«ДонМак» по-львівськи?
«Віджати» McDonalds у Львові, як це зробили в окупованому Донецьку, просто змінивши вивіску на «ДонМак»? Не платити роялті компаніям KFC чи Columbia? Звучить абсурдно, і все ж у Львові трапилася історія, яка, за словами однієї зі сторін конфлікту, дуже схожа на появу та функціонування «ДонМаку» в так званій ДНР. Ідеться про чутливий до етики та моралі франшизний бізнес, коли власник торгової марки дозволяє користуватися своїми бізнес-процесами іншій стороні й отримує за це відсоток (роялті). Предметом угоди є інтелектуальна власність, яка не надто добре захищена в Україні, а в сфері закладів громадського харчування — особливо чутлива.
Успішні пекарні, неуспішна комунікація
Історію про цей резонансний і, на жаль, непоодинокий в Україні випадок на своїй фейсбук-сторінці розповів власник ТМ «Хінкальня» Вадим КОСТЕНКО. У травні 2019 року франчайзингова компанія Вадима Костенка ТОВ «Хмелі-сунелі» стала оператором та ексклюзивним представником франшизи торгової марки «Грузинський хліб». Одним із покупців став перший власник франшизи ТМ «Хінкальня» львівський підприємець Ігор Дулин. За майже рік співпраці він відкрив вісім пекарень.
Пекарні були успішні, а от взаємодія учасників процесу — не надто. «У березні 2020 року Ігор Дулин запропонував правовласникам ТМ «Грузинський хліб» співпрацювати безпосередньо з ними та продавати їхню франшизу. Коли йому відмовили, намагався всіляко дискредитувати нашу франчайзингову компанію перед правовласниками та іншими франчайзі, маніпулюючи фактами, не раз порушуючи стандарти мережі, — зазначив у дописі Вадим Костенко. — На початку червня ми разом із правовласниками вирішили розірвати співпрацю з Ігорем Дулиним та поставили умову зняти вивіски й припинити діяльність пекарень до 10 червня 2020 року. Вивіски він зняв, але замість «Грузинського хліба», повісив… «Ваш лаваш». Відповідно, діяльності не припинив». До цього кроку він готувався заздалегідь, зазначають власники ТМ «Грузинський хліб», адже розробив і замовив вивіски, подав заявку на реєстрацію торгової марки — попри те, що на час подання вже була заявка від інших підприємців на таку торгову марку.
«У роботі з Ігорем Дулиним були деякі особливості. Але вони є в кожного з нас. Він лідер, має свою команду, свій бізнес, звик до певного статусу. В нашій співпраці щодо «Хінкальні» ми завжди їх долали. Легко не було, але в етичну площину ситуація не переходила, — розповідає Вадим Костенко «Ратуші». — Тому коли правовласники «Грузинського хліба» запитали, чи не може бути якихось проблем з Ігорем Дулиним, який хоче відкрити так багато пекарень, я відповів, що ні: «Я ж з ним працюю. Він непростий, але випробуваний». Тож коли сталося те, що сталося, для мене це був подвійний удар, бо я ще й мав недобрий вигляд перед партнерами, які довірили мені питання франшизи».
Далі в цій історії проявляється важливий момент, який додає сюжетові гостроти. Угоди про франшизу з Ігорем Дулиним… не підписали!
То чому ж не підписали угоди?
«Під різними причинами й приводами Ігор Дулин не підписував договору франшизи (комерційної концесії). Як йому це вдалося — в мене досі питання і до себе, і до своїх партнерів, — коментує «Ратуші» співвласник ТМ «Грузинський хліб» Богдан ДРАЧ. — Він постійно затягував час. У нас на поштовому сервері збережене листування, з якого випливає, що йому скинули договір на вичитування ще під час відкриття першої пекарні. Він відповів, що був у відрядженні і що підпише, просто не встигає. Потім — що вичитав, але треба скорегувати. Коли ми забили в набат, то усвідомили, що Ігор Дулин працює… не маючи жодних зобов’язань! Наполягли, щоб підписував угоду. Сказав, що зробить це, але без пункту, який забороняє копіювати формат, займатися схожою діяльністю, тобто який фактично захищає нас як правовласників. Те, як вчинив Ігор Дулин, нагадує ситуацію в ДНР, коли на «Макдональдсі» замінили вивіску на «ДонМак». Він обдурив нас, і не тільки нас, і, вважаю, може обдурити ще когось, якщо його не вивести з каламутної води на світло».
