«Хочете госпіталізуватись? А більше нічого не хочете?!»
Кого кластимуть до лікарні: нові правила
Після змін щодо критеріїв госпіталізації, що їх Міністерство здоров’я затвердило своїм наказом ще наприкінці липня, тепер для госпіталізації замало самого діагнозу. Остаточне рішення ухвалює лікар, який має оцінити низку критеріїв. Водночас критерії як такі не є автоматичною підставою для госпіталізації, лікар має ухвалити «індивідуальне клінічне рішення». Також можна обґрунтовано відступити від критеріїв, однак треба підтвердити це в медичній документації із зазначенням клінічних причин. Якщо лікар госпіталізує пацієнта превентивно, без чітких критеріїв, це може кваліфікуватися як порушення галузевих стандартів та нецільове використання бюджетних коштів. Крім того, лікар наражається на санкції та штрафи НСЗУ, яка може не оплатити такий випадок лікування, зазначає «Твоє місто». З іншого боку, якщо ж лікар відмовляє пацієнту в госпіталізації, спираючись на критерії госпіталізації до стаціонару, а вдома стан хворого різко погіршується або пацієнт помирає, правоохоронці можуть трактувати це як ненадання допомоги хворому. Деякі експерти наголошують, що нова система поступово може привчити лікаря боятися госпіталізувати пацієнта.
Підстави для госпіталізації
Наказ МОЗ №1044, яким затверджено стандарт «Критерії госпіталізації пацієнтів для надання стаціонарної медичної допомоги», зафіксував критерії екстреної госпіталізації, зокрема перелік станів, при яких госпіталізація є обов’язковою. Серед них: гостра дихальна недостатність; гострий коронарний синдром; гострий мозковий інсульт; сепсис та септичний шок; масивні кровотечі; анафілаксія; тяжкі порушення серцевого ритму; тяжкі травми; гострий живіт; гострі інтоксикації; тяжкі інфекційні захворювання; тяжкі опіки; гострі хірургічні стани та багато інших патологій
Документ містить конкретні фізіологічні критерії тяжкості, в ще — об’єктивні показники, які свідчать про високий ризик для життя пацієнта. Окремим блоком описано втручання, які можливі лише у стаціонарі. Документ чітко визначає випадки, коли лікування не може проводитися амбулаторно.
Соціальні критерії
Окремо Стандарт уперше системно врегульовує госпіталізацію за соціальними показаннями. Раніше єдиних, окремо визначених підстав для таких рішень не було. Йдеться про ситуації, коли амбулаторне лікування може бути небезпечним або практично неможливим через: відсутність безпечного житла, тепла, води, електроенергії чи зв’язку; ризик насильства; нездатність людини до самообслуговування та відсутність належного догляду; неможливість безпечно контролювати лікування інсуліном, киснем, антикоагулянтами чи парентеральними лікарськими засобами; відсутність доступу до необхідного обладнання або медичних послуг удома; неможливість пройти повторний огляд через відсутність транспорту або зв’язку; відсутність своєчасного доступу до первинної медичної чи соціальної допомоги. У таких випадках можлива тимчасова госпіталізація із залученням соціальних служб і повторною оцінкою ситуації.
Госпіталізація дітей
Рішення про госпіталізацію дітей лікар ухвалює індивідуально, з урахуванням віку, стану та всіх клінічних обставин. Окремо стандарт враховує фактор, який у педіатрії часто безпосередньо впливає на результат лікування, – здатність родини забезпечити належний і безпечний догляд. Якщо організувати такий догляд удома неможливо або батьки чи законні представники не впевнені, що зможуть своєчасно розпізнати небезпечні симптоми – це може бути самостійною підставою для госпіталізації дитини.
Пояснення міністра
“Новий стандарт — не про обмеження госпіталізації чи скорочення медичної допомоги. Якщо стан людини потребує цілодобового спостереження, складного лікування або втручання, яке неможливо безпечно провести амбулаторно, пацієнта мають госпіталізувати. Водночас лікарняне ліжко саме по собі не є лікуванням – результат забезпечують діагностика, необхідна терапія, медичні втручання та робота команди. Наше завдання – щоб кожна людина отримувала допомогу в належному місці та відповідно до свого стану, а стаціонар завжди залишався доступним для пацієнтів із гострими й тяжкими станами», – пояснює міністр охорони здоров’я України Віктор Ляшко.
Реакція пацієнтів та лікарів
І лікарі, і пацієнти неоднозначно сприйняли такі нововведення. Пацієнти бояться, що «швидка» не приїде, коли ситуація буде критична. Серед медиків є ті, хто підтримує наказ, зазначаючи, що звільняться місця в лікарнях для тих, хто справді в критичному стані, а не просто потребує обстеження. І є ті, хто критикує нові правила госпіталізації. Онкогінекологиня обласного протипухлинного центру з Хмельницького Тетяна П’ятницька на своїй фейсбук-сторінці пише: “От уявіть собі, що бабусі 70–80 років або навіть молодій людині треба отримати курс хіміотерапії амбулаторно. Але перед цим ще мають бути обстеження, аналізи, КТ, біопсія тощо. Бабусі треба тричі на тиждень їхати туди й назад за 100 км – у спеку або мороз, автобусом із пересадкою із села до обласного центру. І це будучи тяжко хворою”.
