ВІЙНА МАШИН
Реалії: Україна не програє, Росія не перемагає
Минулого вікенду неподалік від Києва між деревами стояв не-помітно припаркований фургон. Усередині фургона не було пасажирських сидінь — лише довгий стіл, два офісні крісла, два ноутбуки та додаткові екрани. Попри зовнішній вигляд, це була справжня мобільна база перехоплення дронів — одна зі сотень подібних машин, які зараз розміщено по всій Україні. Але це також частина чогось значно більшого: комплексу технологічних досягнень, які назавжди змінили війну з Росією і, можливо, всі війни загалом. На одному з ноутбуків воїн показав мені вид з висоти пташиного польоту на ділянку української місцевости, розташовану більш ніж за 160 кілометрів звідти. Його завдання — виявляти об’єкти, що літають над цією ділянкою, відрізняти птахів і кажанів від смертоносних російських дронів. Коли він помічає дрони, воїн за сусіднім ноутбуком може спрямувати перехоплювач — невеликий дрон, схожий на мініатюрний космічний корабель, — щоб вистежити та знищити російські повітряні апарати ще до того, як вони влучать у свої цілі.
На перший погляд зображення на екранах виглядають простими, майже як відеогра. Та це не низькотехнологічна операція. Перехоплювачі дронів з використанням штучного інтелекту стали можливими завдяки складній мережі радарних систем, акустичних сенсорів та інших інструментів, які сотні великих і малих українських технологічних компаній створюють та оновлюють щодня, використовуючи дані, що надходять безпосередньо від таких воїнів, як ті, з якими я зустрілася. Практично жодна з цих компаній не існувала ще чотири роки тому. Вони виникли з технологічно грамотного громадянського суспільства, члени якого змінили свої професії чи напрямки діяльности, щоб допомогти захистити свою країну. Я зустрічала генеральних директорів українських оборонних компаній, які прийшли з фінансового сектору, архітектури, політики. Минулого вікенду я зустріла ще одного, який того самого дня повернувся з фронту. Він сказав мені, що вважає корисним особисто бачити, як солдати використовують його продукцію та як її можна вдосконалити.
Інші команди по всій країні також підключено до цієї інформаційної системи, яка постійно вдосконалюється, і не лише у фургонах. Минулого року я була в підземному приміщенні в Україні, де десятки людей відстежували сотні кілометрів фронту на низці екранів. Український військовий аналітик Андрій Загороднюк називає цю систему дронів, моніторів, навігації на базі штучного інтелекту, перевірених у бою роботів та взаємопов’язаних військових «мережевою ситуаційною обізнаністю», і саме вона пояснює, чому сприйняття цієї війни раптом змінилося.
«Мережева ситуаційна обізнаність»
Українські військові технології швидко розвиваються ще з перших років війни. Але лише тепер сторонні спостерігачі — в Европі, Сполучених Штатах, країнах Арабської затоки і, звичайно, в Росії — починають розуміти, що означає ця еволюція. Від 2022 року багато публічних дискусій про війну, навіть у Европі та США, фактично приймали наратив, поширюваний російською пропагандою, мовчазно виходячи з припущення, що Україна, яка поступається чисельністю та озброєнням, зрештою програє. Допомога Україні розглядалася лише як спосіб відтермінувати катастрофу. Коли адміністрація Трампа припинила надсилати військову та фінансову допомогу Україні в 2025 році, дехто у Вашинґтоні очікував (і, можливо, навіть хотів), щоб кінець настав швидко.
Натомість європейці надали гроші. Українське суспільство створило ту «мережеву ситуаційну обізнаність». А коли наприкінці березня 2026 президент України Володимир Зеленський відвідав країни Арабської затоки та підписав серію безпекових угод, міжнародний наратив змінився. Лідери Катару, Об’єднаних Арабських Еміратів і Саудівської Аравії розмовляли з Україною не тому, що їм було шкода жертву війни, а тому, що хотіли придбати такі самі дрони-перехоплювачі, які я бачила в дії. Іранці використовують ту саму технологію дронів, що й росіяни, а українці краще за будь-кого знають, як з нею боротися. І лідери країн Арабської затоки не самі такі. Раптом багато людей зрозуміли, що російський наратив є хибним, і українці не програють. Росіяни не перемагають. І що ще важливіше — вони не знають, як перемогти. Українці та зовнішні аналітики описують цю динаміку на трьох головних театрах війни.
Наземна війна
Якщо історія останніх двох років була історією повільного, виснажливого просування Р?сії вперед, то історія цього року є зовсім іншою. Від початку весни, коли стартував черговий річний наступ, Росія втратила в Україні більше території, ніж захопила. Зараз важко уявити, як армія РФ може просуватися далі, бо лінія фронту насправді не є лінією, а є широкою забороненою зоною завширшки приблизно 30 кілометрів. Все всередині цієї зони перебуває під спостереженням дронів, а це означає, що будь-яка російська вантажівка, танк чи піхотинець, який намагається атакувати нову територію, миттєво виявляється і може бути легко знищеним. А що російські командири продовжують атакувати попри все це, то українці щомісяця вбивають і ранять тисячі солдатів противника — можливо, до 30,000 осіб. Вони кажуть, що їхня мета — виводити з поля бою більше росіян, ніж можна набрати для їхньої заміни, і, можливо, вони вже є близькими до успіху.
