Натомість, у Львівському обласному центрі служби крові "доброї волі", на жаль, надто мало. "Щороку ми маємо близько
20 тисяч донорів. Якби було ще бодай шість тисяч, можна було б задовольнити потребу повністю", - розповідає завідувач донорським відділом крові Львівського обласного центру служби крові Ігор Горбаль. Однак, за його словами, нині, на жаль, бути донором не так популярно як у радянський період. "В Україні треба пропагувати донорство. За кордоном, приміром, бути донором почесно. Там про донорство видають буклети, а на вулиці можна зустріти людину, в якої на футболці напис: "Я - донор", або "Я хочу стати донором", - розповідає пан Горбаль.
Людей, які приходять у центр служби крові, можна умовно поділити на кілька категорій - ті, які здають кров для своїх близьких (перших - найбільше), ті, які прийшли здати кров за гроші, та ті, які прийшли сюди, аби купити кров для своїх рідних, що лежать у лікарнях.
Онкохворим дітям переливання потрібне іноді по декілька разів на день
Як розповів "Ратуші" лікар-онколог із Чорнобильської лікарні Богдан Коцай, який опікується хворими дітьми, іноді донора знайти досить складно. "Іноді батьки приводять двох донорів, а вони не підходять, потім знову двох, і знову вони виявляються не придатними для донорства. Тобто проблема тут у тому, що багато умовно здорових людей не можуть бути донорами. Та і батьки бувають різні. Є такі, які мають знайомих військових і пожежників - їм знайти донорів легко, а є незаможні батьки, які приїхали на лікування з віддалених районів. Їм знайти донорів складно. Натомість, лікувати онкозахворювання без компонентів крові практично неможливо", - розповідає лікар.
"Найбільше нам потрібні донори-чоловіки. Адже для переливання тромбоцитів потрібні лише чоловіки віком від 20 до 50 років. Натомість для переливання цільної крові підходять і жінки. Саме з тромбоконцентратом у нас виникають проблеми. Адже непрацюючих жінок, які можуть в робочий час здати кров, більше, аніж чоловіків. Роботодавці часто не погоджуються відпустити працівника, аби той здав кров", - розповідає директор благодійного фонду "Крила надії", що допомагає онкохворим дітям Наталя Ліпська.
"Коли донорів не вистачає, батьки звертаються до нас. Ми маємо близько 30 постійних донорів. Але цього мало. Адже одна людина може здати кров щонайбільше 3 - 4 рази на рік. Натомість хворій дитині іноді треба по 3 - 4 переливання крові в день. Іноді ми звертаємося на радіо з проханням дати оголошення. Люди на оголошення відгукуються. Кілька разів ми практикували таке, що ставили нашого волонтера на станції переливання крові. Йому люди доброї волі могли здати свій корінець про здачу крові. Та, іноді батькам все ж доводиться купувати кров, бо добровольців мало", - розповідає пані Наталя.
Саме в таких випадках рідні хворого з кількома сотнями гривень в кишені (залежно від потрібного об'єму крові) стоять у коридорі центру служби крові, вербуючи потенційних донорів. Звісно, є люди, для яких кілька сотень гривень не проблема. Натомість, якщо захворювання важке, і кров та дорогі медикаменти потрібні регулярно, то знайти тих кілька сотень щораз складніше. "Незалежно від того, наскільки заможними були батьки онкохворої дитини, через кілька місяців усі вони стають однаково бідними", - підсумовує Наталя Ліпська.
Стандартна доза, яку беруть у центрі крові, - 450 мл. За неї в касі дають корінець про здачу крові (якщо ви здаєте її для когось із рідних, або ж доброчинно, приміром, відгукнувшись на оголошення організації "Крила надії"). Корінець слід занести в лікарню або передати людині, яка зробить це за вас. Або ж за кров можна отримати 100 гривень. Таку ж суму пропонують і ті, хто купує корінці про здачу крові для рідних.
"Щоби спонукати людей здавати кров, необхідно або більше платити за здачу крові, або ж дати якісь соціальні гарантії. Приміром, у сусідній Польщі проблем із нестачею донорів у банку крові немає, очевидно, тому, що там пропонують більшу суму. Натомість, у СРСР основну роль відігравали 2 вихідні дні, які держава забезпечувала для донора. Багато кого це стимулювало. Натомість нині довідка про те, що держава гарантує вам два вихідні, навряд чи переконає вашого роботодавця", - пояснює Богдан Коцай.
