Четвер, 28 Березня

“Збори — лайно, але мені сподобалося”!

З 22 червня по 7 липня на Яворівському полігоні, паралельно з підготовкою до відправлення в ООС, 95-та десантно-штурмова бригада проводила збори резервістів, де я мав честь бути присутнім.

Загальна, так би мовити, “сферична ідея в вакуумі” передбачала інтеграцію банди резервістів у штатну структуру і бойові порядки бригади. Тобто, кажучи простими словами: резервісти мають бути готовими (за потреби) прибути просто в район бойових дій, отримати там зброю і приступити до виконання завдань “з коліс” — бо необхідні знання і вміння вони вже набули на зборах.

Але про все по черзі.

Місцем проведення зборів високі штаби обрали Яворівський полігон, де вже багато років діє Міжнародний центр миротворчості та безпеки. І тут я буду високе керівництво хвалити, бо від мого попереднього візиту в ці краї ситуація з полігоном значно покращилася (як мобілізований я проходив тут підготовку в 2015 році). За минулі роки інфраструктуру привели до ладу. Значно покращили побутові умови (банально, з’явилася велика кількість біотуалетів). Влаштували комп’ютеризовану систему контролю й управління полігоном, встановили (чи відремонтували) освітлення та відеоспостереження. Дивлячись у монітори, розташовані в секретній хатинці, черговий може бачити, що відбувається на стрільбищах і навчальних комплексах, хто де лазить і чим займається. Окрім того, я бачив макети міських кварталів для відпрацювання боїв у місті (там навіть проводили заняття), бачив кілхаус, комплекс для підготовки водолазів, автодром, частину танкодрому і ще багато цікавих штук. На Яворівському полігоні є навіть спеціальній підрозділ, який на навчаннях грає за супротивника і додає військовим маневрам реалізму.

Порівняно з 2015-м, покращено пропускний режим (на дорогах — стаціонарні блокпости), тож місцевим жителям стало складніше лазити перед стволами гармат і кулеметів у пошуках грибів та брухту.

Також військкомати справді провели медичну комісію резервістів. Тож “кривих-косих-сліпих і недолугих” бійців цього разу в армії я не побачив. Більшість резервістів мала вельми войовничий вигляд, хоча — парадокс — деякі з них, як виявилося, навіть не служили досі в армії взагалі…

Як воно так може бути, щоб людину без підготовки запхали одразу в десантники — то вже питання до окремих воєнкомів. Але, задля справедливості, мушу сказати, що військкомати Києва, певно, відправили на збори в ДШВ найкраще, що мали. І київських резервістів можна було б назвати радше підстаркуватими “рексами”, ніж юними “сонечками”.

Загалом на збори з усієї України запросили близько 350 „головорєзів”.

Побутові умови, як для формату “життя в полі”, можна назвати досить гарними.

95-та бригада має нові (!) намети, які на вигляд є тими ж УСБ-56, але виконані з сучасних матеріалів, із певними модернізаціями — москітні сітки (!) на вікнах, самі вікна з поліетилену на велкро (липучка, текстильна застібка. — Ред.) — як в американських наметах. І ці нові намети… не течуть!

Кажучи ще простіше: коли у Львові був буревій і на голови обивателів падали дерева, резервісти, які не полінувалися обкопати свого оновленого намета, сухо й комфортно лежали собі в ліжечках на нових (!) матрацах із подушками й дивилися в інтернетах „срамниє картінкі”.

Питної води в пляшках вистачало всім, якогось ліміту на її споживання не було. Окрім того, була вода технічна — щоб митися.

Харчування: не знаю, як було раніше, але голодних зольдатів я не бачив. Меню вельми просте, але всі страви їстівні й поживні. Періодично були йогурти, банани. Щодня, в супі чи борщі, або разом із пюре чи макаронами — м’ясо, салати, необмежена кількість хліба, масло, періодично якийсь український аналог снікерса. А одного разу навіть щось схоже на хотдог!

Чи не єдиним мінусом у побутових питаннях був доісторичний виходок у місці розташування мого батальйону, який військові жартома назвали “кілхаус”  (але той, хто вижив під час мобілізації, навряд чи назве цю незручність якоюсь катастрофою.

З миттям та пранням одягу проблем не виникало. До ваших послуг як літній (холодна вода), так і звичайний душ (топиш буржуйку, отримуєш гарячу воду). Прати шкарпетульки можна власноруч, а можна віддавши їх спеціально навченому оператору прального комплексу.

Шкарпетки та інший одяг, зокрема форму, бронежилет і каску, держава резервістові дає. Однак варто розуміти, що якість “державного” спорядження, яке закуповують в армію, м’яко кажучи, посередня.

Порівняно з 2014 роком, коли не було нічого, навіть посередньої якості майно — вже прорив. Але ж станом на сьогодні українські виробники спорядження обігнали у своїх розробках західних конкурентів… Поляки, країни Балтії та інші сусіди купують спорядження у нас, якщо хто не знає…

Так от, краще, якщо резервіст збере й матиме в себе свій, для нього зручний і оптимальний (за розміром, вагою, конструкцією) комплект взуття, одягу та спорядження. Власне, кадрові військовослужбовці, яких я бачив на зборах, вчиняють саме так.

