Михайло Драгоманов — перший українець у Європі
18 вересня 185 років тому в Гадячі на Полтавщині в родині нащадків козацької старшини народився майбутній громадсько-політичний діяч, публіцист, великий демократ, соціаліст та фемініст Михайло Драгоманов. Свої твори він підписував псевдо «Українець».
Його батько Петро Якимович був передовим для свого часу громадським діячем і письменником, а дядько Яків Якимович — поетом-декабристом, в’язнем Петропавлівської фортеці. Молодша сестра Михайла Олена була матір’ю Лесі Українки та всього славетного сімейства Косачів. Навчався Михайло спершу в Гадяцькому повітовому училищі, а в 1859 році закінчив Полтавську гімназію, де його вчителями були такі видатні педагоги, як Олександр Стронін та Казимір Полевич. «Полтавська гімназія дала юнакові багато», — писала про Михайла Драгоманова його сестра Олена Пчілка, мати відомої поетки Лесі Українки. Знав напам’ять всю поему Котляревського «Енеїда» і з задоволенням декламував уривки з поеми перед друзями і знайомими.
В 1859 — 1863 роках Михайло навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету, 18 травня 1861 року був серед тих, хто, зустрічав під Києвом домовину Тараса Шевченка. У виголошеній від імені студентів Київського університету промові він сказав: «Кожний, хто йде служити народу, тим самим надіває на себе терновий вінець».
У 1863 р. за рекомендацією професора Шульгіна залишений при кафедрі загальної історії для підготовки до професорського звання. Через два роки захистив дисертацію «Імператор Тиберій» і отримав право викладати в університеті. Читав лекції із загальної й давньої історії. Молодий доцент отримав 3-річне відрядження за кордон, де мав змогу слухати лекції видатних професорів, працювати у європейських бібліотеках і архівах.
Після повернення занурився в роботу, він брав активну участь у діяльності Південно-Західного відділення Російського географічного товариства та київської «Старої громади». Разом із ним були Володимир Антонович, Микола Лисенко, Тадей Рильський, Михайло Старицький, Петро Косач.
У 1864 році Михайло одружився з землячкою, яку знав з дитинства Людмилою Кучинською. На час одруження Людмила була драматичною актрисою і бажаючи ознайомити росіян із кращими зразками української літератури, перекладала твори українських авторів.
Михайло Драгоманов досліджував історичне минуле українського народу, часи козаччини. Він не поділяв поглядів Пантелеймона Куліша про те, що козаки були лише «розбишаками», а доводив, що козаччина – школа лицарства, своїм устроєм наближалася до вільних європейських держав. Та доносом українофоба Михайла Юзефовича в 1875 р. наказом Олександра ІІ доцента М. Драгоманова було звільнено з Київського університету за «неблагонадійність». Вченому заборонили жити в Україні.
У березні 1876 року через Галичину й Угорщину Михайло Петрович вирушив до Європи з наміром створити там осередок національної політичної думки, започаткувати випуск української газети. Восени він створив у Женеві громадсько-політичний збірник «Громада». У цьому ж році Михайло Драгоманов вперше застосував свій найвідоміший псевдонім «Українець» (інколи підписувався як М. Українець). Пізніше подібний псевдонім обрала собі племінниця Лариса (Леся) Косач. Було видано 5 томів збірника. Головна тема видання — дати якнайбільше матеріалів для вивчення України і її народу, його духовних починань і прагнення до свободи та рівності серед європейської і світової спільноти.
Майже 15 років прожив Драгоманов з родиною в Женеві, де заснував вільну українську друкарню. Він налагодив випуск книжок українською мовою, видавав безцензурний журнал. Досконале володіння сімома мовами (драгоман у козаків означало перекладач) допомагало перекладати українські твори європейськими мовами. За цей час Михайло Петрович уклав 4-томник фольклорних студій, 2-томник політичних студій; дослідження з історії античного світу і Середньовіччя на кілька томів. За свою працю вчений отримав премію Російської Академії наук імені Уварова і віддав її Івану Франку на видавничі справи.
У 1878 на Паризькому літературному конгресі Михайло Драгоманов виступив на захист української мови і культури зі своєю брошурою французькою мовою «Українська література, заборонена російським урядом» і різко засудив Емський указ. Примірник доповіді одержали Віктор Гюґо та Карл Маркс. Після того буде ще чимало його різких виступів і статтей.
Михайло Драгоманов відіграв ключову роль у літературній долі Панаса Мирного (справжнє прізвище — Рудченко), допомагаючи видавати його заборонені в Російській імперії твори за кордоном. Родири Драгоманових і Рудченків товаришували ще в Гадячі. Малий Панас користувався бібліотекою Драгоманових, а інтелектуальна атмосфера цієї родини формувала світогляд майбутнього письменника.
На чужині у Драгоманових народилося троє дітей. Михайло Петрович переживав, що його дітям «ні Дніпро, ні Псьол нічого не говорить і не говоритиме, і сього не поправиш!», але всі троє – Лідія, Аріадна та Світозар – повернулися в Україну.
На запрошення уряду Болгарії в 1889 році Михайло Драгоманов запрошений викладати на кафедрі загальної історії історико-філологічного факультету новозаснованої Вищої школи (пізніше університету) в Софії, де працював до своєї кончини. Російський уряд неодноразово вимагав від болгарської сторони відмовитися від послуг Драгоманова, але та не послухала. Болгари охоче надали б йому громадянство, але він не хотів, бо мріяв повернутися додому. В одному з останніх листів написав незвичні для себе слова: «Невже помру, не побачивши українського неба, журливих верб над водою?»
Леся Українка часто приїздила у Софію до рідного дядька, гостювала місяцями, допомагала упорядкувати бібліотеку. Так було і 2 липня 1895 року, коли дядько Михайло повернувся з лекції. Він був задоволений, бо відчував, що лекція про українську пісню була вдалою. Михайло Петрович сів у крісло, зітхнув – і відійшов (стався розрив аорти). В Софійському університеті лишилося більше чотирьох тисяч примірників книжок із приватної бібліотеки Михайла Драгоманова.
Під зливою з градом студенти несли позолочену олов’яну труну 54-річного професора, вкриту квітами. Михайло Петрович заповідав, щоб його не відспівував не бритий і не митий московський піп, тому похований за протестантським обрядом на католицькому цвинтарі в Софії.
Після смерті М.П. Драгоманова 57-річна вдова Людмила Михайлівна на чужині не залишилась, а з дітьми повернулася у 1899 р. до Києва. Вона на 23 роки пережила чоловіка, похована коштом УНР в 1918 році.
Дочка Лідія (1866–1937) — болгарська письменниця, вийшла заміж за письменника Івана Шишмана, який перекладав чоловік Т.Шевченка болгарською, 1918 року був амбасадором Болгарії в Україні.
Син (1884–1958) — український економіст, громадський діяч, професор київських вишів, який згодом емігрував до США.
Аріадна (1877–1954) — приятелювала із Лесею Українкою та вийшла заміж за галицького маляра Івана Труша.
Ім’я Михайла Драгоманова добре пошановане в Україні, його іменем названо Національному педагогічному університету в Києві, ім’ям Михайла Петровича названі вулиці у Києві, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Рівному, Луцьку, Гадячі, Лубнах та інших населених пунктах. В Одесі постановою Одеської міської ради № 1513-VIII від 27.09.2023 на вшанування пам’яті професора Михайла Петровича Драгоманова перейменовано колишню вулицю Достоєвського.
Василь ВЕЛЬМОЖКО, краєзнавець, Одеса
