Війна і мир
Нестача бомбосховищ — як показник нашої готовності
У середу, 16 лютого, війна не почалась. Відтак цей день проголошено — Днем єднання на державному рівні. Державний Прапор України було піднято на будинках і спорудах в усіх населених пунктах. Прогнозовано, що це вже вкотре президент Зеленський з чужої дипломатичної діяльності створив гарну піар-акцію та новий «відосик». Напруження і протистояння вкотре також перевірило не тільки громадян і політиків нашої держави, котрі раптом аж на ВОСЬМОМУ РОЦІ ВІЙНИ почали вчити українців стрілецьких вправ, а й владу на різних рівнях, яка мала продемонструвати, що коли у небі загудять мотори російських бомбардувальників і почнуть падати будинки, то спільнота зустріне цей виклик у всеозброєнні. Але, на жаль, якраз цього суспільство не побачило і не відчуло…
Мер Садовий: все, як завжди, добре!
Силовики зазначають, що кожна область готова до вторгнення та забезпечена усім необхідним. А що у Львові?
Міський голова Львова Андрій Садовий у відеозверненні заявив, що Львів готовий до різного розвитку подій. Зокрема у місті вибудувана система, що дозволить функціонувати у випадку дестабілізації ситуації. Він, за прикладом Зеленського, пояснив, що саме «паніка і недовіра є таким же потужним елементом гібридної війни, як кулі чи «гради». Саме тому маємо бути сильними та робити все необхідне для захисту. Нині нашим основним завданням є забезпечення життєдіяльності міста: постачання води, електроенергії, належна медична допомога, комунікація та інші важливі речі. Робимо все для того, щоб бути готовими до будь-якої надзвичайної ситуації», — заявив Садовий.
“Укриття” на вул. Винниченка, 8
Зокрема мер Львова пояснив, що:
– у разі повного відключення електропостачання, Львів «буде жити», адже вже вибудувана система, що дасть можливість забезпечувати санітарний об’єм води кожного дня для громади міста;
– у місті збільшили запаси крові, мають тримісячний запас медикаментів та перев’язувальних матеріалів;
– обстежили всі інженерні мережі, щоб кожна медустанова мала запаси води та альтернативні джерела енергії (мовиться про дизель-генератори);
– всі комунальні підприємства забезпечені дизель-генераторами.
Мер Львова закликав бути готовими відбивати атаки ворога.
Невдячні львів’яни розвінчують фантоми
На численні заяви бургомістра про готовність Львова у мережі «Фейсбук» львів’яни коментують, що навіть бомбосховищ місто належних не має.
Антон Лягушкін, голова громадської організації «Львів’яни за електротранспорт», пише, що у мікрорайонах приватного сектору ніяких укриттів не було. «Радянська влада вважала тих людей, які трималися за приватне житло і не хотіли у «мурашники», ворогами. На жаль, совковість особливо не змінилася і у часи незалежності. Бо на рівні ЖЕКів та подібних структур залишилися глибоко совкові персоналії.
Отож, для приватних будинків головне укриття — власний підвал. Думаю, по селах так само. За район Кривчиць знаю, що колись було укриття у заводу «Мікроприлад» — у шкільні роки нас, учнів СШ № 70, навіть водили туди. Щоправда, вже тоді виникали сумніви щодо того, що це укриття вмістить усіх працівників заводу. Не кажучи про жителів околиці», — йдеться у дописі.
Юрій Веркхола: «На інтерактивній карті укриттів Львова не позначено укриття, які були збудовані у радянські часи. Біля або під чотирма будівлями тодішніх райкомів партії (нині це районні адміністрації Франківського, Личаківського, Залізничного і Шевченківського районів). Це зроблено зумисно? Чи вони призначені лише для начальства, а не простих смертних?».
Юрій Бондар: «Справжнє «бімбосховище» на території автобусного заводу. 3 поверхи під землю, не впевнений точно на кількість осіб, але на 1000-1500 проєктовано, реально можна розмістити в рази більше, але є, як завжди, одне «але»… від 2-го поверху затоплене повністю, бо завод давно не функціонує, а рівень підземних вод високий і стаціонарна помпа запроєктована на відкачування води зі сховищ, давно вже плаває…».