Якби угоду підписали, справа потрапила б до суду. Чи, ймовірно, загалом не дійшло б до заміни вивісок та копіювання формату. Але навіть без письмового договору, проте з фактами, які підтверджують співпрацю, в іншій країні власники торгової марки могли б себе захистити. «Якби це були не реалії нашого часу і нашої країни, а умовні Польща чи США, то ми виграли б справу в суді, адже є факти, які доводять, що він працював, заробляв, є листування, дані зі сервера про продажі, його відповіді, в яких обіцяв підписати угоду. А в Україні, навіть маючи договір, складно довести своє право», — додає Богдан Драч.
Антимонопольний комітет України у відповідь на звернення власників ТМ «Грузинський хліб» та оператора франшизи з приводу можливого порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції не встановив ознак порушення закону. Аргументував своє рішення тим, що підприємці, в яких комітет запитував інформацію (ФОП Конахович К. С. та ТОВ «Екопродукт Рітейл», засновником якого є Дулин Ігор Степанович), або заперечили факт порушення закону, або загалом не надали інформації.
Репутація та етичні моменти бізнесу
Вадим Костенко визнає свою відповідальність за непідписання угоди. Водночас наголошує на інших важливих складових ведення бізнесу — усних домовленостях, репутації: «Бізнес-угоди починаються за столом, а вже тоді юристи вносять свої корективи. Якщо ми з вами знайомі, якщо у вас є бізнес-репутація, якщо ви і я знані люди й дали один одному слово, то це вже має значення. Годі було припустити, що людина може так ризикувати своєю репутацією. Репутаційна складова в бізнесі була важлива завжди, тепер її роль постійно зростає. Відбувається еволюція бізнес-етики, від етапу, коли все можна забрати, відібрати, присвоїти, до думки, а що скажуть про тебе твоїм дітям у школі».
Однак усе ж репутація наразі не впливає настільки, як мала б, зазначає Богдан Драч: «Після того, що Ігор Дулин зробив, він мусив би мати нульову репутацію з неможливістю продати жодної франшизи, але…».
Вадим Костенко додає, що проблема також у відсутності в Україні прецедентного права, коли кожна зі сторін має змогу викласти свою історію, а на рішення суду потім можна спиратися в інших аналогічних ситуаціях: «У нашій судовій системі — формальний підхід. Якщо ви подали папери, але щось не збігається, то їх повертають і кажуть приходити завтра. Ми через суд розривали з Ігорем Дулиним угоду про співпрацю щодо франшиз «Хінкальні» та хотіли стягнути компенсацію за виявлені порушення. Через формальні неточності в документах про аудит суд відмовився виписати Ігореві Дулину штраф. Щоправда, для розірвання угод знайшов достатньо підстав».
Чому про це важливо говорити
Ще один співвласник ТМ «Грузинський хліб» Петро АДАМИК вважає, що про досвід взаємодії з бізнесменом Ігорем Дулиним обов’язково потрібно говорити публічно: «Це не просто поодинокий випадок бізнес-непорозумінь. Це системний підхід до лжебізнесу. Дуже важливо, щоб про нього знало бізнес-середовище, а також молодь, яку ця людина вчить «робити бізнес». В тому, що Ігор Дулин проводить такі тренінги, для мене велика світоглядна суперечність. Боюся припустити, чого він зможе навчити неофітів. Як «віджати» франшизу? Чи як продати проблемний бізнес, запевнивши покупця, що з підприємством усе дуже добре? Знаю історію, де він саме так вчинив, а на запитання, навіщо обдурив людину, відповів: «Я нікого не обманював. Просто я «продажник від Бога!». Картинка, яку Дулин подає в соцмережах, створює йому всуціль позитивний образ: підприємець, благодійник, марафонець, садить дерева, проводить тренінги для молоді. Він живе у власному ілюзорному світі, вважає себе коучем. Така обгортка ще більше вводить в оману. Але його дії стосовно підприємців, партнерів, працівників доводять, що таким людям не має бути місця ні в українському бізнесі, ні в українському політикумі (Ігор Дулин 2020 року балотувався в депутати Львівської міської ради від партії «Слуга народу», і ще задовго до початку офіційної виборчої кампанії львів’янам роздавали маски з написом «Ігор Дулин» разом з агітаційним плакатом про нього, повідомляє «Радіо Свобода». — Ред.). Якщо після виходу цього коментаря він захоче подати на мене в суд, то я з приємністю розвину цю думку значно глибше. Але це питання не суду, а моралі. Я хочу, щоб люди розуміли, з ким мають справу, коли на горизонті виникають такі особи. Адже він продає франшизу торгової марки, яку ще не зареєстрував і пріоритетне право на реєстрацію якої мають інші підприємці. Тобто й далі діє так, як діяв».
