засудили до чотирьох років позбавлення волі умовно. Сьогодні з усієї цієї групи сидить лише Топонар - у Кагарлицькій виправній колонії № 115 Київської області.
Володимир Анатолійович Топонар - полковник авіації, льотчик-випробувач 1-го класу, зі стажем роботи 27 років та із загальним нальотом 1900 годин. Свого часу Топонар освоїв близько 30 типів військових літаків, виконував унікальні фігури вищого пілотажу під час міжнародних авіашоу, неодноразово одержував високі державні нагороди. За іронією долі, саме він успішно провів державні випробування тієї самої злощасної моделі літака Су-27... Фатальна трагедія на Скнилівському летовищі поставила чорну пляму у його військову біографію і хрест на його житті. Сьогодні пілот-ас чистить свинарники у колонії. Але хіба від цих поневірянь українського льотчика екстра-класу полегшає потерпілим і Україні?
Із проханням про помилування Володимира Топонаря до Президента України нещодавно звернулися народні депутати України Іван Денькович, Степан Курпіль, Петро Писарчук і військові льотчики і військовослужбовці всіх родів Збройних Сил України. Зокрема, у листі військовиків читаємо таке: "...авіакатастрофа на Скнилівському аеродромі у Львові 27 липня 2002 року стала результатом накопичення багатьох негараздів, що виникли в Україні після розвалу недоброї пам'яті Радянського Союзу. Дефіцит у всьому - відсутність палива для тренувань льотчиків, економія на тренувальних польотах призвели до трагічних наслідків, коли одні з кращих у світі українські льотчики спричинилися до біди... Ми звертаємося до Вас про долю одного з найкращих у світі льотчиків - заслуженого військового льотчика-випробувача І класу, полковника Володимира Топонаря, який прославляв Україну перед цілим світом у складі легендарної пілотажної групи "Українські соколи". У тому трагічному польоті він до останніх секунд боровся за життя глядачів і не рятував себе, бо не запустив катапульту, тому відповідальність за те, що сталося, мала б бути солідарною, але сьогодні лише він один карається, у ролі цапа-відбувайла за інших... Ми, військові льотчики, захисники українського неба і воїни всіх родів військ уклінно звертаємося до Вас, як Президента України, про помилування одного з кращих військових льотчиків Володимира Топонаря за обставин недоведення вини і відбуттям значної частини терміну покарання..."
Військовики переконані, що причина Скнилівської трагедії досі не встановлена. Проте у них є свої припущення стосовно неї. Наприклад, в адміністративному позові до Президента України фахівець із радіоелектронної розвідки Григорій Чепкий стверджує, що причиною аварії могло бути потужне випромінювання передавача космічного зв'язку, що вивів із ладу радіоелектронні системи Су-27 на його невеликій висоті - лише 200 метрів...
А що ж Володимир Анатолійович? Під час підготовки матеріалу автору цих рядків довірена особа передала від полковника Топонаря лист до можновладців і просто до небайдужих людей, у якому пілот у розпачі звертається з проханням помилувати його, які читатимуть ці рядки.
"По-перше, чому я не хочу каятися. 24.06.2005 Військовий апеляційний суд Центрального регіону України визнав мене винним за ст. 416 ККУ "Порушення правил польотів і підготовки до них...". І присудив мені 14 років позбавлення волі... Чотири роки і чотири місяці я вже відсидів у виправній колонії, і з них - рік і два місяці - у слідчому ізоляторі, хоча злочинцем себе не вважав і не вважаю, тому що ні попереднім слідством, ні судом істинна причина катастрофи не була встановлена, і я як "козел відпущення" покараний позбавленням волі на 14 років, причому виправними роботами. Моє переконання засноване на тому, що доказова частина моєї вини у вироку апеляційного суду заснована на висновках Державної комісії і на показах свідків, які на той час були під слідством і були зацікавлені у моїй вині. До того ж матеріали об'єктивного контролю сфальсифіковані, зона пілотажу й інші документи виготовлені після катастрофи, і судових експертів із авіації в Україні немає. Закони Процесуального кодексу цілком порушені, льотно-технічна експертиза була визнана незаконною, а льотно-службова - мене повністю виправдовує. Пізніше вирок Касаційного і Верховного Суду, якого я чекав дев'ять місяців у СІЗО, не витримує жодної критики, адже ж у ньому переплутані всі експертизи і прізвища, що вже й казати про викривлення більшості фактів. Після цього я, як людина, що мислить логічно, не можу каятися, оскільки справедливість у Скнилівській трагедії не встановлена. Люди, які відповідали за безпеку глядачів, на волі, а безвинний засуджений - без доказів. Найобразливіше те, що більшість постраждалих і родичів загиблих теж це визнають, але нічого вдіяти не можуть. Мені не зрозуміла міра покарання - за що і як мене виправляють, і я не кажу вже хто. Я би, швидше, назвав це не виправною колонією, а знущально-каральним закладом, де над полковником стройової частини, хай і в запасі, можна познущатися сержантам і прапорщикам".
Хочу нагадати обставини, за яких сталося диво, що я залишився живий. Я сам не катапультувався і керував літаком до викиду мене з кабіни. Катапультував мене напарник Єгоров, оскільки автоматично відбувається викид обох пілотів. Після цього мене засудили і позбавили свободи на 14 років за те, що ціною свого життя рятував людей, намагаючись відвести літак від землі. Раніше за таке нагороджували (частіше посмертно), а мене нагородили в'язницею! Мабуть, за те, що живим випадково залишився... Сподіваюся на перемогу здорового глузду всіх тих, хто прочитає ці рядки".
Ірина ЮЗИК
Голова ГО "Скнилівська трагедія" Стефан Козак:
"Топонар уособлює обличчя військово-повітряних сил України. Він - хвалько і задавака. Він мав би стати на коліна перед нами і покаятися, а він єдиний із усіх не попросив у нас вибачення. Він скоїв злочин, його засудили. Усе логічно. Коли мине половина його терміну, тобто сім років, він має право подавати на помилування. А те, що інші не сидять, то все це через нашого Президента, який, не відомо за що, їх помилував. І їх безкарність демонструє лише рівень нашої не правової, а кишенькової держави".
