Неділя, 2 Жовтня

Війна – не панацея для бездіяльності

Колонка головного редактора сайту «Четверта студія» Олега Довганика

Минає п’ятий місяць з часу повномасштабного вторгнення росії. Часто нам здається, що багато людей уже адаптувались до війни, особливо у Львові. До міста, слава Богу, майже не долітає, ми перестали реагувати на повітряні тривоги, часто взагалі хочемо забути про те, що йде війна, стараємось не читати новин про це або читати їх менше. Та, на жаль, до війни адаптувались і чиновники, які налагодили схеми, ну добре, механізми роботи у військовий час. І часто ці механізми далекі від інтересів виборців. На жаль, особливо у Львові.

Місто вже оговталось від навали внутрішньо переміщених осіб. Так, із ними ще є логістичні проблеми, інколи виникають поодинокі скандальні випадки, але якщо згадати, що творилось на головному залізничному вокзалі у Львові в перший місяць, то цілком можна припустити, що місто повернулось до більш-менш звичного ритму життя.

Проте виникає інше запитання: а чому до такого ритму життя (наскільки це можливо) досі не повернулись міські чиновники Садового? Та як – скажете, працюють ж люди. Так, на власний піар працюють. І на власний розсуд розпоряджаються нашими із вами податками, а депутатів фактично усунули повністю від процесу контролю за життям міста.

Ні-ні, не подумайте, я не захищаю депутатський корпус Львівської міської ради. Левова частка якого, на жаль, так і не стала незалежними об’єктами контролю за міським головою. Є ряд депутатів, які працюють на благо Львова, наскільки б це пафосно не звучало. Але великий відсоток із міських обранців або просто зник у військовий час, або ж настільки погруз у домовленостях із міською владою, що не може нічого протиставити управлінській машині Садового.

Чи правильно це? Та ні. Навіть у час війни. Скажете – нема політики у час війни. Правильно. І не повинно бути. Але господарка залишається. На воєнних рейках, але залишається. Львів – місто-мільйонник із достатньо великим бюджетом навіть із проблемами через його недовиконання зараз. Проте грошей достатньо багато, а контролю зараз немає взагалі.

Не секрет, що чиновники Львівської міськради за особистою вказівкою мера Садового взагалі ігнорують засідання профільних депутатських комісій. Просто туди не приходять, не під запис кажуть, що хочуть, але не можуть, а гроші розподіляє виконком, який завжди, завжди, при всіх каденціях, у Львові був ручним органом міського голови.

Так є і тепер. Як пише телеграм-канал «Новини Львівщини», 18 серпня планували пленарне засідання сесії Львівської міської ради. Нарешті! – подумає читач. Проте знову ж таки, сесію хотіли провести тільки тому, що це потрібно міському голові для… вирішення фінансових питань заднім числом. Докерувався чоловік, називається.

Про що мова? На сесії мали легалізувати виділення виконкомом грошей. Йдеться про 50 мільйонів гривень, які виконком може виділяти без погодження з депутатами. На будь-що. Ситуація дійшла до того, що значна сума цих коштів вже потрачена, тому її повинен погодити депутатський корпус заднім числом. А так можна, скажете ви?

Ці кошти мала б погодити також профільна комісія фінансів Наталки Шелестак, чого теж не було зроблено. На думку мера, депутати зобов’язані це зробити за його вказівкою, тихенько і не вникаючи у суть питання. Класика методів роботи міського голови Львова.

Депутати проти і кажуть – відповідати будуть ті, хто ці кошти витратив. Садовому ж потрібно внесення змін у бюджет. Чоловік не дурний і розуміє, що приховане дуже скоро стане явним і війна не все спише.

Насправді за такою схемою вибудована робота у Львівській міськраді вже купу років. Можна згадати і маніпуляції з голосуванням за кредитні гроші для впровадження електронного квитка (а де він? А нема, бо війна), і сміттєві історії, зокрема будівництво заводу з переробки ТПВ, і маніпуляції з поверненням коштів за ЛАЗ та ще насправді купу питань. Усіх і не перелічити.

До чого це я? Завжди кажу, що всім львівським політикам треба вчитись працювати саме у стилі Андрія Івановича. Так, ми можемо по різному ставитись до Садового, але працювати він уміє, і доки всі політичні опоненти цього не визнають, змін у місті не буде.

А депутатам варто б таки повернутись на роботу. Починати говорити з громадою, проводити депутатські комісії, пробувати скликати сесії навіть без Садового. Вже зрозуміло, що війна у нас ще надовго, проте місто не може так довго перебувати в ручному режимі управління без усілякої прозорості роботи.

Вас обрали люди, ви знали, куди йдете, тож почніть нарешті працювати!

Наведу приклад. Дуже банальний. Днями «Львівавтодор» повідомив радісну новину про те, що у Львові облаштують майже 400 нових паркувальних місць. Скажете – класно, буде нарешті де паркуватись! Але зверніть увагу на перелік вулиць, де ці паркомісця буде «облаштовано»: Листопадового Чину, Під Дубом, Степана Бандери, Театральна, Братів Рогатинців, Сербська, Пекарська, Шолом-Алейхема, Ярослава Мудрого та ще кілька.

Нічого на наштовхує на думку? Шановні депутати, фейсбук-аудиторія вибухнула від цієї новини, адже за облаштуванням паркомісць, на думку мерії, йдеться про банальне нанесення синьої фарби і збирання грошей із водіїв. На практиці таке облаштування означає лише рубання каси в міський бюджет без особливих на це витрат. Та ще й часто через не зовсім прозорі схеми з операторами паркування. Частину вулиць просто віддають у приватні руки, купляють синю фарбу й вуаля – начебто проблема з паркування у Львові вирішена. На практиці – стає ще гірше. Платять не всі, а від тих, що платять, гроші йдуть невідомо куди, а на місцях пасуться муніципали, які виписують максимальні штрафи.

Так, поповнювати міський бюджет потрібно. Так, потрібно навести лад із паркуванням та загалом із транспортом у Львові, але ж не такими методами. Бо запаркуватись як не було де, так і немає. До чого це я?

А ви бачили особливе обурення такими діями чиновників збоку міських обранців – депутатів Львівської міської ради? Я особисто не дуже бачив. Ну бо війна, мабуть. А може, війна таки не панацея і треба хоч трохи працювати та щось робити у Львові?!

Не йдеться вже про будівництво паркінгів на в’їздах у Львові, про розвиток транспортної мережі, електронний квиток, пересадкові талони, зрештою, про виведення готівки з перевізників. Мова знову йде про сині лінії, які, по суті, нічого не вирішують.

   Отак і у Львові завжди. Безгосподарність і безкарність. Безкарність і безгосподарність. Може, баста, а?

… На носі майже вересень. Період відпусток потрохи закінчується. Вже треба думати про бюджет міста на наступний рік. І думати потрохи про розвиток Львова, про повернення до звичних процесів управління та життя міста, про проведення тих чи інших ремонтних робіт. Не варто списувати все на війну. Бо війна спише не все.

Олег ДОВГАНИК

Share.

Leave A Reply