Бельгійці Святої Софії – рука допомоги
До Львова вкотре завітала з гуманітарною місією делегація Українського релігійно-харитативного культурного центру Святої Софії з Бельгії. Один з візитерів, Пітер Дельтур, розповів «Ратуші» про ті глобальні речі, котрі їх центр встиг зробити в Україні з початком широкомасштабного вторгнення 2022 року. «Співпраця, з Україною особисто для мене розпочалась з… телефонного дзвінка, – згадує Петер. – І відразу все закрутилось!
Події йшли за подіями – відповідно, змінювались і наші пріоритети в допомозі вашій країні. Після початку війни у 2022 році я, як і багато людей, уважно стежив за перебігом війни і, відверто кажучи, був шокований. Ніхто в Європі не очікував, що на нашому континенті спалахне ще одна кривава і масштабна війна. Саме у той період я зв’язався з Українським релігійно-харитативним культурним центром Святої Софії в місті Генк. Там я зустрів Петера Фірмана, голову асоціації, і з першої ж розмови між нами виникла взаємна довіра, що в наш час є чи найвизначальнішою складовою. Саме довіра стала основою нашої подальшої діяльности. Ми відкрито та чесно говорили про ситуацію в Україні, про потреби населення та про те, як ми і чим можемо реально допомогти воюючій і стражденній Україні з Бельгії. Дуже допомогло те, що пан Петер Фірман знає Україну зсередини та ззовні. Він розмовляє українською, знає культуру, ментальність та цінності і має розгалужену мережу контактів, зокрема у Львові та Тернополі. Завдяки контактам з Львівською «чорнобильською» дитячою лікарнею, місцевими підприємцями та гуманітарними організаціями, ми змогли швидко організувати ефективну допомогу.
Завдяки нашим прямим контактам в Україні ми швидко отримали чітке уявлення про реальні потреби. Ми нікому нічого не пропонуємо – діємо чітко під замовлення і цілеспрямовано. Більшість запитів надходили і надходять від лікарень та медичних закладів. Якщо говорити мовою цифр, то в Україну зараз прибула вже 27-ма фура з гуманітарною допомогою. На замовлення лікарень, конкретних лікарів і медичних центрів по догляду за хворими, завдяки титанічній роботі волонтерів і різних компаній ми постачили з Бельгії: електричні лікарняні ліжка, обладнання для діалізу нирок, знеболювальні насоси, кардіомонітори, інвалідні візки, милиці, ортопедичне обладнання, медичне обладнання, унікальні хірургічні засоби.
На жаль, нам також доводилося доставляти мішки для тіл загиблих. Це ті моменти, коли реальність війни б’є особливо сильно і сльози мимоволі навертаються на очі…
Ми не беремо участі в політичних дискусіях і не виголошуємо гучних промов. Не говоримо, а діємо. Насамперед намагаємося пропонувати практичні рішення конкретних проблем. Як проходить типова процедура з надання допомоги? Кожна така операція починається з конкретного запиту від України. Завдяки нашим контактам з львівськими лікарями Теофілом Підлісецьким, Остапом Могиляком, світлої пам’яті Олегом Миндюком та іншими медиками Західноукраїнського спеціалізованого центру дитячої медицини ми зазвичай точно знаємо, які матеріали потрібні та куди їх потрібно доставити. Після цього оцінюємо, чи можемо відповісти на запит позитивно, бо ситуації бувають різні. Це означає не лише з’ясувати, чи можемо ми знайти матеріали, але й чи можемо транспортувати їх безпечним та доступним способом. Ми хочемо допомогти, але також залишаємось реалістами: можемо досягти багато чого, але не всього. Після того, як запитувані матеріали зібрано, починається пошук транспорту. Це часто саме по собі є викликом. Перевезення фінансує організація з Генка, з якою я співпрацюю. Без цієї підтримки багато поставок були б неможливими. Тільки доставка кожної з таких вантажівок обходиться центру у 3, 5 тисячі євро. Хочу підкреслити, що місцеве населення відіграє ключову роль у нашій діяльності і фінансове навантаження лягає саме на його плечі.
Сьогодні мені 54 роки, я батько двох дорослих дітей і професійно працюю в Unilever Foodsolutions Belgium. Крім того, я роками займаюсь різними соціальними проєктами та волонтерськими ініціативами. Чому Україна? Протягом усього свого життя я завжди присвячував себе місцевим справам, у межах свого муніципалітету. І завжди дивився: де і в чому можу працювати найефективніше. Сьогодні саме Україна стала тим місцем, де хочу і можу зреалізувати себе на повну. В моменти такої допомоги я знаю, що живу в злагоді з своїм сумлінням і совістю. А для кожної людини це найвизначальніше».
Петер Фірман: «Якщо ви уважно вчитаєтесь у назву нашої організації, то зрозумієте, що ми не можемо постачати в Україну ні дрони, ні РЕБИ. Але головну функцію – волонтерську медичну допомогу стражденним ми надаємо, керуючись саме принципами гуманізму і людської доброти. Хоча завозимо ми, звичайно, не лише тисячі медичних масок і тонни дезінфікаторів. Коли на початку війни в Україні реально бракуло бронежилетів, то ми завезли відразу 80 комплектів бронежилетів, зафіксувавши їх в документах як «жилетки». Щоправда, тоді ми ще й сховались іменем львівського мера, але хто нас за це засудить, адже всі 80 бронежилетів потрапили саме в руки бійців львівської Тероборони?! Ми передали в Марійський центр у Зарваниці 1 тонну 200 кг дуже міцної церати, а вже вони скерували її на фронт, де церату використали для будівництва бліндажів. Потрібна справа? Звичайно. Весь вантаж розподіляє саме Марійський центр – ми його лише привозимо. Прекрасно знаємо, що бракує якісних турнікетів для поранених і тому закупили і привезли не дешеві китайські по 5 доларів, а дорогі якісні італійські за ціною по 35 євро за штуку. Скільки? Тисячу турнікетів. До речі, пан Дельтур є депутатом міста Сентройдена і радником голови міста, тому його поради у багатьох питаннях є справді для нас безцінними».
Микола САВЕЛЬЄВ
