Четвер, 28 Березня

Помер Петро Радковець – один із найвідоміших та найвпізнаваніших львівських екскурсоводів

У Львові 4 лютого у віці 59 років раптово помер Петро Радковець – краєзнавець, львовознавець, один з найвідоміших та найвпізнаваніших екскурсоводів міста.

   “Люблячий чоловік, батько, дідусь пішов від нас. Ми не можемо оговтатися від такої раптової втрати. Завжди справедливий, з почуттям гумору і справжній фанат Львова. Навіть у важкі часи купував старі фотографії і вивчав історію. Тато завжди казав, що він професійний львів’янин та батяр. Де б Ти не був на хмаринці, ми завжди тебе любитимемо і пам’ятатимемо”, – написала на фейсбук-сторінці його донька Катерина Радковець.

Поховали Петра Радковця на Личаківському кладовищі.

«Його як не знав особисто, то хоча б бачив кожен львів’янин, більше того – кожен, хто хоч би на день завітав до нашого міста і вийшов на шпацер давніми його вулицями: Петро Радковець впадав в око, був завше в анцузі (з жилєткою) та мельонку тридцятих років, при обов’язковій ляскі і з підкрученими стрілками чорних вусів. Мав лиш 59 років, пішов через чотири місяці по смерті свого брата Василя», – пише видання «Збруч».

Петро Радковець народився 27 квітня 1964 року у Львові. Закінчив Львівський поліграфічний інститут (сьогодні Українська академія друкарства). Працював у компанії з виготовлення взуття “Прогрес”, у Львівській науковій бібліотеці імені В. Стефаника, Горохівській друкарні, видавництві “Центр Європи”.

Автор сотень краєзнавчих публікацій, учасник та співавтор десятків телевізійних проєктів, документальних фільмів та сюжетів, присвячених Львову, на регіональних і національних телеканалах. Разом з братом Іваном став автором збірки казок для дітей (“Таємниці львівських левів”, Львів, 2015). Брати Радковці є розробниками численних авторських туристичних маршрутів Львовом та заходом України, співавторами краєзнавчих розвідок “Загадки міста Лева”. Свого часу разом з братом Іваном вів краєзнавчу сторінку в газеті «Ратуша». Завжди відгукувався на прохання журналістів дати коментар, інтерв’ю. Переймався тим, що у Львові нищать пам’ятки архітектури, вболівав за те, щоб врятувати міську спадщину.

Авторські екскурсії Петра Радковця тішили гостей нашого міста упродовж останніх 20 років. Мав ліцензійне посвідчення львівського гіда під номером 1, яке офіційно отримав від Львівської міської ради. Одним з останніх за його участю став проєкт “Місто лікує” – безкоштовні прогулянки Львовом для захисників та військових ветеранів, які проходять реабілітацію.

“Моя рекордна екскурсія тривала 20 годин. Ну то було один раз і більше я такого не хочу…, – цитує початок запису інтерв’ю з Петром Радковцем на своїй фейсбук-сторінці Музей міста. – Згодом ще була екскурсія місцями його дитинства і мабуть вона б тривала довше 20 годин, якби всі не були обмежені в часі. Прогулянки Львовом Радковець завжди супроводжував історіями з власного досвіду. І шкода, що Музею Міста він розповів лише про тих 18 років, які прожив на вулиці Лисенка».

Уривок з інтерв’ю для Музею міста:

“А тепер я хочу розказати історію, як я прийшов до вивчення історії міста. Я її дуже люблю дітям розповідати, школярам, бо це дуже важливо…

Я вже тоді мав років 17. Це вже за рік до армії. Я вертався з училища і вийшов з трамвая тут на вулиці Підвальній.

До мене підходить дівчина. Трошки старша за мене. І питає, як пройти до Домініканів. Це зараз кожен знає, де Домінікани. Я не знав тоді, що таке Домінікани, я знав що таке Музей релігії та атеїзму.

Ми з нею розговорилися і виявилося, що вона студентка МГУ. Приїхала на стажування.

І вона мені починає розповідати (зі своєї дзвіниці) про Львів.

Мені це не подобається. Але я нічого не можу заперечувати!

І тут я розумію, що я тут прожив 17 років. Я тут все життя прожив. І мені стає соромно, чому це людина приїжджає звідкись розказувати мені історію моєї вулиці, мого будинку, моєї школи… А я нічого не знаю.

Тоді я почав шукати літературу. А що тоді? В якому році побудували, хто архітектор і все.

Мені відксерили книжку Івана Крип’якевича “Історичні проходи по Львові”.

Тоді не було ксерокса, була така машина — називалася ЕРА. В мене є та книжка збережена. “НаЕрена”, не наксерена.

І я почав вивчати історію, почав ритися, шукати, досліджувати…

Тому я дітям завжди кажу: “Діти, вчіть свою історію самі. Щоб ні з Москви, ні з Варшави вам не приїжджали і вашу історію не розказували”.

Підготувала Наталя БОРИСЛАВСЬКА

Share.

Leave A Reply