Орест Круковський, історик: «Колись спускався в бомбосховище історичного архіву, що в Бернардинах, доволі глибоке, з масивними металевими дверима, певно, десь в 60-70-х на випадок ядерної війни робили, але доступу до нього з вулиці нема…»
Ольга Ярош: «Отже, на дверях підвалів жодного листочка, де вказано, що це укриття. Двері зачинені на ключ. Навіть у нашому під’їзді, де завжди були відчинені. Запитала в нашої двірнички, де наше укриття, вона спочатку навіть не зрозуміла, про що я: ніяких інструктажів не проводили, вказівок не було, ніхто ні про що не інформував».
Максим Колиба: «Є питання щодо старого австрійського фонду. Я був на зустрічі ГРА щодо укриттів, що була десь півтора роки тому. Там дали пояснення, що треба все розчистити, як мають виглядати підвали. Але. Якщо взяти наш будинок (ми зробили ОСББ), то як укриття може бути хіба вузький (але досить високий) коридор підвалу. бо решта, що зрозуміло — приватні підвали від квартир. І в нас ще достатньо розчищено, але що у сусідніх будинках — невідомо. Тим більше, що підвали австрійські — це цоколі, а не підвали. І у випадку обстрілу є варіант зальоту осколків усередину».
Андрій Кирчів, науковець, фотограф, боєць Територіальної оборони Львівщини: «Дякую, що пишете про це. До цієї теми я вже не раз повертався тут, у ФБ, наголошуючи, що першочерговим завданням міської влади є забезпечення стовідсоткової готовності системи цивільної оборони, яка передбачає бомбосховища (НЕ ПІДВАЛИ! — це переважно одноразові сховки, а в разі використання термобаричних бомб — «братські могили»), ефективну систему оповіщення, забезпечення запасами води і харчів, індивідуальними засобами хімзахисту, охорону об’єктів критичної інфраструктури та резервні системи забезпечення її функціонування, систему і карти евакуації мирного населення в разі наближення зони бойових дій і ще багато різних важливих елементів. Натомість населення отримує «проміння щастя» від сонцесяйної камарильї на кшталт «все буде добре, ось тільки стріляти навчіться, а ось вам папірчик із всіма сусідніми підвалами, які віднині величаються бомбосховищами» тощо. Зважаючи на бекґраунд офіцера запасу хімічних військ і екстраполюючи безкарність мокшанської авіації над цивільними містами Грузії чи Сирії на нашу ситуацію, маю всі підстави для «глибокого занепокоєння».
Коментар до теми:
«Ратуша» вирішила дещо уточнити, поспілкувавшись із начальником відділу захисту населення і територій управління цивільного захисту Львівської міської ради Олегом Дубчаком.
— Чи готовий Львів до всіх можливих варіантів розвитку подій? Що робити мешканцям, що потрібно мати зі собою?
— Є таке поняття, як фонд захисних споруд цивільного захисту. В цей фонд входить три категорії: це сховище цивільного захисту, протирадіаційне укриття і найпростіше — укриття для населення. Сховища цивільного захисту і протирадіаційне укриття — призначені для підприємств, установ, організацій, які залишаються працювати на особливий період, не для населення, а тільки для працівників, і таких споруд у нас є 172. Радіаційних укриттів у нас 11, а найпростіших укриттів — 5902. Минулого року, з квітня по грудень, згідно з розпорядженням міського голови, було проведено обстеження всіх підвальних приміщень Львова — це понад 7000 таких підвальних приміщень. Комісійно райони обстежили ці приміщення, складали акти обстеження і придатності до використання цих підвальних приміщень як укриття. І з них 5902 визначили як придатні для використання, як найпростіші укриття для населення. Ці підвальні приміщення, або найпростіші укриття, захищають населення від бомбового, ракетного удару, куль.
— Тобто — спускатися в підвал будинку?
— Так! Тепер дивіться, там є свої вимоги до підвальних приміщень. За якими критеріями визначали, придатне чи ні. Перше — це один, бажано два захищені входи, бетонним або цегляним екраном. Далі — двері мають бути металеві, або оббиті залізом; висота підвального приміщення — не менш ніж 1 м 70 см. Воно має бути сухе, очищене від сторонніх предметів і навіть якщо люди там, у комірках, складають якесь майно, то вони просто в тих комірках і можуть собі перебувати. Там має бути забезпечена питна вода, бажано, щоб були врізані крани в мережу водопостачання, в іншому разі бутильовану воду мешканці мають собі самі брати з дому. Також має бути якась каналізаційна мережа, або є навіть такі підвальні приміщення, де є туалети і умивальники — їх мало, але вони є. Якщо нема, то каналізаційні витоки для води можна спробувати зробити, якийсь елементарний туалет. Якщо ж навіть це неможливо, то відра будуть брати з собою. Повинно бути освітлення і — елементарний зв’язок, тобто телефон може не працювати, не дай Боже, там бомба. Але щоб мешканці могли передзвонити і сказати, що вони живі. Має бути якийсь елементарний інструмент і, мабуть, усе.
