Четвер, 28 Березня

Віра Манько: «Покутській писанці вдалося уникнути комерціалізації»

У колекції Віри Манько — понад три з половиною тисячі писанок. Більшу частину з них пані Віра написала сама, а ще підготувала до друку низку видань про традицію святкування Великодня в Україні та про те, яке місце в ньому належить писанці. Зокрема бестселером видавництва «Свічадо» стала її «Українська народна писанка» 2001 року та друге доповнене видання 2005-го. Недавно побачила світ ще одна книжка авторства Віри Манько — «Покутські народні писанки», що й стало приводом для розмови з писанкаркою та дослідницею.

— Україна — унікальна держава, бо в ній у трьох регіонах — на Покутті, Буковині, Гуцульщині — збереглася жива традиція писання писанок, незважаючи на багато років нищення цієї традиції. Щороку в цих регіонах перед Великоднем відбуваються ярмарки, на яких місцеві майстрині виносять власноруч зроблені писанки, і люди мають змогу купити по дві-три і покласти їх до великоднього кошика. У 60-70-х роках минулого століття у Львові зародилася традиція, коли львівська інтелігенція спеціально їздила по ці писанки. Таким чином створювалися приватні колекції, які донині існують у Львові. До таких колекціонерів належать Іван Гречко, який передав свою колекцію Українському католицькому університетові, Леся Крип’якевич, яка заповіла колекцію Фонду святого Володимира, отець Севастіян Дмитрух, Володимир Вітрук, Тарас Лозинський та інші. Я почала їздити понад 10 років тому в містечко Заболотів, яке розташоване приблизно за 20 кілометрів від Коломиї. Там щороку, у п’ятницю перед Квітною неділею, відбувається Великодній ярмарок. На ньому можна було побачити писанки зі сіл Іллінці, Тростянець, Слобідка, а також з Гуцульщини і Буковини. Щороку на цих ярмарках я купувала писанки і фотографувала їх, а потім відтворювала ті, які мені подобалися. У мене назбиралося близько тисячі покутських писанок, але готувати окреме видання про них усе ж не планувала. Та оскільки наразі не вийшов з друку збірник, до якого я зробила статтю про писанки цього регіону, то вирішила підготувати книжку. Над цим виданням працювала років три, залучивши для фотографування Андріану Сиванич. У книжці вміщено 91 таблицю, по 12 писанок у кожній, а також 53 художні композиції з писанками. У книжці представлено не тільки писанки з зазначених вище сіл, але й відтворені взірці з фондів Національного музею імені Андрея Шептицького у Львові, Музею Гуцульщини і Покуття імені Йосафата Кобринського у Коломиї та з багатьох приватних збірок.

Видання містить велику статтю про покутську писанку українською та англійською мовами. На сьогодні це найповніша репрезентація покутських писанок. Про покутську писанку в своєму двотомнику писав польський етнограф Оскар Кольберг у позаминулому столітті, також згадки про неї є в книжці Ераста Біняшевського «Українська писанка».

— У чому особливості покутської писанки?

— Покутська писанка має своє обличчя і відрізняється від гуцульської та буковинської. Покутські витвори цінні тим, що на них ще не позначилися комерційні впливи. Покутську писанку пишуть тільки на повних курячих яйцях, згідно з традицією. Гуцули пишуть писанки також на порожніх яйцях, зокрема на страусиних, гусячих, перепелиних.

На покутській писанці досі відтворюють давні символи, притаманні українській народній писанці, вона не втратила свого обличчя, колористики. Найпоширенішими знаками цього регіону є хрест, безконечник, ружі, S-подібні знаки, церковці.

Покутська писанка довго перебувала в тіні популярної гуцульської, хоч, мабуть, саме це допомогло їй зберегти свою автентичність. Загалом про писанку тепер знають більше з видань, які вийшли друком в останні роки. А про покутську глибше знають кілька десятків колекціонерів.

— Писанки і Львів…

— У Львові є кілька десятків писанкарок, які пишуть народні писанки, а також створюють авторські композиції. Фактично не можна сказати, що існує суто львівська писанка. Наше місто до 1939 року було багатонаціональне, писанок тут не писали. А після 1939-го — тим більше, адже радянська влада заборонила релігійні традиції. Але на Львівщині є райони, які виробили свої оригінальні стилі писанок: бойківська, яворівська, сокальська.

— Розкажіть про свою історію захоплення цим видом народного мистецтва…

— Коли я ще 1985 року працювала на заводі ЛОРТА, моя товаришка, батьки якої були з Холмщини і в родині якої зберігали традиції писанкарства, подарувала мені на Великдень одну писанку. Я зацікавилася і попросила навчити мене писати писанки. Наступний рік був 1986-й, чорнобильський, не було змоги приїхати до неї, тому вона подарувала мені шматочок воску і писачок. Сказала: «Клади віск у писачок, нагрівай над свічкою, і що хочеш, те й пиши». Далі я вже сама шукала інформацію в книжках, у музейних збірках. Згодом почала працювати у видавництві «Свічадо», де мені запропонували підготувати книжку про писанку. Також я була відповідальним редактором у виданні «Писанки Поділля», упорядником книжки «Світ у писанках Тараса Городецького», підготувала книжку «Писанки Ірини Вах», а також «Летіть, соловейки, на рідні земельки» про традицію закликання весни, в якій зокрема вміщено веснянки про пташок та близько 80 писанок із пташками.

Розмовляла Наталя ДУДКО

  Довідка. Покуття — історико-географічний регіон України, східна частина сучасної Івано-Франківської області. До Покуття входять Коломийський, Снятинський, Тлумацький, Городенківський райони і частина Косівського.

Share.

Leave A Reply