Наразі на місці майбутньої вузькоколійки в Коростеві немає ані шпал, ані рейок, ані перонів. "Нещодавно сюди приїздив бульдозер - вирівнював територію А 20 волонтерів з усієї України розчищали майбутній шлях для вузькоколійки від кущів та бур'янів і будували насип залізниці. Згодом треба буде покласти щебінь, а тоді - рейки та шпали", - розповідає мій провідник. За його словами, до осені зробити першу станцію та прокласти кількасот метрів залізничної колії - плани цілком реальні: "Основне - зробити першу станцію та привезти сюди той рухомий склад, який у нас уже є: одна дрезина, яка нині стоїть біля адміністрації національного парку "Сколівські Бескиди", один критий вагон львівської дитячої залізниці та один вагон снігоочисник. Окрім того, минулого року ми купили ще два криті вагони із Рокітного Рівненської області, вони нині теж у Сколе. Цього року купили потужний тепловоз для перевезення поїздів. І ще велика пасажирська дрезина, що ми придбали два роки тому, яка стоїть у Рівненській області. Коли ми зробимо принаймні першу станцію та привеземо сюди рухомий склад, легше буде переконувати владу та підприємців у тому, що наші плани цілком реальні. А отже, можна буде сподіватися на підтримку з їх боку", - розповідає дослідник українських вузькоколійок, і ми вирушаємо стежкою, яку нещодавно розчистили волонтери.
„Відповідно до плану, волонтери мали б залишитися до неділі. Та сьогодні з самого ранку дощ, тож вони вже роз'їхалися, - розповідає пан Вольфрам. Українською він володіє досить добре, а авст-рійську національність видає лише незначний акцент. Хоча, зізнається - вільно говорити українською може лише на тему вузькоколійок і Карпат, а, до прикладу, в ресторані словникового запасу йому бракуватиме.
„П'ять років тому народилася ідея зробити щось для збереження вузькоколійних матеріалів і для розвитку зеленого туризму з вузькоколійками. Знайшов тут українських однодумців", - розповідає пан Вольфрам, доки ми йдемо стежкою, де сто років тому проходила залізниця. "Ось, бачите, тут під травою можна ще побачити старі шпали", - показує мій провідник кавалок майже зігнилого дерева, що виглядає з-під трави.
Після першої сотні метрів - майже зруйнований невеличкий міст над річкою Нижній Ванч. "Одна з опор моста підмита водою. Вона до ремонту вже не надається. Доведеться зводити нову". Цього року планують провести колію до цього мосту.
За мостом шлях старої залізниці збігається з ґрунтовою дорогою, що тягнеться поміж сільськими хатами. Тут бавляться діти, на дворах працюють люди. Пан Вольфрам зі всіма вітається, каже, дуже важливо, щоби громада підтримувала проект: "Саме тут проходила залізниця. Та сьогодні місцевим людям потрібна ця дорога. Можливо, тут ми "втопимо" рейки в дорогу, як це роблять для трамваїв у містах", - пояснює дослідник-вузькоколійник. "А ось тут живе чоловік, що має рейки зі старої залізниці. Ми спробуємо домовитися, щоби він їх нам продав", - показує на один із дворів.
За його словами, вузькоколійна залізниця буде вигідною для сільської громади. "Вузькоколійка належатиме громадській організації "Асоціація збереження вузькоколійних залізниць України", натомість мешканці села зможуть будувати магазини, продавати сувеніри, працювати на залізниці та приймати на нічліг туристів", - переконаний пан Вольфрам.
Сільська дорога закінчується. Далі колія прямує в ліс. Волонтери, які розчищали дорогу для колії, очевидно, сюди не дійшли, - стежка повністю заросла ожиною та кропивою, а над залізничним шляхом місцями нависають зламані стовбури дерев.
Шлях колії, якою ми йдемо, то потопає в густому лісі, то виходить понад стрімкий спуск, де між деревами відкривається казковий краєвид на довколишні гори. Краса Коростева заворожує, і в уяві відразу виникає невеличкий зелений потяг, що возитиме цими шляхами юрми туристів. Власне, довколишню красу змогли оцінити ще минулого століття. "Місцеві підприємці, австрійсько-французька родина Гределів, що спорудили мережу вузькоколійних залізниць у 1892 році, використовували її не лише для вивозу лісу, але і для перевезення туристів. Вона була популярною і серед місцевого населення. У 1960 році була велика повінь, що знищила багато мостів. Тим часом, колію розтягали по частинах", - розповідає дослідник із Австрії.
"До речі, будьте обережні, і дивіться під ноги, тут живе змія", - попереджає пан Венделін. Хоча, сам, здається ані змії, ані колючок ожини, ані болота не боїться - впевнено крокує вузенькою стежкою, показуючи мені то шпали, що проглядають з-під землі, то металеву рейку, якою позначали кілометраж, то галявину, де колись, можливо, була станція, на якій завантажували ліс. Вузенька стежка виходить на галявину перед річкою Верхній Ванч. Шлях залізниці, яку спорудила родина Гределів, тягнеться далі - через міст на Верхньому Ванчі, і далі - в гори. Міст через річку вже практично зруйнований. "Ось, бачите, опори мосту залишились, а сам міст перенесли і поставили поряд - для потреб автомобільної дороги. Його ставили невміло, і це справжнє варварство. Саме тому, нині міст у жалюгідному стані. Водії автомобілів, особливо вантажівок, які возять ліс, на міст уже не виїжджають. Їдуть вбрід через річку", - розповідає пан Вольфрам.
Власне, на цій галявині планують спорудити кінцеву станцію "Золотої лісової залізниці". "Місцева влада має бажання провести залізницю значно далі - аж до Тисовця. Та нині ми не ставимо перед собою таке завдання, бо це для громадської організації нереально", - розповідає дослідник. Загалом колія матиме близько 800 метрів. І, можливо, хтось колись, маючи вже початок, таки спорудить вузькоколійку між Карпатськими вершинами до самого Тисовця.
Наталя ГОРБАНЬ
