Вівторок, 3 Серпня

Велика нотаріальна змова?

«Ратуша» отримала листа від людини, яка, на жаль, не побажала афішувати свого імені, але тему зачепила вельми важливу. Дозволимо собі подати його повністю:

«Можна весь час дурити деяких, можна деякий час дурити всіх, але не можна весь час обдурювати всіх». Авраам Лінкольн. Та, схоже, українські нотаріуси вирішили інакше. З давніх-давен, коли люди приходили до нотаріуса за певними послугами, вони чули, що їм потрібно сплатити вартість послуг нотаріуса, а також «державне мито». І це «державне мито» — це було щось таке непорушне, щось таке, що неодмінно потрапить у державний бюджет і буде витрачене на дороги, школи, лікарні. Довіра до нотаріусів настільки велика, що ніхто в цьому навіть не сумнівався і не перевіряв. Ну справді, куди ми йдемо, коли продаємо нерухомість чи інше настільки цінне майно? До нотаріуса.

То чи припускаємо ми, що людина, до якої ми йдемо, коли потрібні гарантії чесності, може обманювати?

Та саме тут криється перший обман. Жодного «державного мита» нотаріуси, які працюють як самозайняті особи і не є працівниками державних нотаріальних кантор, не стягують. Так, саме так: приватні нотаріуси не сплачують «державного мита» взагалі. Що ж вони тоді роблять із коштами, які вони отримують від людей, що звернулись за нотаріальними послугами, і яким вони сказали, що потрібно сплатити 1 % «державного мита» за вчинення певної нотаріальної дії? Відповідь проста: цю плату, яку нотаріуси називають «державне мито», вони залишають собі як власну винагороду. Колись, у далекі-далекі часи, коли Леонід Данилович із песиком і внуком вітав країну із Новим Роком, і навіть давніше, був підписаний Указ президента «Про впорядкування справляння плати  за вчинення нотаріальних дій» № 762/98. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/762/98#Text

Підписаний він був тому, що спеціалізованого законодавства не існувало, і відповідно до Перехідних положень Конституції, такі повноваження були надані президенту. У пункті 1 цього Указу було зазначено: «Установити, що розмір плати, яка справляється за вчинення нотаріальних дій приватними нотаріусами, не може бути меншим від розміру ставок державного мита, яке справляється державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії». Така ситуація існувала до 2019 року, коли Указом президента від 20.06.2019 р. № 418/2019 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/418/2019#Text) скасовано законодавче обмеження приватним нотаріусам встановлювати оплату за послуги в розмірі не меншому від ставок державного мита, яке справляється державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії.

Після прийняття такого указу, нотаріуси можуть визначати оплату за домовленістю з клієнтом у будь-якому розмірі, і ця сума не повинна прив’язуватись до 1 % від вартості договору.

Проте, приватні нотаріуси в Україні вирішили, що цього ніхто не помітить, і продовжують обманювати всіх осіб, що звертаються до них за нотаріальними послугами. Сподіваємось, що в цьому листі інформація та її публічне висвітлення допоможе спільно припинити це загальнодержавне шахрайство нотаріату».

   «Ратуша» звернулась по коментар щодо цього питання до відомого львівського адвоката, екскерівника Львівського обласного управління юстиції Ярослава Жукровського. «Справді, документ (указ), який встановлював розміри і порядок стягнення державного мита, скасований, але загалом таке скасування жодним чином не вирішило питання регулювання чи впорядкування вартості нотаріальних послуг, — впевнений юрист. — Для порівняння, не може держава, наприклад, визначати розміри та межі гонорарів адвоката, чи вартість стоматологічної послуги, чи вартість горнятка кави. Законодавство не встановлює верхньої межі вартості послуг приватних нотаріусів. Стаття 31 Закону «Про нотаріат» говорить про плату, яка встановлюється «за домовленістю» з особою, яка вчиняє нотаріальну дію. Домовленість може бути різною — в обласному центрі вартість посвідчення заповіту може коливатись від 300 до 800 грн, а в районі — 200-600 грн. У середовищі нотаріату діють певні неписані корпоративні правила щодо визначення вартості нотаріальних послуг. У будь-якій ситуації громадянин може просити (чи вимагати) в нотаріуса надати квитанції чи інші підтвердження того, що він оплатив відповідні послуги. Те, що нотаріуси можуть говорити клієнтам про сплату нібито «державного мита», звичайно, не зовсім правильно і коректно, адже таке «державне мито» не сплачується. Звичайно, у разі виявлення і фіксування таких фактів, коли приватний нотаріус говорить саме про «державне мито», потрібно звернутися зі скаргою до державного регулятора. Приватний нотаріус здійснює незалежну професійну діяльність, яка оподатковується за встановленою процедурою. Податки з нотаріуса стягуються з сукупного чистого доходу, тобто різниці між доходом і документально підтвердженими витратами. Приватні нотаріуси також сплачують податок на доходи фізичних осіб, військовий збір та ЄСВ.

   Інша проблема: чи дотримуються державні нотаріальні контори під час вчинення нотаріальних дій встановлених державою вартості послуг, чи завжди видають квитанції про вчинення нотаріальних дій? Дуже часто саме сфера державного нотаріату не завжди показує справжніх доходів від нотаріальних дій, можна говорити про умовний «тіньовий» обіг необлікованих коштів саме у цих державних установах.

   Питання: чи приховують приватні нотаріуси свої реальні прибутки або чи ухиляються вони від сплати податків? Це більше стосується фіскальних органів і самої нотаріальної спільноти. Однак я б не стверджував однозначно про «змову» приватних нотаріусів, адже ринок нотаріальних послуг є особливим і досить специфічним».

Микола САВЕЛЬЄВ

Share.

Leave A Reply