Леопольд Левицький, притягальний як людина і як митець
З того, що вдалося почути чи прочитати про художника Леопольда Левицького в контексті виставки його творів у Національному музеї імені Андрея Шептицького з нагоди 120-річчя митця, – теплі відгуки про його взаємини з дружиною. «Ніколи він не хотів залишати її одну. Коли вона варила обід, він з мольбертом переходив до кухні», – цитують на виставці слова Еви Корди. «Це була любов», – читаю у фейсбуці, і цим словам хочеться вірити. Недарма в експозиції серед графічних та живописних робіт – цитати з листів Леопольда Левицького до дружини: «У розлуці з тобою я зрозумів, Ґєнусю, і ще більше Ти стала мені близька. Твої листи для мене неначе Твоя присутність, і жалко, що так мало я їх тепер одержую від Тебе».
«Жінка. Дружина. Мама. Родина» – один з важливих мотивів творчості художника, відповідно відображений в експозиції, разом з тематичними блоками: «Життя, яке воно є», «Місто: Чортків-Краків-Париж-Львів», «Леопольд Левицький. Шлях творчості».
Кандидат мистецтвознавства, професор Роман Яців:
– Притягальність постаті Леопольда Левицького – в дуже багатьох якостях. В його темпераменті, характері, в його бажаннях контекстуалізувати українську традицію у світовий модернізм, зокрема європейський. Водночас його твори, серед яких уже багато хрестоматійних, мають таку силу, що контекстуалізуються до сучасного світу, де дуже багато пошуків нових форм. Левицький активно експериментував саме з формою. Йому вдалося перейти від соціальної утопії, соціальної рефлексії, гостроти соціальних офортів 30-х років до ліричного гротеску, до дуже глибинних вібрацій форми. У радянські часи його критикували за бажання експериментувати з формою. Натомість він розкрився наприкінці 50 – 60-х років. Через пластичні експерименти, через гумор, через гротеск. Залишив спадщину, яка є непроминальною. Він притягальний, але й непроминальний.
Завідувачка кафедри теорії та історії мистецтв Наталія Левкович:
– Леопольд Левицький дуже різний, зокрема і в темах, до яких звертається. Надзвичайно сильний архетип родини, сім’ї, неймовірне ставлення до дружини. Спільна творчість і спільне життя. З іншого боку, людина, яка дуже любила вулицю – такою, якою вона є. Не надуманою, не перебільшеною, а вулицю з модними зачісками («бабетами»), короткими спідницями, з тим, що було в моді в 60-70-х роках. Ще один фактор – завершеність кожної роботи. Вони завершені колористично, сюжетно. Не хочеться нічого додати, забрати, переробити.
Наталя ДУДКО
У Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького відкрито ювілейну виставку до 120-річчя від дня народження одного з найяскравіших українських художників ХХ століття.
В основі експозиції – твори зі збірки НМЛ: живопис і графіка, знакові роботи різних років.
Художник, якого знають усі. І водночас майже не знають.
Він народився в селі, але став співцем міста. Навчався як живописець, а світове визнання здобув як графік. Не викладав, але виховав покоління митців.
Ким був Леопольд Левицький? Чому він притягував людей? І чому його творчість досі звучить так сучасно?
Виставка «Леопольд Притягальний» розкриває не лише багатогранність творчої спадщини митця, а й запрошує зазирнути у світ його образів – Міста, Людини та щоденного Життя.
