагалі. Від боргів страждає малий і середній бізнес, який на словах так гарно підтримує мерія. Тому ми, будучи відповідальними, не відійшли в сторону, а голосували власне за цей кредит, щоб розраховуватися з підрядниками. Я на тій сесії наголошував колегам із виконавчих органів влади, депутатам, що коли вони придумують щось нове зробити, хай пам’ятають, що місто має за це чимось заплатити.

Дарина РОМАНИШИН

Share.

Leave A Reply