«Танго капелана»: не про війну, а про людину на війні
У Львові 21 серпня відбудеться прем’єра моновистави «Танго капелан». Проєкт, що його підтримав Український культурний фонд, почався після спілкування співака вокальної формації «Піккардійська Терція» Ярослава Нудика та отця УГКЦ Домініка (Налисника), який був капеланом на війні. З історіями, які його вразили, Ярослав прийшов до журналіста та письменника Романа Онишкевича і той написав п’єсу. Образ капелана – збірний, автор спілкувався і з отцем Домініком, і з іншими священниками.
«Події в п’єсі відбуваються на тлі війни, але цей текст не про війну, а про глибинні речі, зокрема про вибір, який роблять люди, – каже автор п’єси. – Я завжди, ще як воєнний кореспондент, писав не про війну, а про людей на війні. Про звичайних людей, які мають сумніви, хай хто вони за професією».
Поставити «Танго капелана» погодився військовослужбовець, актор, режисер Андрій Сніцарчук: «Мені не важко братися за такий матеріал. Не важко зарядити ним актора, художника, композитора. Але не знаю, чи суспільство готове до цієї теми. Бо люди не надто ходять на такі вистави. І ми побачимо, не в прем’єрні дні, а в інші заплановані покази, чи буде «паломництво». Бо умовна французька комедійка «б’є» умовного «Капелана». Водночас у темі про війну (умовно про війну) я пробую зійти з цієї теми, у темі про релігію – трохи зійти з теми релігії. Загалом вистава для тих, хто усвідомлює, що зараз відбувається, для кого війна не є десь там, далеко».
Андрій розповів, що за час війни читав збірки оповідань, романи на цю тему, але сприймав їх як чийсь «творчий доробок»: «Натомість у «Танго капелана» є те, що я бачив за ті чотири з половиною роки на війні. Цей текст став мені дуже близьким».
Події у виставі відбуваються у бліндажі, де капелан роздумує про важливі для себе речі, розповідаючи і сумні, і веселі історії. Творці постановки зійшлися на тому, щоб передати те, що їм важливо сказати, через зміну настроїв, як здебільшого й буває в житті.
Ярослав Нудик каже, що надзавдання для нього як для виконавця ролі капелана – показати внутрішній світ свого героя: «Товаришую зі священниками з середини 90-х років, любив з ними спілкуватися. У виставі є важлива фраза «Я не святий, я просто людина на війні». І саме це показати найважче. Капелан запитує себе, чи може він узяти в руки зброю. Вистава не дає відповіді, але капелан наводить для себе багато аргументів. Він дуже мучиться, але залишається міцним духом».
Отець Домінік поділився враженнями, що герой п’єси передає не образ супергероя, а внутрішній стан священника: «Щодо питання, чи міг би капелан взяти в руки зброю, то це, мабуть, була основна тема моєї приватної молитви, чи навіть молитви-нарікання. Не маю остаточної відповіді, і спершу спадає на думку, що ні, не зміг би. Але не знаю, як би повівся я чи хтось інший з друзів-священників, якби була неординарна ситуація, чи взяв би тоді зброю. Познайомився з мусульманами, дружу з ними. У них служителі воюють. Щодо капеланської служби, то є отці, яким значно важче, ніж мені, які герої у своєму служінні. Насамперед ті, хто має сім’ї. Мені в капеланстві найважче було повідомляти рідним про смерть воїнів. А з найбільш неприємного – коли просили переконувати тих, хто відмовляється іти на позиції виконувати завдання».
Вистава відбудеться у п’ятницю, 21 серпня, о 18:00 у великій залі Будинку офіцерів (м. Львів, вул. Театральна, 22). Вхід на показ безкоштовний за попередньою реєстрацією. Заявку можна подати на сайті. Тривалість – 65 хвилин.
Наталя ДУДКО
