Валентина БАНАС: «Намагаємося відродити традицію упряжної справи»
У Львові, вже вп’яте, 9 та 10 жовтня відбувся фестиваль «Свято упряжного коня». На території «Каретного двору» на вулиці Винниця, 43 вперше в Україні демонстрували упряжку з восьми коней. Також говорили про реабілітацію воїнів АТО та дітей завдяки іпотерапії, а діти представили показові виступи з подолання перешкод. Власниця «Каретного двору» Валентина Банас розповіла «Ратуші» про особливості фестивалю:
— З виникненням перших цивілізацій коня вважали божественною твариною. Багато століть кінь служив богам, які їздили на запряжених колісницях: скандинавський Одін, слов’янські Даждьбог та Стрибог, єгипетський Ра, грецький Геліос, римський Нептун. А от у Радянському Союзі коней прирівняли до інших сільськогосподарських тварин. Мета нашого фестивалю — показати велич, грацію і силу коня, адже цивілізації будували і завойовували з допомогою цих тварин.
У нас люди зазвичай думають: якщо кінь під сідлом, то він спортивний, а якщо в упряжі, то «сільський», «колгоспний». Насправді такі уявлення — пережитки минулого. Намагаємося показати, що упряжна справа має свою історію. Аналогічні фестивалі постійно проводять, зокрема: Польща, Угорщина, Німеччина.
Торік на відкриття фестивалю під Гімн України в патріотичних кольорах запрягали шестірку коней, які на повній швидкості, галопом виконували віражі й носилися по манежу, як у фільмі «Ван Хелсінг». Позаторік показали дві четвірки, які разом демонстрували манежні фігури. Це робочі швидкісні упряжки, для перевезення людей, вантажу. Цього року ми підготували церемоніальну упряжку. На конях сиділи вершники — форейтори, які керували кіньми, замість кучера. Вісьмерик демонструє шик та високий статус господаря, але не має працездатної міцності. Церемоніальні упряжки використовували суто для коронацій, весіль, похоронів. Зокрема їх можна побачити на сайті Букінгемського палацу, королева Великої Британії їде в кареті, а на конях — форейтори.
Ми, як завжди, ретельно готувалися до виступу, добирали упряж, прикраси, одяг форейторів та музику для виступу вісьмерика, адже такий величний екіпаж був не стільки необхідністю, скільки розкішшю. Тому, відповідно до стилю упряжі, звучала музика французького композитора XVII століття, улюбленця короля Людовіка XIV, Жана Батіста Люллі.
Своєю діяльністю намагаємося нагадати про традицію упряжної справи, яка колись була в Україні, адже і тут колись розводили білих королівських коней. А в Музеї етнографії збереглися карети тих часів. Багато країн підтримують упряжну традицію, розвивають її, бо це історія.
Ще одна ціль фестивалю — популяризувати європейську верховоупряжну породу коней — торійську. Наразі ми єдині в Україні, хто має статус племрепродуктора (мінікінного заводу). Щороку до нас на фестиваль приїжджають з Естонії Кріста Степп та Андерс Калласте, провідні експерти з цієї породи. Порода зникає, лишилося менше 800 її представників. Наша мета — зберегти породу для майбутніх поколінь. Адже ці коні сильні, розумні, добродушні, вони, на відміну спортивних, менш гарячі, мають врівноважену психіку, що важливо для вершника-початківця. Саме тому на фестивалі на них їздили і маленькі діти, і особи з інвалідністю.
Наталя ДУДКО
Фото Наталія АСТАПЧИК
