П’ятниця, 16 Квітня

Всесвіт «Вишивальників»

Яку вишивку відправили в космос і що вишиває робот

Вони виходять на вулиці та площі, на алеї та балкони сучасних міст і демонстративно вишивають. Вони — це «Вишивальники» Олесі Казнох (Домарадзької) на виставці в «Зеленій канапі».

Це чергова експозиція художниці, в якій вона під ще одним ракурсом осмислює сенси, що виникають навколо вишивки. Цей вид народного мистецтва постає символом ремесел, ручної праці чи, ширше, всього традиційного або такого, про яке кажуть, що невдовзі відімре. Але воно, як свідчить практика і як оптимістично стверджує Олеся, не зникне.

   «На моїх роботах люди з майбутнього покоління вишивають на тлі урбаністичних пейзажів. Коли виникло припущення, що люди розівчаться писати й малювати, бо всі друкують на комп’ютері, то відразу з’явилася молодь, яка захопилася каліграфією, про це створили блоги в інстаграмі, — розповідає художниця. — Ми думаємо, що якісь речі відімруть, але людська натура схильна до того, щоб не допустити цього. У моїх творах вишивка є уособленням ремесел. Молоді люди демонстративно вишивають, щоб ця традиція не зникла. В широкому сенсі виставка також ставить питання про те, які практики минулого житимуть в майбутньому. І як саме, в який несподіваний спосіб. Наприклад, через штучний інтелект: робот з функціями домогосподарника, який отримав емоції та бажання, починає вишивати».

Олеся Казнох проводить паралелі між вишивкою та живописом, бо й про малярство свого часу говорили як про застарілу техніку: «Але воно досі актуальне, його використовують і в contemporary art’і, поєднуючи з сучасними техніками». Під час кураторської екскурсії виставкою художниця розповіла про ще один символічний аспект вишивки: «До початку XX століття жінки в мистецтві практично не трапляються, їм офіційно забороняли здобувати мистецьку освіту. Натомість дозволяли вишивати, і так вони реалізовували свій творчий потенціал. Феміністичне мистецтво навмисно використовує вишивку, ткацтво та інші ремесла, щоб віддати данину жінкам, які творили. Отже, з’ясувалося, що вишивка — ще й маніфест. Для мене це важливо, бо я почала її використовувати, згадуючи своїх бабусь». До речі, серед зображених вишивальників — і хлопці, і дівчата.

Кілька сюжетів виставки. Дівчата, які несуть вишиті хоругви (фани) біля монастиря отців Оріоністів (архітектор — Маріо Ботта) у Львові. Виготовлений з бамбуку павільйон В’єтнаму на Венеційській бієнале і дівчина, яка біля нього вишиває традиційний в’єтнамський малюнок. Вишивальник-космонавт з рушником зі зображенням солярних знаків. Архітектори, які творять «Місто вишивальників», і дівчина, яка під час карантину вишиває на львівському балконі спального району. Підлітки з українським рушником у Криму і вишивальники біля меморіалу Небесної Сотні у Львові.

Постійні відвідувачі галереї та ті, кому подобається творчість Олесі Казнох, мають ще одну нагоду поспостерігати, як трансформується ідея використати вишивані елементи. У першій виставці «Моє ремесло» художниця через живопис відтворювала орнаменти. Тоді вона зазначала: «В процесі я зрозуміла: для мене малювати — найкраща у світі робота. І це — МОЄ РЕМЕСЛО». Тепер вона каже: «Вишивальники — це я як художник. Я — яка тримається за пам’ять, традиції і всі позитивні надбання минулого як за якір, але з думкою про майбутнє і з повним оптимістичним прийняттям його змін». Між цими проєктами була ще виставка, на якій народні орнаменти максимально органічно вписувалися в пейзажі. «Деякі елементи вишивки так інтегрувалися, що її навіть не було помітно», — згадує мисткиня. В нинішній експозиції реальні орнаменти є не на всіх колажах, на деяких вони символічно передані через малярство. Можливо, колись ми побачимо ретроспективу робіт Олесі Казнох про взаємодію живопису та вишивки.

Наталя ДУДКО

Share.

Leave A Reply