Головна
Немає поганої погоди. Є погане взуття
30.07.2009
Економічні негаразди змусили по-новому подивитися на напівзабуте ремесло

Кажуть, Наполеон програв історичну битву під Ватерлоо лише через те, що великому полководцю дуже дошкуляв... гвіздок у чоботі. Можливо, ця історія -- вигадка істориків. Незаперечним є такий факт: лише в середовищі шевців міг народитися такий блискучий афоризм: "Немає поганої погоди. Є погане взуття…"

Нині ремесло шевців знову піднялося в ціні, адже більшість із нас періодично замислюється над тим, чи купити нові туфлі, чи здати в ремонт старі. "Ратуша" вирішила перевірити це на власному досвіді і пішла, як то кажуть, у народ -- у шевську майстерню.

"Моїм клієнтом був Василь Вірастюк"
Пошуки героя тривали недовго. Знайомі порадили звернутися у Спортивний комплекс "Україна". Стіни мініатюрного ательє обвішані плакатами з пауерліфтингу. "Ви не дивуйтеся, -- ввічливо пояснив пан Володимир Гірський. -- Розумієте, цим видом спорту я захопився давно". Поки ми розмовляємо з паном Володимиром, його дружина Моніка

Новини   |  Соціум  |  Кримінал  |  Культура   |   Спорт   |   Репортаж   |   Дикий світ
заварила нам пахучої кави. Моніка працює перукарем і ділить зі своїм чоловіком невеличке приміщення.
"Народився я в селі Кам'янобрід на Яворівщині, -- продовжує пан Володимир. У нашій родині я -- перший швець. Таку професію обрав завдяки порадам матері: вона завжди вважала, що людина повинна мати фах, який зможе її прогодувати. В 11 років зі мною сталася біда -- мене паралізувало. Згодом довелося навіть зробити пересадку м'язів у колінних суглобах. Вчився в Бориславській спеціалізованій школі, закінчивши яку, вступив у ПТУ, що на вулиці Хмельницького у Львові, де навчився професії взуттєвика. Скажу щиро, мене цікавив не лише ремонт взуття, а і його виготовлення. Моїм вчителем під час навчання був чудовий майстер Петро Григорович Загайко.
У кожній професії, звичайно, багато вирішує не лише технологія, але й невеличкі секрети. Тому довелося чимало поїздити по селах, поспілкуватися із старими майстрами, від яких я довідався чимало цікавого, які пам'ятали ще часи Австро-Угорщини та Польщі. За часів СРСР попрацював "балабусом" (на шевському жаргоні так називали директорів майстерень і цехів). Загалом шевцем працюю понад 25 років". Цікавлюся у свого співрозмовника, кому з відомих людей довелося шити чи ремонтувати взуття. "Обслуговував найсильнішу людину планети Василя Вірастюка, -- продовжує бесіду пан Володимир. -- Було це тоді, коли Вірастюк тягнув трамвай. Робив для нього спеціальні  кросівки, аби було добре щеплення із поверхнею. Окрім них, підготував під зріст спортсмена спеціальні шкіряні паси, за допомогою яких він тягнув трамвай. До речі, їх ми випробовували разом з ним під певним кутом нахилу: чіпляли до дверей, він нахилявся і тягнув… Окрім Василя, моїм клієнтом також є чемпіон Європи з бодібілдингу Андрій Кухарчук і його тренер Ігор Лукачук. Частенько звертаються й футболісти львівських "Карпат", яким доводиться лагодити їхню футбольну амуніцію -- бутси. Загалом контингент людей, які заходять до мене, різноманітний: лікарі, даішники, працівники суду, навіть депутати!"

Є й у пана Володимира постійні клієни. "Вони для мене, як родина. Буває, навіть, запрошують порибалити… За тиждень майстерню відвідує понад сотні клієнтів. Пік напливу припадає на осінній період -- із 1 вересня по 1 грудня та наприкінці зими перед Великоднем".

