Вадим СІКОРСЬКИЙ: «Відьма — провокатор. Якщо людину спровокувати, вона проявить свою суть»
Перша прем’єра 2021 року у театрі імені Марії Заньковецької, що відбудеться 24, 27 та 28 лютого, — постановка п’єси Богдана Жолдака «Конотопська відьма» за повістю Григорія Квітки-Основ’яненка. Про нюанси майбутньої вистави в інтерв’ю розповідає режисер Вадим Сікорський.
— «Конотопська відьма», незважаючи на специфічний, вказаний автором жанр «гопак-опера» — комедійна вистава. Публіка знає Вас більш як режисера, що тяжіє до серйозних глибоких тем. Звідки раптом такий поворот у виборі жанру?
— 2020-й рік був не надто веселим… Ну геть невеселим, якщо говорити відверто. Нас, як у тій п’єсі Лесі Українки, ніби обсіли різні злидні, біди, сум, негаразди… Тому й хочеться вже хоч якогось позитиву принаймні у мистецтві.
— Але у п’єсі Богдана Жолдака навіть крізь час проглядаються соціальні, актуальні проблеми, ті ж таки «злидні». Чи будете Ви їх промальовувати, чи це просто буде класична комедія?
— «Нафталінової» класики я не маю наміру робити. Але якщо це комедія, побудована на українській класиці, бажано це відтворити. Звичайно, я планую загравати із залою, адже комедія теж може бути якісним мистецьким матеріалом із відповідним смаком.
— Персонажа «Конотопської відьми» — Явдоху Зубиху — гратиме чоловік, це видається як такий «перевертень», звідки таке трактування?
— Ну бо «відьма» — щось поза цим матеріальним світом. Це не чоловік і не жінка, навіть якщо в автора прописана жіноча роль. І якщо акторам вдасться «потрапити» у той паралельний світ, «побути там», то, гадаю, має бути цікаво.
— Що таке «відьма» для Вас у сучасному контексті?
— Відьма — провокатор. Людина у стані спокою не проявляє своєї суті. А коли її провокувати — тоді вона відкривається. І в п’єсі, і, певно, в сучасному світі «відьма» здатна провокувати на дію, а дія розкриває людську суть.
— Дуже цікава фраза прозвучала на репетиції щодо сліпих (персонажів п’єси. — Ред.), що ці «сліпі» у Вас — не фізична ознака.
— Ми ж не бачимо паралельного світу. Нам розповідають про нього, або ми на якомусь рівні відчуваємо, що він є. Але фізично побачити ми його не можемо. В цьому плані ми — сліпі. Окрім того, в житті часто не бачимо навіть матеріальних об’єктивних речей.
— Щойно у Вас прозвучали дві тези — про містику і про об’єктивність, тобто про матеріальний світ. То все ж таки, що для Вас важливіше — соціальна тематика вистави чи фольклорна містика?
— Не хочу занурюватися в соціальну проблематику, адже все, що я робив досі і робитиму далі — глибоко соціальні вистави. Згадуючи, наприклад, «Політ над гніздом зозулі» чи «Загадкові варіації»… Я досліджував людські стосунки, де театр для мене був своєрідною лабораторією. Хоча тут теж є своєрідне дослідження, адже все одно вистава про «людину» як таку, про її природу. У цій постановці я навмисно обрав легку комічну форму.
— Коли я читав оригінальний текст Квітки-Основ’яненка, то образ відьми запам’ятався мені приблизно таким, як і образ Вія в Гоголя — як щось моторошне. А коли читав п’єсу Богдана Жолдака, то більше зчитувалися політично-соціальні проблеми, які описано в комічній формі. Тому соціально-політична тематика все ж таки наявна в п’єсі і її не оминути.
— Так, її не об’їдеш і вона насправді є в матеріалі. Однак п’єса не здатна повністю розкрити наші політичні та соціальні проблеми. У ній можуть бути певні нюанси, які апелюватимуть до цих проблем, але навмисно на цьому не акцентуватиму. В кожного може лишитися післясмак, як у вас лишився після прочитаного оригінального твору. У когось іншого можливий цілком інший післясмак. І в хорошій виставі, книжці чи фільмі крапок немає: сприйняття образів, тематичного ряду в кожного своє. Я не маю наміру вчити тих, хто прийде на виставу, можу лише розповісти історію, а вже справа кожного окремо, як розуміти матеріал, який він побачить. Наскільки якісно розповім — то інша річ. Якщо якісно, то матеріал резонуватиме глядачеві з його особистим життям, зі світом, у якому він живе. І тоді він відчуває, що є інші люди, які сприймають світ подібно. Тоді народжується відчуття, що ти не самотній у цьому світі, і це відчуття зігріває, наповнює позитивними емоціями, доки ти перебуваєш у залі. Це, звісно, в разі, якщо діалог режисера, акторів і глядача відбудеться. Тому інститут театру — комедії, драми або інші жанри — дає змогу на певний час отримати ін’єкцію від самотності.
— Який післясмак від прочитання п’єси залишився у Вас?
— Позитивний. Сподіваюся, що глядач також перейметься ось цим добрим післясмаком і з ним піде до хати… або не до хати (Сміється. — Ред.).
Розмовляв Олексій ПАЛЯНИЧКА