Словом, у 2021-му на зборах резерву 95-ї бригади умови були санаторні, і це нормально.

ТІ ЗОЛЬДАТИ, ЯКІ БАЧИЛИ, ЯК ВОНО БУЛО В НАВЧАЛЬНИХ ЦЕНТРАХ І НА ВІЙНІ В 2014-15-МУ, БУДУТЬ ЯКІСТЮ ПОБУТОВИХ УМОВ ПРИЄМНО ЗДИВОВАНІ.

Однак збори резервістів — усе-таки не піонерський табір, і в організації бойової підготовки є низка проблем.

Важливо розуміти, що бригада готується до відрядження в зону бойових дій і проводить відповідні тренування з технікою, бойовою стрільбою, застосуванням вибухової техніки тощо. Тобто командири зайняті навчанням своїх штатних бійців і зацікавлені насамперед у їхній підготовці.

Бо “двійки” в “залікових книжках” можуть перетворитися в зоні ООС на записи “200” у вечірніх зведеннях.

На жаль, високі штаби й досі не хочуть (чи не можуть) зрозуміти того факту, що рівень підготовки резервістів геть різний. Для прикладу: в моєму резервному взводі були як люди, що володіють зброєю на рівні натовських інструкторів, так і люди, які взагалі не вміють тримати того автомата…

Відповідно, концепція “беремо резервістів і кидаємо їх у бій” не працює. Адже деякі “воїни” без додаткового навчання будуть буквально небезпечні для себе і оточення — вони не мають культури поводження зі зброєю, базових знань і вмінь.

Водночас додаткового часу і людського ресурсу для вирівнювання рівня знань і вмінь не виділили.

Логічно і правильно, що, спостерігаючи таку строкату картину, командири на місцях від масштабного залучення резервістів до навчань бригади відмовилися.

Однак, і це позитивний момент, військові схвалювали і підтримували будь-яку ініціативу з самостійної підготовки в форматі “більш кваліфіковані резервісти вчать менш кваліфікованих”. Та якість і системність такої самопідготовки цілковито залежала від лідерських і викладацьких якостей тих самих “більш кваліфікованих” резервістів.

Відповідно, не можна говорити про те, що всі 350 резервістів набули потрібних знань і вмінь.

ТРАДИЦІЙНО: ХТО СХОТІВ — ТОЙ НАВЧИВСЯ. ХТО ВИЯВИВ БАЖАННЯ ПРОЛЕЖАТИ ВСІ ЗБОРИ В ЛІЖКУ — ТАКУ МОЖЛИВІСТЬ ОТРИМАВ.

Тобто в майбутньому для реалізації концепції “готуємо резервістів поруч зі штатними військовослужбовцями” було б непогано, якби, окрім вхідного контролю здоров’я, був ще вхідний контроль знань і вмінь резервістів, із наступним розподіленням їх за групами: “початківці”, “впевнені користувачі ПК :)” тощо. Із відповідним підтягуванням рівня знань і вмінь, у разі їх нестачі.

Про виконання стрибків з парашутом багато писати не буду.

На зборах ті, хто мав таке бажання, виконали по два-три стрибки, з відповідною підготовкою (навчання на повітрянодесантному комплексі, укладання парашута і т. ін.). Я маю сумніви, чи доцільно витрачати час — до чотирьох днів із наявних 14 — на таку підготовку. В умовах сучасної війни є не так багато місць, куди можна успішно викинути десант. Це я вам як людина, що крапельку знається на ППО, кажу.

Як на мене, краще спочатку зробити з людини нормального, кваліфікованого піхотинця, який вміє поводитися зі зброєю, діяти у складі відділення й роти, вміє поводитися з колективною зброєю (АГС, великокаліберні кулемети), має базові знання з мінно-підривної справи — а вже потім вчити цього піхотинця десантуватись. Якщо ж робити навпаки — вчитися виконувати стрибок, але не вчитися банально розбудовувати кругову оборону чи орієнтуватись на місцевості, то виходить не зовсім армія, а радше “клуб парашутистів”, які, на жаль, не знатимуть, як діяти після приземлення.

Отже, збори резервістів дозволили:

* згадати, як воно в армії;

* познайомитись із купою цікавих особистостей;

* пересвідчитись, що в армії (незважаючи на “зраду”, яка панує в інфополі), є велика кількість адекватних і професійних людей;

* побачити, що зокрема в 95-й бригаді є в асортименті нова техніка, засоби зв’язку, практикуються сучасні “схожі на НАТО” протоколи;

* і загалом збори лишили приємне “емоційне” враження.

Але, об’єктивно, до підготовки резерву треба ставитись серйозніше.

Тут усі дорослі й прагматичні люди. Всі мають розуміти, що якщо (коли) штатних військовослужбовців уб’ють, то на їхні позиції має зайти резерв. Дуже хотілося б, щоб ця “заміна” була здатна дати жару супротивнику.

Бо хто б що не казав, війну виграє той, у кого резерв кращий, більший і вправніший. Хоча, звісно, хочеться перемог без втрат, і дай Боже, щоб той резерв ніколи не став у нагоді.

Юрій РУДЕНКО, журналіст, письменник, військовослужбовець резерву ЗСУ, ветеран АТО (служив у зенітно-артилерійському взводі 101-ї бригади)

Share.

Leave A Reply