Четвер, 23 Вересня

Прощання з Героєм

27 серпня у Львові, на території 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗСУ, біля монумента загиблим десантникам, відбулась траурна церемонія прощання з бійцем бригади — Дмитром Ґудзиком — який загинув у 2015 році в районі Донецького аеропорту…

   Кажуть, що війна остаточно закінчується тоді, коли поховають останнього зниклого безвісти воїна. Втім, для родичів загиблих солдатів війна, що навічно забрала їхніх близьких, не завершиться вже ніколи… І ця рана буде кровоточити та пекти все життя. Так сталось і для родини десантника Дмитра Ґудзика…..

У 2014 році уродженець Червоноградського району Львівської області Дмитро Ґудзик був мобілізований у Львівську 80-ту окрему десантно-штурмову бригаду. Коли Дмитро пішов на фронт, удома залишилась дружина і дволітня донька. Воював Дмитро у Донецький області, і, звичайно, заспокоював сім’ю, казав, що незабаром повернеться, адже йому залишалось служити менше ніж півроку. Рідні з нетерпінням чекали воїна.

У січні 2015 року почалася найбільш драматична і запекла фаза боїв за Донецький аеропорт. А 20 січня 2015 року Дмитро сів за штурвал МТ-ЛБ  (плавучий бронетранспортер. — Ред.). Екіпаж машини дістав завдання — вивезти на позиції розрахунок зенітної установки, яка мала вогнем прикрити евакуацію поранених з терміналу ДАПу. Це було дуже небезпечно і ризиковано. Дмитро, звісно, знав, але погодився, бо треба було рятувати інших. Проте рятувальна операція закінчилась трагедією. Вороги помітили МТ-ЛБ і змогли підбити її. Ймовірно, з ПТУРа. Машина швидко запалала, майже відразу здетонував і боєкомплект. Ті, хто був усередині «мотолиги», шансів вижити не мали… ЖОДНИХ… Останнє, що встиг сказати у рацію десантник Дмитро Ґудзик: «Хлопці, я горю…». Згодом його обгоріле тіло було доставлене у Дніпро, де в морзі зберігались рештки інших невпізнаних солдатів, що загинули на цій війні. Довгий час десантник вважався зниклим безвісти. Усі ці роки рідні Дмитра не хотіли вірити у його смерть, до останнього сподіваючись на диво. Може, все ж таки живий? Може, ще якось дасть про себе знати? Але дива, на жаль, не сталося…

Провівши низку експертиз ДНК, фахівці таки ідентифікували Дмитра. І його мама, дружина та донька врешті отримали тверду сумну вістку — Дмитро Ґудзик загинув ще в січні 2015-го… Тіло загиблого Героя повезли на вічний спочинок додому. Його доньці вже виповнилося 7 років. Росла без тата….

І от, 27 серпня, в частині, де служив Дмитро Ґудзик, відбулась траурна церемонія. З бійцем прощались командир бригади полковник Володимир Шворак, командир батальйону підполковник Валерій Курко та бойові побратими Дмитра. Віддати останню шану загиблому десантнику прийшли представники влади, голова Львівської обласної ради Ірина Гримак, народні депутати, прості львів’яни — дорослі та діти. Військові капелани бригади та львівського гарнізону відслужили прощальну Панахиду. На очах багатьох людей бриніли сльози… Тіло загиблого Героя повезли на його батьківщину, в село, де народився.

Життя триває. Втім, як і війна, на якій з 2014 року вже загинуло 113 військовослужбовців 80-ї бригади. 14 із них досі вважаються зниклими безвісти… Бійці 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗСУ поклялися відомстити ворогу за них. І ніхто не має сумніву, що хлопці у беретах кольору марун свою обіцянку виконають.

Юрій ЛЕЛЯВСЬКИЙ, фото автора

Share.

Leave A Reply