Четвер, 22 Жовтня

Помер автор хіта «Намалюй мені ніч» Микола Петренко

На 95-му році життя 10 жовтня у Львові помер відомий український письменник, автор понад 100 книжок, хіта «Намалюй мені ніч» Микола Петренко, повідомляє «Захід.нет».

Микола Петренко народився у 1925 році в Полтавській області. Під час Другої світової був вивезений на примусові роботи до Німеччини. За спробу втечі відбував покарання в нацистських концтаборах. Після закінчення війни пройшов фільтраційні та трудові табори в СРСР, зокрема на Камчатці. У неволі почав писати свої перші вірші.

У 1951 році Микола Петренко закінчив факультет журналістики Львівського університету. Працював у місцевих газетах, редактором Львівського телебачення, кореспондентом «Літературної України». У 1957 р. вийшла перша поетична збірка «Дні юності».

Микола Петренко створив низку відомих пісень з Володимиром Івасюком, Ігорем Білозором, Миколою Колессою, Анатолем Кос-Анатольським, Богданом Весоловським. Свого часу в СРСР був дуже популярний його романс «Намалюй мені ніч» на музику Мирослава Скорика, який залишається популярним і досі.

Микола Петренко був членом Національної спілки письменників України, лауреатом багатьох літературних премій, а у 2011 році йому призначили державну стипендію як видатному діячу культури і мистецтва.

Я до тебе прийду, зупинюся в покорі, /  Тільки ти не питай, не хвилюй, / Намалюй мені ніч, коли падають зорі, / Намалюй я прошу, намалюй. / Намалюй мені ніч, що зове і шепоче / Найдивніші слова, найпалкіші слова, / В гамі барв піднеси славу тихої ночі, / Що навколо зірки розсіва… / А сама ти яка? / Вечір, день, а чи ранок на серці, / Чи промінь, чи лід? / Намалюй мені ніч, коли зорі багряні / Вирушають у путь, щоб згоріть.

Оксана Думанська, письменниця, редакторка:

– Хай з Богом спочиває поет Микола Петренко… У його біографії відбилося життя багатьох людей, що зазнали чужини, та мали щастя повернутися. Добродій Микола мав істинно полтавський гумор: він умів промовляти ніби знехотя, мляво, але фінал завжди був, як у театральній виставі. Я, певно, вже колись писала цю його оповідку про парубкування у Львові, але наважуся і нині повторити, щоб згадати хоч і зі сльозою, та зі смутною усмішкою…

Отож четверо самотніх парубків мешкали в одній квартирі як піднаймачі. Один працював у банку, другий — в якійсь культурній структурі, третій — в газеті, а наш герой — на тільки-но створеному телебаченні.

Якось «банкіру» привезли гостинця — трилітрову банку самогонки. А то були часи нещедрі, ніхто з чотирьох уже не мав грошей на закуску: кінець місяця, зарплатня за кілька днів. Пити без закуски ніхто не хотів, хоч банка заклично блищала круглими боками. Полягали засмучені спати.

І наш герой, чий таборовий досвід у Німеччині спонукав до кмітливості, устав серед ночі, повідчиняв усі шухляди на кухні, знайшов там трішки пшона, пів ложки рису, жменю пшениці, кілька макаронинок, засохлу морквину, половину цибулини, пару крапель олії з уже майже порожньої пляшки… За годину на столі парував дивовижний куліш, а  банка самогону порожніла… Що то значить молодість!

З того часу, згадував добродій Микола, наприкінці місяця вони завжди варили щось подібне до юшки з усіх залишків крупи. Така була традиція. Вона не увірвалася навіть тоді, коли основний призвідник одружився. І от він вдома готує юшку за своїм коронним рецептом для друзів…

— Тільки ми почали частування, як зайшла моя дружина і все зіпсувала! Принесла цілу тацю різних канапок!!!

Цю історію могла чути Олена Якимів та Наталя Данилиха, коли ми сиділи у «Світі Дитини» разом зі світлої пам’яті Ярославом Лемиком… Нам пощастило часто бачити добродія Миколу…

Share.

Leave A Reply