«Вільні крила» Віктора Шельвінського
Про реабілітаційний центр для птахів «Вільні крила» в селі Кожичі біля Львова я довідалася тільки пізно увечері, сівши шукати, куди б гайнути наступного дня. Ну і вже в дорозі нас трохи вчепилася мана, тож ми спершу потрапили до Домажира (то як вкотре не зайти в місцевий ведмежий притулок?). І тільки тоді – до Кожич. І я вам так скажу – на таких самовідданих людях, як орнітолог, ветеринар та засновник цього центру Віктор Шельвінський, і тримається Україна. Я просто захоплена! Ми всі захоплені!
От думаю, що б сказала моя мама, коли б я почала перетворювати її впорядковані квітнички та грядочки з огірочками, кропом чи іншою городиною на місце життя пораненого птаства та звірини? Пані Оля (мама Віктора Шельвінського) сміється: «От думала колись: у людей діти як діти, а в мене якесь прибахнуте, чи що – нічого йому не треба, тільки тієї звірини. Але нічого – міркувала – з часом перехворіє. Не перехворів. А потім і ми всі – йому близькі – вимушені були тим захворіти. Бо здоровий практик, раціоналіст того не витримав би. А тепер думаю – і добре, що син такий. Що саме такою є його місія в цьому світі».
Тобто на цей центр Віктор Шельвінський перетворив власне обійстя. Пташки скрізь і різні. Деякі – у вольєрах чи будиночках, куди можна навіть зайти, інші вільно розгулюють територією, де обладнані спеціальні доріжки, невеличкі струмочки чи ставочки, насаджено чимало цікавих рослин, упорядковані міні-зони комфорту. Поки ми були, якась жінка привезла йому лелеченя, яке лелеки викинули з гнізда десь біля її дому – тижнів зо два жінка вигодовувала його самостійно, а тепер – оскільки виходить із відпустки на роботу – малюка доглядати у її відсутність буде нікому. Інша жінка при нас телефоном розповіла йому, що побачила дику качку з каченятами біля якоїсь міні-водойми, вирішила, що це не місце для сімейства (відловила всіх – цікаво, як), але дорогою – коли перевозила родину до якогось там озера, доросла качка втекла (загалом щодо цієї ситуації хочеться спитати: люди, що у вас в голові?). Відтак що робити з малюками, пані не знає, тому має намір привезти їх до «Вільних крил». Були й інші дзвінки. Хтось брав консультацію, інший волав про допомогу.
Віктор Шельвінський терпляче консультував, приймав нових постояльців, хоч і зараз таких у нього кілька сотень. А птахів до Віктора Шельвінського, який у 2024 році став лауреатом Всеукраїнської зоозахисної премії від організації UAnimals, везуть з усієї України (і не лише місцеве птаство, а й заморське), зокрема із зони бойових дій. Чудовий знавець не лише ветеринарії, а й пташиної зоопсихології, він спроможний оцінити проблему і дати їй раду.
Зокрема, з розмови з мамою Віктора Шельвінського – на початку повномасштабного вторгнення до «Вільних крил» з Харкова спеціально приїхала дівчина, щоб передати сюди… гусеня (я забула точну назву породи). У цьому домі дівчину і її живий скарбик обігріли, а увечері юнка на поїзд і додому – назад під бомби. Сьогодні пан гусак має вже 5 років, норовливий характер і любов господарів свого нового дому – а живе неподалік, у приятелів родини Шельвінських, які, побачивши те пташеня, у нього закохались.
Про цього дивовижного чоловіка і його «Вільні крила» можна ще багато розповідати. І це буде змістовно й цікаво. Але краще самим до нього приїхати, попередньо узгодивши час візиту. Адже жодні розповіді не замінять живих вражень. І ще, люди, якщо поїдете, то будьте людьми – подякуйте йому за гостинність не голослівно, а на харч птахам – достойним доброчинним внеском. Адже прогодувати стільки челяді одній людині, вочевидь, сьогодні дуже непросто.
Ярина КОВАЛЬ