"Іноді люди бояться здавати кров через страх заразитись якоюсь хворобою. Однак на станції переливання крові одноразова система, тож, заразитися неможливо, - стверджує Наталя Ліпська. - Ще один стереотип: "якщо моя група крові найбільш поширена, то вона не потрібна". Це теж неправда. Адже якщо вашу групу крові має велика кількість людей, то є багато хворих, які потребують саме її".
"Бомжів" у донори не беруть
Аби відчути, як це - здавати кров, я прямую до центру здачі крові. Стаю в чергу на реєстрацію. Переді мною - четверо осіб, які хочуть здати кров за гроші, та кілька людей, що здають її для своїх близьких. Зокрема, за гроші хочуть здати кров два юнаки-студенти в стильному одязі та хорошому гуморі та два знервовані чоловіки середнього віку "бомжуватого вигляду" - один із розбитою бровою, інший - із масним волоссям і плямою на штанях.
Двох осіб "відсіяли" вже на стадії реєстрації - одному зі студентів не виповнилося 18 років, і хоч, малолітній донор намагався переконати жінку в білому халаті, що йому вже без кількох днів вісімнадцять, і здоров'я він має міцне, нічого не вдалося. Труднощі очікували і на чоловіка з розбитою бровою - він не пройшов "фейс контроль", бо працівниця центру служби крові помітила рану.
Далі потенційним донорам потрібно здати аналізи крові та пройти огляд у терапевта. До донорів є ціла низка вимог. Зокрема, не можуть здавати кров люди, які перехворіли гепатитами, венеричними хворобами та хворі на СНІД. Окрім того, звертають увагу лікарі на показники крові та загальний стан здоров'я потенційного донора - тиск і вагу.
Огляд та аналізи тривають близько 15 хвилин. Результати аналізів крові пана в брудному одязі та з немитим волоссям стверджують, що донора з нього не буде.
Здавати кров не боляче
Тих, хто пройшов відбір, запрошують до кабінету-кафетерію. Тут наливають міцний гарячий чай і кладуть на тарілочку по два печива "Марія".
Тут, за горнятком чаю, в не надто вишуканому, однак, чистому та затишному приміщенні, власне, вдається познайомитися з гламурно вбраним студентом Тимуром. "Я здаю кров, аби зробити добру справу, та отримати трохи грошей. Я - студент. Грошей, які отримую від батьків, бракує. Куплю за ці гроші щось поїсти. Вже давно не їв м'яса", - зізнається він.
Допивши чай, подаємося з Тимуром здавати кров. Тут нас реєструють і садять у крісла. В судину на руці встромляють доволі товсту голку, крізь яку поволі, наповнюючи спочатку систему трубок, а згодом - поліетиленовий мішечок, витікає тепла насичено-багряна рідина. Ємність наповнюється повільно. На сусідньому кріслі - студент Тимур. Він виглядає хоробро та бадьоро, заробляючи своїх сто гривень на харчі. Працівниці центру служби крові періодично запитують про наше самопочуття. А воно, до слова, непогане - процедура не болісна. Єдине, що гнітить тих кілька хвилин, доки відбирають кров - вигляд товстої голки, яка стирчить із судини.
Після закінчення процедури, донорам видають довідку про те, що відповідно до Закону України, ми маємо право на два вихідні, талон на безкоштовне харчування в студентській їдальні на 7 гривень та 100 гривень готівкою або корінець про здачу крові.
Із талоном на харчування ми з Тимуром подаємося до їдальні, знайти яку, до слова, не так уже й легко, особливо, враховуючи загальне безсилля, яке дається взнаки через втрату крові, відсутність вивісок чи інформаційних табличок і заплутаність маршруту. В їдальні вибір доволі невеликий - шоколад та соки, булочки та вино в пляшках із Пепсі. Тимур відразу вибирає останнє - бере вино для себе та для мене. Я обираю дві склянки соку.
"Вино сприяє утворенню крові", - переконаний студент. Він, мабуть, не знає, що дешеве вино нині роблять не з винограду, а з порошків, які навряд чи сприяють будь-яким позитивним змінам в організмі. Вино запиваємо апельсиновим соком. За словами завідувача донорським відділом крові Львівського обласного центру служби крові, найбільш корисний для відновлення крові є сік із винограду, а також гранатовий і яблучний соки. Однак їх у їдальні немає, тож доводиться пити апельсиновий.
Наталка ГОРБАНЬ, фото Юрія ТКАЧЕНКА