Що з собою повинен мати мешканець? В нас є два випадки: перший — це коли ми ховаємося в підвалах, коли від якогось артилерійського нальоту треба негайно спуститися в підвал і перечекати; другий — якщо є тривалі якісь речі, які потребують евакуації, як-от пожежа, землетрус, підрив будинку, то проводять евакуацію — в нас є план евакуації, і згідно з ним мешканців відправляють на пункт евакуації. Це переважно навчальні заклади, школи, на їхній базі розгортають пункт евакуації. Що зі собою люди мають брати: документи, посвідчення, документи на житло тощо. Крім того, має бути елементарна аптечка, де кожен зберігає свої ліки, які йому призначив лікар, гроші, банківські карти, продукти харчування, хоча би на першу добу, і таке інше. Якщо є діти, то в кишені дітей обов’язково — всі їхні дані, тобто ПІБ, адреса, щоб не дай Боже не загубилися. В під’їзді будинку вивішують пам’ятки евакуації, щоб мешканці бачили і знали.
– А як працює система оповіщення тепер?
— Система оповіщення працює чітко. В нас є величезна проблема, що Укртелеком по всій країні відмовився надавати послуги оповіщення. Тому нині Київ, Львів і Харків перейшли на свою електронну систему оповіщення, яка керується фактично з комп’ютера. І ці сирени, які у нас закладені на будинках або підприємствах, вмикаються з комп’ютера, зі спеціального центру управління. Львів фактично покритий, є спеціальна Програма оповіщення, закладені бюджетні гроші. Є зони, де ще недопрацьовано, але щороку нарощується ця система. Десь на 80-85% в нас покрито. Нині ми ще вивчаємо, бо в нас тепер ТГ і, можливо, є місця за межами Львова, які не дуже дотягують. Ці питання будуть вирішуватися.
Крім того, є у нас є сайт ЛМР, Геопортал Львова, і там у розділі безпеки позначено на місцевості всі захисні споруди, протирадіаційні укриття, всі 5902 підвальні приміщення, хімічно та радіаційно небезпечні підприємства, консультаційні пункти, і кожен мешканець може зайти, відкрити цю карту і подивитися на кожен підвал, його адресу і площу, і скільки людей він може вмістити. Єдине — захисні споруди ми позначали лише ті, які придатні до використання.
Імітацією і бутафорією від осколків не прикриєшся!
Тепер по суті сказаного. Поради влади ховатися на автостоянках торгових центрів — глупство. Це не підземні приміщення, а цокольні. Там жодних умов для перебування великої кількості народу, а в разі прильоту власне торговий центр обвалиться вниз. Ті фото, що понадсилали львів’яни в редакцію, показують, що навіть частини вимог, які ставлять до укриттів цивільного населення, в підвалах ПРОСТО НЕМА! Які «врізані крани»? Яка каналізація? Який «елементарний зв’язок»? У кожному підвалі має стояти стаціонарний телефон? Ні?! А який? Мобільний? Під час БОМБАРДУВАННЯ?! Яка система оповіщення з центрального комп’ютера, коли перше, що ляже з початком бойових дій, — це буде саме інтернет?!! Чому ЗА ВІСІМ РОКІВ ВІЙНИ ніхто не навів ладу з тими об’єктами — радіаційного та бомбового укриття, які існували у Львові й були або загроблені через безконтрольність, або віддані на розграбування чи використання власне комерційним структурам? Може, чиновникам треба нагадати, що таке «Об’єкт 100», який розташований за стадіоном «Торпедо» і колись був стратегічним об’єктом Прикарпатського військового округу? Не треба? Тоді, можливо, хоч до когось має дійти, що підвал, заставлений закрутками, де нема де сісти чи лягти і нема доброї системи вентиляції — це не укриття для населення, а гіпотетична братська могила? Скільки можна людям «ліпити горбатого», вкотре лише ІМІТУЮЧИ, за зразком Зеленського, діяльність, а не справді щось змінюючи чи творячи? Бо коли, боронь Боже, засвистять російські бомби, ставити всі ці питання буде просто пізно. І, можливо, вже й не буде кому…
Христина СЛЮСАРЧУК, Микола САВЕЛЬЄВ
Фото Юрка ЧОПИКА, Євгенія КРАВСА