Далекобійна війна
Хоча росіяни не здатні пересунути лінію фронту, вони все ще можуть використовувати дрони та ракети для вбивства цивільних і руйнування цивільної інфраструктури в українських містах. Мало того, апетит президента Росії Владіміра Путіна до таких атак зростає, адже в нього немає інших практичних способів завдати шкоди Україні. Він також знає, що українці не мають достатньо засобів протиповітряної оборони, щоб зупиняти балістичні ракети, навіть якщо тепер вони можуть збивати більшість дронів. Україна досі значною мірою залежить від американських засобів ППО, особливо від боєприпасів для батарей Patriot. Для закупівлі цих ракет-перехоплювачів було створено европейський фонд, хоча деякі спостерігачі побоюються, що його недостатньо для закупівлі. За словами Зеленського, за перші три дні американо-іранського конфлікту було використано більше Patriot, ніж за всю російсько-українську війну.
Те, чого Путін не визнає, — це те, що його власна сторона також вичерпує запаси протиповітряної оборони. Це допомогло українським далекобійним дронам надійніше вражати російську нафтову та газову інфраструктуру, спричиняючи видовищні вибухи та скорочуючи російські нафтопереробні засоби щонайменше на 20%. Майже всі великі нафтопереробні заводи центральної Росії припинили або скоротили виробництво, а деякі з них було атаковано більше одного разу. З такою ж регулярністю нове покоління українських дронів з радіусом дії 160 кілометрів може атакувати склади озброєнь, логістичні центри та ланцюги постачання далеко за лінією фронту на окупованих Росією територіях. Ці удари є менш видовищними, ніж атаки в глибині самої РФ, але вони вже спричинили критичний дефіцит пального на Кримському півострові та ускладнюють постачання російських військ, що воюють на Сході та Півдні.
Психологічна війна
Впродовж останніх чотирьох років Кремль постійно переконував своє суспільство, що війна йде добре, що Україна не є справжньою країною і що перемогу ґарантовано. Але це важко узгодити з панікою, яка охопила Москву минулого місяця, коли щорічний військовий парад скоротили через побоювання, що його можуть перервати українські дрони.Так само важко це узгодити з видовищними стовпами чорного диму, які здіймалися в небо після того, як українські дрони вразили місцевий нафтопереробний завод у день відкриття щорічного Петербурзького економічного форуму. Кирило Буданов, колишній керівник військової розвідки, а нині очільник Офісу президента України, сказав мені, що існує багато доказів того, що росіяни нарешті починають усвідомлювати неправдивість державної пропаганди: «Вони не можуть зрозуміти, чому мають продовжувати воювати і чому тепер удари завдають вже їм, адже їм казали, що вони переможуть і що Україна — це ніщо».
Не всі вважають, щ о це означає швидке завершення війни. Одна молода жінка, українська державна службовиця, сказала мені минулого вікенду, що вона та її друзі вже відмовилися від думки, що колись знову житимуть у «нормальній» країні, бо війна триватиме вічно. Вона згадувала про політ до Барселони, який вони з друзями здійснили до війни: «Те прекрасне життя вже ніколи не повернеться». Але є ознаки того, що принаймні частина людей у Москві готується до завершення війни. Нещодавно в мережу потрапив набір слайдів з офісу Серґєя Кірієнка, колишнього прем’єр-міністра Росії та нині високопосадовця адміністрації Путіна. В них описується план продажу кінця війни російському суспільству: оголосити перемогу, назвати армію РФ «найбоєздатнішою у світі», представити невеликі територіальні здобутки як величезний успіх, стверджувати, що Европа зазнала колосального економічного удару, від якого не оговтається, а Україна незабаром розвалиться.
Буданов вважає, що рішення Кремля заблокувати Telegram — соціальну мережу, яка найширше використовується в Росії, — було превентивним кроком, спрямованим на підготовку до такої зміни наративу. «Щоб коли настане цей момент, існувала лише одна офіційна позиція і нічого, окрім неї». Буданов також продовжує вірити, що переговори, розпочаті адміністрацією Трампа, можуть привести до припинення вогню вздовж нинішньої лінії фронту вже цього року. «А потім ми почнемо вирішувати інші питання, які в нас є».
В четвер Зеленський написав листа безпосередньо Путіну, запропонувавши саме це: негайне припинення вогню, що супроводжуватиметься особистими переговорами між двома лідерами. Путін публічно відкинув цю ідею, заявивши, що не бачить «жодного сенсу» в такій зустрічі.
В РФ все ще залишаються інші варіанти. Російський президент, який ніколи не визнавав Україну законною державою, а Зеленського — її законним президентом, може продовжувати бомбардувати українські міста, намагаючись зруйнувати енергосистему та зробити країну непридатною для життя. Він може оголосити масову мобілізацію і продовжити спроби прорвати українську оборону, жертвуючи тисячами життів.
Навіть без переговорів Р?сія та Україна можуть рухатися до нового статус-кво. Прострілювана зона фронту зараз має ширину приблизно 30 кілометрів, але зі вдосконаленням технологій дронів вона незабаром може зрости до 50 або навіть 60 кілометрів. У певний момент лінія фронту перетвориться не просто на нічийну землю, а на фактичну демілітаризовану зону, подібну до тієї, що розділяє Північну та Південну Корею, яку регулярно патрулюватимуть і підтримуватимуть дрони. Після цього вона може стати кордоном — тимчасовим кордоном, який не буде визнано жодною зі сторін, але все ж таки кордоном: нічим не відмінним від річки чи гірського хребта, який неможливо зрушити, який важко перетнути.
Це не буде однозначною перемогою України, але стане великою поразкою для Путіна, чию головну мету — знищення всієї України, стирання України з мапи світу — так ніколи і не буде реалізовано.
Енн ЕПЛБАУМ, Atlantic, 07.06.2026