Тиха битва за інтелектуальну власність
Співвласник мініпекарні «Ваш ЛаВаш» у Житомирі, учасник АТО Сергій ВАСИЛЬЧУК підтвердив «Ратуші», що подав заявку на реєстрацію торгової марки в ДП «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) 8 січня 2020 року. І що на той момент інших заявок із такою назвою не було. Натомість через кілька місяців свою заявку подав Ігор Дулин. За словами Сергія Васильчука, до них зі співвласником пекарні Олександром Виговським звертався представник Ігоря Дулина і запитував, чи не хочуть продати торгову марку: «Звісно, ми відмовилися. Чекаємо на реєстрацію торгової марки, на що маємо пріоритетне право. Якщо пекарні з назвою «Ваш лаваш», до яких ми не маємо стосунку, й далі працюватимуть, плануємо звертатися до суду та в поліцію, щоб ці торгові точки закрили».
Запитання до Ігоря Дулина
Готуючи матеріал, «Ратуша» намагалася бути максимально об’єктивною і взяти коментар в Ігоря ДУЛИНА, зокрема надіслала йому низку запитань: «Коли Ви започаткували мережу пекарень «Ваш лаваш»? Чи зареєстрували Ви торгову марку «Ваш лаваш»? Раніше Ви відкривали пекарні під назвою «Грузинський хліб»? Розкажіть, будь ласка, про свою співпрацю щодо франшиз «Грузинського хліба» та «Хінкальні». Прокоментуйте закиди про те, що Ви просто замінили вивіски «Грузинський хліб» на «Ваш лаваш». Однак, на жаль, пан Ігор на них не відреагував, хоча й отримав. Можна хіба припустити, що він міг би сказати. Заперечувати всі закиди й стверджувати, що не копіював формату «Грузинського хліба». Покликатися на відсутність угоди. Говорити про успішність свого теперішнього бізнесу та свою ефективність як бізнес-тренера.
Натомість відгукнулися ті, хто публічно в коментарях ділився своїми негативними досвідами співпраці з ним.
Історії тих, хто ще обпікся
Проєкт-менеджер з відкриття «Хінкальні» Єгор БЄЛЯЄВ розповів «Ратуші», що кілька років тому Ігор Дулин заангажував його відкрити за франшизою ресторани «Хінкальня» в Тернополі та Івано-Франківську. «Я знайшов та підготував приміщення в Тернополі, але перед підписанням угоди Дулин почав відмовлятися. Не казав прямо, що в нього труднощі, нема грошей (як згодом з’ясувалося) чи щось не підходить, а вигадував нові умови. В Івано-Франківську він підписав договір оренди, але не в’їхав у приміщення, хоч власник надав усі можливості. Потім холоднокровно використав положення, яке зобов’язує орендодавця не тільки повернути плату, а й виплатити компенсацію, якщо приміщення не було надано в оренду, хоч в цій ситуації це сталося з вини самого орендаря. Зі мною за надані послуги він теж не розрахувався, щоправда, угоди ми не підписували».
Менеджерка з відкриття магазину «Із села» Жанна ГУМЕНЮК: «З Ігорем Дулиним я познайомилася через оголошення про роботу, він запропонував відкрити за франшизою магазин «Із села» на вулиці Костомарова. Сказав, що офіційно влаштує на посаду керівника через два місяці. Роботи було багато, він ще й конфліктував із власниками торгової марки, тому доводилося самій продумувати багато моментів. Спершу вигадував пояснення, щоб не платити за зроблену роботу, а за два-три дні перед відкриттям сказав, що припиняє зі мною співпрацю. Гроші, і то не повну суму, мені довелося в нього «вибивати».
«Ця історія — чорно-біла»
«Для мене екокультура, нетоксичне середовище максимально важливі. Я готовий поступатися будь-чим — грошима, матеріальними цінностями, щоб це зберегти. Крім того, для мене екстремально важлива репутація. Історія з Ігорем Дулиним — чорно-біла. Вона не має відтінків. У нас була домовленість про використання інтелектуальної власності. Далі виникає запитання, чи може людина дозволити собі крадіжку, за яких обставин? Кожен вирішує для себе. Звісно, хтось скаже: «Я би в них ще втричі більше вкрав». Інша річ, що людина може вважати, що не вкрала. Але більшість зрозуміє, що тут і як», — підсумовує Вадим Костенко.
Наталя ДУДКО
