Енергетика «Маклени Ґраси»
Якщо доречно вживати слово «енергетика» до характеристики театральної постановки, то саме ним хочеться окреслити виставу «Маклена Ґраса» Миколи Куліша в театрі імені Марії Заньковецької у постановці Дмитра Некрасова. У цій роботі немає надмірних ускладнень чи нашарувань, навіть навпаки, усе зайве забрано. Акцент – на грі акторів, щирій, глибокій і експресивній.
Локація – театральний «Цех» (чи «Столярка»), простір дуже далекого закулісся, що аж ніяк не нагадує глядацьку залу, але створює відповідну виставі виробничу атмосферу. Стильні й стилізовані під минулу епоху костюми, сценографія з акцентом на ліфті – який міг би бути, але не є соціальним, музика з індустріальними звуками фабрики, фортепіано, віолончелі – усе це формує промовистий антураж для трагічної події. Завдяки взаємодії акторів (Дмитро Некрасов не тільки сам підтримує їх, а й просить про це глядачів) вистава вийшла енергетично містка, сконденсована, динамічна й ансамблева.
«Для мене ця історія – психологічний трилер на основі соціально-класових нерівностей, проблематика глобальна, але не політична. Наше суспільство досі є класовим. Різні прошарки мають характерні ознаки, їх можна побачити, пощупати, понюхати. У виставі хочеться додати гостроти взаємодії між ними», – каже режисер.
Серед постановок «Маклени Ґраси», до яких нас відсилають у контексті нинішньої заньківчанської, – звісно, робота в харківському «Березолі» 1933 року, після якої Леся Курбаса усунули з посади мистецького керівника театру, а згодом заарештували і стратили. А ще – вистава 1967 року в театрі імені Марії Заньковецької у постановці Сергія Данченка, в якій брали участь Федір Стригун, Богдан Козак та Юрій Брилинський, а Борис Романицький зіграв роль старого Ґраси.
Микола Куліш – один з тих авторів, чиї драматичні твори варто ставити й переосмислювати – через їхню сюжетну яскравість, характерність персонажів, актуальну проблематику. Твори, які він встиг написати за майже 45 років свого життя, що трагічно обірвалося 1937 року в Сандармоху. «Маклена Ґраса» – його остання п’єса.
Як дізнаємося з матеріалів, що їх підготувала пресслужба театру (для тих, хто не читав п’єсу Миколи Куліша або читав давно), режисер забрав з постановки комуністичний контекст, залишивши акцент на проблемах соціальних розшарувань, на чутливій темі бідності. Розшарування у виставі – сильні й загострені, аж до відчуття безвиході, з якої 13-річна Маклена в емоційному виконанні Єлизавети Цілик та її батько, переконливий образ якого створив Орест Огородник, бачать різні шляхи. І кожен з них по-своєму проявляє гідність. На інших щаблях соціальної драбини перебувають фабрикант та маклер, однак ці щаблі й для них хисткі й здатні скинути будь-кого вниз. Забравши комуністичні акценти, режисер не лише наблизив п’єсу до сьогодення, а й підсилив соціально-філософський контекст, що, на жаль, актуальний завжди.
Наталя ДУДКО, фото з фейсбук-сторінки театру
