«Наші»: діалог з традицією
Представлені на виставці «Наші» в Zenyk Art Gallery 207 робіт 27 українських митців ведуть діалог між собою (спровокований спеціально для цієї експозиції чи такий, що існував ще до формування кураторської концепції) і в діалог з традицією. «Раджу піти на виставку наївного мистецтва» – саме так чимало відвідувачів можуть відгукуватися про експозицію «Наші». Та організатори уточнюють, що проєкт «Наші» – одна з наймасштабніших виставок українського наївного мистецтва, примітивізму та артбрюту, що об’єднала українських митців і майстрів від гуцульської Криворівні до Слобожанщини. І що виставка – про традицію, яку потрібно «впіймати», зберегти, зафіксувати, переосмислити, ввібрати, передати, увійти з нею в діалог.
Кураторка Христина Береговська закцентувала, що три стилі, представлені в експозиції, часто плутають, але кожен з них – окреме явище. Наївне мистецтво – роботи авторів, які не мали професійної художньої освіти, але які не могли не творити (Марія Примаченко, Ганна Собачко-Шостак, Параска Плитка-Горицвіт, Никифор Дровняк); примітивізм – творчість митців з академічною освітою (як-от сучасні художники Ірина Максимова, Дмитро Молдованов), які свідомо спрощують композицію, малюючи, як первісні художники; артбрют («сире мистецтво») – твори людей «поза системою», для кого малювання – не професія, а арттерапія, спосіб перезавантажитися після складних життєвих травм. Ланцюжок наїв-примітив-артбрют водночас формує коло, у якому відбуваються взаємовпливи та взаємозбагачення. Зрештою, творчість тих, хто має професійну освіту, чи тих, хто творить «наївно», дуже часто є автотерапевтичною.
Прямий діалог митців різних поколінь – у поєднанні робіт митця початку ХХ століття Євмена Пшеченка та сучасної керамістки Ольги Пильник. «Коли Євмен Пшеченко повернувся з ув’язнення за зберігання незаконної літератури, почав малювати квіти, якими захоплювалися зірки авангарду, – розповіла Христина Береговська. – Оля Пильник створила з кераміки «квіткову грядку», простеливши її на виставці поруч із картинами Пшеченка».
Ще одна об’єднавча концептуальна складова проєкту – сюжетна лінія слонів і мух. Вивчаючи роботи, організатори виявили спільний для різних авторів різних стилістик мотив — слона і мухи, цитований прислів’ям «Не роби з мухи слона». А перше зображення слона з’явилося у розписі Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври.
Роботи, які безпосередньо апелюють до наших емоцій та відчуттів, – картини, що їх створили ветерани в Superhumans, роботи дітей з аутизмом, твори пацієнтів Львівської обласної клінічної психіатричної лікарні (зокрема робота військового з ПТСР, який не міг говорити нічого, окрім слів «плюс-плюс»).
Відвідувачам також пропонують знайти своє місце на лінійці між написами «абсурд» та «спокій» та зануритися в інтерактивну інсталяцію «Диско-мухи» Олександра Гончарука.
Наталя ДУДКО
