Чому міська влада не чує рідних загиблих Героїв
Відчути біль родин полеглих у війні з росією чи за всяку ціну створити “збалансований” простір на Марсовому полі?
Навколо проєкту Меморіалу Героїв на Марсовому полі дискусії почалися відразу після його оприлюднення. Дискусії складні, адже тема дуже чутлива й болісна. Ще раніше представники громади Львова, інтелектуальних кіл, громадські активісти, дієвці культури зареєстрували звернення про скасування результатів конкурсу та оголошення нового публічного конкурсу. Нині дедалі частіше серед громадськості звучить думка, щоб відкласти спорудження меморіалу та повернутися до його осмислення вже після Перемоги. Мама загиблого військовослужбовця Артемія Димида, художниця Іванка Крип’якевич-Димид вчергове розкритикувала проєкт-переможець і зазначила, що в разі його реалізації перепоховає сина на місце поховання пластунів-Героїв на Личакові.
«Там є той сраний вибух ржавого металу, який вам зрозуміти не дано, бо він (о глибина творчої фантазії!!!) вказує одним боком на Донецьк, а іншими боками на Луганськ і Херсон!!!! Мій Син, Артемій, загинув від мінометного вибуху, а його друга, історика, розірвало на кавалки, і тато збирав сина по кусочках в чорний мішок», – написала Іванка Димид на своїй фейсбук-сторінці. За її словами, щоразу, коли її родина йтиме на Марсове поле, перед очима “стоятиме не маестат Спокою, Пошани і Слави, а ця купа заліза, яка символізує чиюсь тупість». Пані Іванка написала: «Вимагаю відставки мера Садового, який 20 років руйнує мій Львів… Оголосити триетапний новий конкурс і спокійно чекати стільки, скільки треба, на достойний проєкт».
“Мене тригерить ота залізяка, яка має символізувати чи вибух, чи напрям на Донецьк та Луганськ. Невже якщо хтось з ваших рідних загинув в автокатастрофі, то ви встановите шматок дверцят чи кермо на його могилі?.. – зазначила Іванка Димид в ефірі “Першого Західного”. – Військові меморіали мають іншу ціль. Цвинтарі загалом є місцем тиші. Дослідник військових поховань Іван Щурко каже, що на стрілецьких похованнях є напис “Спіть, хлопці, спіть, Про долю тиху сніть…”. Такий меседж панував на могилах січових стрільців. Оскільки я жила в період совєтської окупації, в нас не було українських військових меморіалів. Нам усім треба заспокоїтися і глибоко вдихнути. Війна ще не закінчилася. Невже нам немає чим зайнятися? Коли ми тепер говоримо, якийсь негідник перерізає горло якомусь полоненому, тобто люди далі гинуть. Ми не можемо ще осмислити масштабів цієї катастрофи”.
Головний архітектор Львова Антон Коломєйцев у відповідь сказав, що проєкт меморіалу – “пріоритетний і надважливий” для міської влади і що конкурс – найкращий спосіб вибрати пам’ятник для публічного простору і кожен, хто хотів, міг подати на нього свою пропозицію. Чиновник додав, що проєкт – лише візія, яку доопрацьовуватимуть. Він також зазначив, що не вживають слова “вибух”, натомість цей елемент можна асоціювати з долонями, з яких проростають квіти, адеж загинув цвіт нації.
Розмова продемонструвала, наскільки різними мовами й змістовими категоріями спілкуються чиновник і мати загиблого Героя. “Я вам не вірю, на жаль. Якщо проєкт надважливий, то скеруймо ці надважливі і пріоритетні кошти на протезування, на закупівлю швидких та інші речі, а коли закінчимо війну, тоді пересмилимо проєкт меморіалу. Адже будемо знати, скільки буде поховань, скільки потрібно урн, скільки повернеться з полону тіл, скільки буде імен. Серед зауваг, які раніше озвучували автори звернення, були зокрема такі: з проєкту не видно, що цей цвинтар український; немає ниточки, яка об’єднує січових стрільців, воїнів УПА, бійців ЗСУ, які билися і б’ються з одним ворогом. Я знаю, чому цей проєкт пріоритетний і надважливий – бо вам захотілося робити підземний колумбарій. Як дружина священника, спростовую, що начебто людський прах не може перебувати над землею, тому, мовляв, треба рити попід Марсове поле колумбарій на два метри! Скільки мільярдів гривень коштуватиме ця забаганка? Я була на багатьох військових цвинтарях, там стоїть скромна стела зі скромними урнами, люди кладуть туди квіти, свічки”, – намагалася бути почутою мама полеглого бійця.
У коментарі виданню “Твоє місто” Антон Коломєйцев зокрема переймався, щоб місце поховань було збалансованим і гармонійним: «Зараз усе поле поховань заповнене прапорами. Вони дуже домінують, майорять, і виникає відчуття, що полеглі ніби щось до нас промовляють. Хтось це порівнює з крилами ангелів. Але коли ми думаємо про постійні рішення, зокрема ті, що будуть козацькі хрести, надмогильні стели з виразного білого матеріалу, то маємо розуміти, що в міжнародній практиці у такому випадку відмовляються від прапорів або роблять їх меншими. Звичайно, ми плануємо організувати комплекс виставлення символічних прапорів військових підрозділів із національними прапорами. Проте постає питання, чи варто встановлювати на могилах повнорозмірні прапори. На мою думку, варто перейти до менших прапорів, щоби меморіал мав більш збалансований, гармонійний вигляд».
Наталя БОРИСЛАВСЬКА