Ремонт жіночого взуття -- ювелірна робота
Розповів пан Володимир і про те, що в умовах фінансово-економічної кризи люди ремонтують взуття частіше. "Збирають і несуть у мою майстерню все, навіть те взуття, яке до ремонту не придатне!", -- стверджує Володимир Гірський. А чи є якась різниця в ремонті між чоловічим, жіночим і дитячим взуттям? "Звісно є. Жіноче взуття більш делікатне. Його ремонт -- ювелірна робота. Особливо там, де шпильки та каблуки. Та й до кожної жінки потрібен певний підхід. Тому потрібно бути не лише добрим шевцем, а й добрим психологом. На загал, аби поміняти набойку, потрібно приблизно 20 хвилин. Ремонт потребує дещо більше часу, в середньому годину. Однак усе залежить від технології самого ремонту… Що ж до цін на ремонт, то вони практично однакові в усіх майстернях. Хоча, звичайно, для постійних клієнтів роблю знижки. Цікаво, що у сусідній Польщі, яку я частенько відвідую, адже там живуть родичі моєї дружини Моніки, ціни на ремонт взуття мало чим відрізняються від наших".

На запитання, звідки майстер бере необхідні для ремонту матеріали, пан Володимир Гірський відповів: "Практично всі матеріали імпортного виробництва. Нині з'явилося дуже багато гуртівень, у яких є всі необхідні матеріали для ремонту взуття (клеї, набойки, підошви, цвяшки…). Навіть є магазини з доставки цих матеріалів безпосередньо у шевські майстерні. У часи СРСР, коли на повну потужність працював "Прогрес" і шкірзавод, ціни на матеріали були значно меншими. Та й самі матеріали в якості нічим не поступалися тим, які тепер імпортують. Відповідно, люди менше платили за ремонт взуття".

Аби стати шевцем, треба бути фанатом
У розмові з паном Володимиром довідуємося, що навчитися тонкощам шевського ремесла можна приблизно за три місяці. "Свого часу у мене було декілька учнів. За три місяці я міг навчити професійних "затяжчиків" взуття. Розумієте, над людиною треба сидіти день в день. Це, як у спорті, треба бути фанатом своєї справи, любити її. Мені, наприклад, свого часу довелося  побувати на Кавказі. Там дуже гостинний люд. Навіть пропонували залишитися працювати. Щоправда, коли приїхав на Україну, виявилося, що й тут дуже багато роботи, та й війна завадила ще раз побувати у тих краях…"

Під час нашої розмови шевську пана Володимира раз по раз відвідували його постійні клієнти, які розповідали „своєрідні" й цікаві історії… "Володю,  чи можливо "вилікувати" кросівки моєї донечки -- поміняти в них підкладку, -- клопочеться жіночка років 35-ти". "Зробимо, -- без роздумів відповідає швець".

Цікавлюся, чи траплялись якісь веселі, курйозні ситуації із відвідувачами вашої шевської?  "Всяке бувало, -- відповідає пан Володимир. -- Якщо, наприклад, вчасно не виконав замовленої роботи. Мабуть, це пов'язано із моїм захопленням спортом, а саме пауерліфтингом. Через два місяці занять цим видом спорту почав ходити без палиці. Адже швець, як відомо, професія сидяча, відповідно, у ногах погана циркуляція крові… До речі, під керівництвом мого тренера  Ростислава Попка став майстром спорту і шестиразовим чемпіоном України з пауерліфтингу серед інвалідів у ваговій категорії до 66,7 кг.  Хоча випадків, коли люди брали не своє взуття, не було. Раніше я навіть людей не записував, бо в мене дуже добре розвинена зорова пам'ять". Насамкінець нашої розмови філософськи запитуємо, чи погоджується пан Володимир із твердженням про те, що немає поганої погоди, а є лише погане взуття? "На жаль, імпортне взуття часто роблять за такою кустарною технологією, що його навіть ремонтувати важко. Передовсім це стосується взуття китайського виробництва. Колись у Радянському Союзі стежили за дотриманням стандартів вироблення взуття, та нині все кануло в Лету", -- так само філософськи закінчує пан Володимир.

Словом, "філософи" із ремонтних ательє радять посполитим ремонтувати свої "колеса" заздалегідь -- задовго до проливних дощів і рясних снігопадів. Дешевше і надійніше буде, повірте…

Мстислав КОЦЬКИЙ-БОБ'ЯК
фото Юрія ТКАЧЕНКА