«Статус колекціонера дає змогу потрапити до бізнес-еліт»
У період карантину, коли мистецькі заклади періодично зачиняли, засновниця і керівниця галереї «Зелена канапа» Олеся Домарадзька започаткувала в соцмережах «Фейсбук» та «Інстаграм» авторський відеоблог про артринок та сучасне мистецтво. Як розпізнати вартісний мистецький твір, як формувати свої мистецькі смаки та що враховувати колекціонерам-початківцям — у витягах із блогу львівської галеристки, художниці, колекціонерки.
Що купують колекціонери
— Відвідувачі періодично цікавляться, з чого живе галерея, якщо не продає квитків на виставку. «Зелена канапа» — приватна галерея, яка є повноцінним учасником артринку і продає твори художників, яких виставляє. Тобто у нас, на відміну від музеїв, можна просто з виставки купити роботу. Кожна мистецька робота є мистецьким продуктом, а отже, товаром. Йдеться не тільки про живопис, графіку, скульптуру, а й про інсталяції, відеоарт, перформанси. Інституції платять художникам за некомерційне мистецтво. Навіщо вони це роблять? Навіщо купують мистецькі твори, які, найімовірніше, ніхто не придбає в приватну колекцію? Як наукові досліди, які замовляють та фінансують для розвитку науки, так само експерименти художників оплачують для розвитку мистецтва. Деякі з цих спроб матимуть продовження, породять нові ідеї, хвилі, а деякі залишаться випадковими, тимчасовими, суто експериментальними.
Нерідко клієнти галереї, купуючи мистецький твір, у відповідь на мої розповіді про художника, його здобутки, особливості твору, кажуть: «Ми купуємо те, що нам подобається, ваші розповіді не мають жодного значення. Ми купуємо не прізвище художника, а мистецький твір». Зазвичай це звучить з гордістю, як маніфест, що «ми зламали цю систему». Такий підхід має і негативні (трохи нівелює здобутки художника, його старання витворити власний стиль, здобути репутацію в мистецькому світі), і позитивні (дарує всім рівні можливості, адже такі клієнти можуть купити роботи і художника-початківця, студента, аматора) аспекти. Все ж у мистецькій колекції прізвище художника і його здобутки матимуть значення. До речі, остерігайтеся, щоб не купити підробку або крадене. Наприклад, у Львові є антикварний магазин, в якому трапляються підробки.
Критерії оцінки мистецького твору
— Перший критерій — оцінка часом. Велике можна побачити з відстані. Я б з підозрою ставилася до суджень про роботу сучасного художника, що це шедевр. Має пройти не менше 50 років, коли з’ясується, чи творчість якогось митця далі актуальна або й породила нові течії, чи була в якомусь контексті мистецтва дуже цікава або потрапила в музейні збірки.
Але ми як колекціонери не маємо часу чекати, тоді варто покладатися на другий критерій — інституційну оцінку. Наскільки активно митець представлений на виставках, резиденціях, у музеях сучасного мистецтва, чи його твори відбирають куратори. Артринком займаються з любові до мистецтва, надто в Україні. Тому для артменеджерів, кураторів принциповим є імідж, бажання представляти хороше мистецтво.
Є художники-початківці, роботи яких ще не виставляють. Тому є третій критерій — самобутність і новаторство. З ним дати раду складніше, тут потрібно більше знань, ніж репродукції зі шкільних підручників. Щоб не опинитися в ситуації, коли вам покажуть щось інше, ніж ви бачили, але досить банальне, і ви подумаєте: вау, це оригінальний твір. Треба розумітися на мистецтві, цікавитися ним, відвідувати виставки, в Україні і за кордоном.
А як же майстерність? Майстерність, добре володіння технікою завжди вражає, і це важливо. Але я не назвала її серед критеріїв, бо вона дуже розмита, відносна. Портрети Леніна 50 років тому були виконані майстерно, але не можемо назвати це мистецтво вартісним. Водночас є течії, як бед пейнтінг, у яких професійні художники намагаються малювати як аматори, і це буває весело, щиро і має право на існування. Є наївні художники, які захоплюють нас.