“Це жахливий закон, він знищує доступність медичної допомоги для тих, хто її потребує, а лікарів змушує працювати у стані постійного стресу”, – наголосив у розмові з “Твоїм містом” сімейний лікар, що працює в одному з лікувально-діагностичних центрів у Львові.
“Тепер, щоб лікар сімейної медицини міг дати скерування в стаціонар, пацієнт повинен мати або інсульт, або бути у комі, – зазначив львівський лікар Орест Пронів, головний лікар та генеральний директор мережі Медичного центру “Біомед”. – Лікар повністю обмежений, щоб зробити якусь превентивну дію для пацієнта”.
Якщо пацієнт не погоджується з рішенням лікаря
Одним із практичних питань залишається належне обґрунтування відсутності показань до госпіталізації або рішення про завершення стаціонарного лікування. Якщо пацієнт не погоджується з таким рішенням, він може попросити лікаря пояснити, на підставі яких медичних показників його ухвалено, який подальший план лікування та за яких симптомів необхідно повторно звернутися по допомогу.
У разі сумнівів щодо обґрунтованості рішення пацієнт також може звернутися до керівництва медичного закладу з проханням переглянути клінічну ситуацію. Водночас варто розуміти, що наказ №1133 не запроваджує окремої нової процедури оскарження відмов у госпіталізації. Він лише уточнює положення щодо амбулаторного лікування за відсутності критеріїв обов’язкової госпіталізації.
Чи всі питання вдалося врегулювати?
Попри запровадження єдиного стандарту, питання його практичного застосування продовжують обговорювати у професійному середовищі.
Зокрема, Асоціація приватних медичних закладів України звернулася до МОЗ із проханням надати додаткові роз’яснення щодо документування нестандартних клінічних рішень, погодження відступів від критеріїв, застосування стандарту приватними лікарнями та взаємодії медичних закладів із соціальними службами. Окремої уваги потребує забезпечення реальної доступності амбулаторного лікування, особливо для пацієнтів із віддалених громад, людей похилого віку та тих, хто через життєві обставини не може самостійно отримувати необхідну допомогу.
Адже формальна відсутність показань до цілодобового стаціонару ще не означає, що людина має можливість безпечно продовжити лікування вдома. Саме тому практичне застосування нового стандарту має враховувати не лише медичні показники, а й доступність подальшого лікування та безпеку пацієнта. Головне питання тепер полягає в тому, наскільки послідовно ці правила застосовуватимуть у медичних закладах і чи забезпечуватимуть вони основну мету, задекларовану МОЗ: своєчасну стаціонарну допомогу тим, хто її потребує, та безпечне продовження лікування поза лікарнею для решти пацієнтів.
«Спершу треба було створити потужну систему позалікарняної допомоги»
Заслужена лікарка України Ольга Богомолець на своїй фейсбук-сторінці зазначила:
– Шановні друзі, от не полінуйтеся і прочитайте наказ МОЗ №1044, навіть якщо вам здається, що він вас зараз не обходить.
Адже кожен із нас може мати потребу потрапити до лікарні, і ви маєте точно знати, що з цим тепер можуть виникнути у вас проблеми.
І НЕ ЛІКАРІ!!! будуть винними в тому, що вам буде відмовлено в госпіталізації…
Я думаю про тих людей, у яких немає сил стояти з картонками і ходити на демонстрації.
Про пацієнта з невизначеним болем у грудях, який сьогодні може не відповідати критеріям госпіталізації.
Про літню людину, яка живе сама в селі за десятки кілометрів від лікарні.
Про пацієнта, якому сьогодні «ще можна амбулаторно», а завтра він може потрапити до реанімації.
Затверджені зміни впроваджуються в системі, яка точно не готова до них.
Спочатку ми роками спостерігали скорочення та реорганізацію районних лікарень. Менше ліжок. Менше відділень. Менше можливостей отримати допомогу поруч із домом.
Тепер людям кажуть: лікуйтеся амбулаторно.
Але амбулаторно — де саме? У країні, де не всюди можна швидко зробити КТ чи МРТ. У країні, де сімейний лікар часто має тисячі пацієнтів.
У країні, де медики працюють на межі виснаження.
Медицина розвинених країн справді рухається до скорочення зайвих госпіталізацій, і це правильний шлях.
Але там спочатку створили потужну систему позалікарняної допомоги.
У нас спочатку забирають можливість госпіталізувати, а вже потім починають думати, чим це замінити.
І ще одне питання, на яке поки що ніхто не відповів.
Хто буде розбирати конфлікти між пацієнтом і лікарем?
Коли людина переконана, що їй потрібна лікарня, а лікар змушений пояснювати, що критерії не дозволяють госпіталізацію.
Хто буде вислуховувати скарги? МОЗ? НСЗУ?
Їм байдуже, і ми це розуміємо.
А хто буде брати на себе відповідальність за помилки системи?
Хто буде захищати лікаря, якщо стан пацієнта погіршиться через кілька годин після відмови?
Чи знову все залишиться між двома людьми в кабінеті — наляканим пацієнтом і виснаженим лікарем?
Я не виступаю проти стандартів. Я виступаю проти ситуації, коли реформи впроваджують швидше, ніж створюють умови для їхньої безпечної роботи. Бо будь-який наказ можна написати на папері. Але відповідати за його наслідки доведеться людям і лікарям, які цей наказ не писали і не підписували.
Христина СЛЮСАРЧУК