Чому нам подобається те, що подобається
— Є твори, які зумовлюють теплі відчуття, а є ті, що відштовхують. Чому так? Психологи довели, що наші смаки формуються впродовж дитинства і залежать від візуального ряду, який є перед нашими очима найчастіше. Він утворює у пам’яті візуальні образи, які перетворюються на архетипи — індивідуальні або притаманні цілому суспільству. Тому смаки відрізняються не тільки від індивіда до індивіда, від соціальної групи до соціальної групи, а й від країни до країни. Яскравий приклад — США та Європа. Для США класичне мистецтво — мистецтво XX століття, абстракція (Поллок, Ротко). Для європейців класичне мистецтво — Рембрандт, Рубенс, Мікеланджело.
Відома історія про американського колекціонера, який відвідав музей класичного мистецтва в Європі, де є зображення оголеної натури, і був шокований. Поділився у приватній розмові, що це порнографія, сюди не можна впускати дітей. До речі, таке стереотипне ставлення до оголеної натури впливає на наші соцмережі, де за такі зображення можуть забанити. Люди пострадянського суспільства краще сприймають фігуративне мистецтво, конкретні зображення, пейзажі. Ми виховані на «Ведмедях у сосновому бору» Шишкіна та «Трьох богатирях» Васнєцова, які висіли чи не на кожній кухні. Що з цим робити? Невже ми «приречені»? Насправді ні. Можемо назбирувати у свій мозок різні візуальні образи, пізнаючи багато різного мистецтва. Раджу дивитися не тільки на те, що вам подобається. Мистецтво, яке нині викликає у вас спротив, через 10 років може стати улюбленим. Якщо розширите свій кругозір, у вас витвориться багато візуальних архетипів і почнете краще відрізняти зерно від полови, ваші смаки покращаться. Пізнавайте більше різних видів мистецтва, щоб не давати мозку ставати закостенілим. Пізнання візуальних образів працює так само, як читання книжок, розвиваючи ваш мозок. Розвивайтеся завжди, не зупиняйтеся на дитячому періоді.
Про ціноутворення на ринку мистецтва
— В Україні немає статистики щодо ціноутворення на артринку, але є загальносвітова, зокрема Інституту культури Сотбі.
Найнижчою ціновою категорією на ринку мистецтва є роботи до 5 тисяч доларів. Твори для інтернет-продажів, для початківців або тих, хто не колекціонує, а хоче придбати для інтер’єру. На Заході вони становлять третину продажів, в Україні, з мого досвіду, — мінімум 90 %.
Середня цінова категорія — від 5 до 50 тисяч доларів. Найпоширеніша категорія, становить кістяк обертання грошей. Саме в її межах відбуваються закупівлі робіт художників у приватні колекції, колекції музеїв.
Найвища категорія — від 50 тисяч доларів. Саме тут відбувається найшвидше збільшення цін. Найдорожча робота зростатиме в ціні швидше, ніж куплена недорого. Це невипадково, бо мільйонери змагаються за такі твори мистецтва. І кожен наступний продаж має перевищити попередній, цілий артринок працює, щоб це забезпечити. Бо дуже важливо — гарантувати надійність такої інвестиції. Є дуже багато механізмів, щоб підтримати такі великі ціни. Аукціонні доми можуть продавати навіть собі у збиток, лиш би підтримати потрібну ціну. Про це є чимало фантастичних історій.
Крім того, що в країнах із розвиненим артринком такі купівлі — хороше вкладення грошей, це ще й своєрідна верифікація, спосіб потрапити до бізнес-еліт. Через статус колекціонерів репери Джей Зі та Каньє Вест, які беруть участь в артпроцесах і збирають мистецтво, проходять таку верифікацію. У Джей Зі разом з Бейонсе спільна колекція, яка 2018 року містила творів на 493 мільйони доларів. Для поглиблення задіяності в цьому процесі Джей Зі бере участь у мистецьких процесах, зокрема танцював кілька годин під свою пісню у перформансі Марини Абрамович.
Якщо ви художник-початківець і хочете оцінити вартість своєї роботи, можете скористатися такою формулою. Собівартість виробництва (матеріали, час створення роботи, утримання майстерні, оренда, послуги, витрати на організацію виставок — пересилання творів, оренда залу, роботу піар-менеджера тощо) і як мінімум подвоїти її. Звісно, ціна може збільшуватись у дуже багато разів. Тепер іде спад у ціновій політиці на артринку, у зв’язку з подіями останнього року чи навіть років. Однак є негласні закони, один із яких — сумлінність щодо попередніх покупців: художник не може наступному покупцеві продавати роботу втричі дешевше. Тому варто думати, перш ніж підвищувати ціну, бо доведеться її тримати і не завжди можна буде витримати конкуренцію з іншими художниками.
Записала Наталя ДУДКО
