Куля вбиває одного — слово вбиває мільйони-4

Шановний читачу, перед тобою текст дуже важливої книги — це інструкція Кремля як протягом 25 років зсередини знищити будь-яку демократичну країну у світі.

Автор цієї книги, після втечі у 1970 році зі Совєцької імперії на Захід, понад 10 років не міг отримати дозволу на її публікацію навіть у США — настільки відвертою та цинічною є інформація на сторінках цієї книги.

Після її публікації у 1984 році мінімальним накладом в місцевій друкарні Лос-Анджелеса, цю книгу з того часу жодного разу не передруковували. Ніде — ні в Америці, ні в Европі, ні деінде. У текстовому форматі англійською в інтернеті ти її теж не знайдеш (є лише фотокопії сторінок низької якости). І лише у 2016 році в інтернеті з?явився її спотворений переклад російською.

Ми повністю оцифрували цю книгу англійською і зробили її ретельний переклад українською. Отже, перед тобою — справжній ексклюзив.

Наскільки дієвою є ця покрокова інструкція диверсійних дій зі знищення демократичної країни зсередини ти можеш переконатися уже з перших розділів книги. Тоді ти зрозумієш, чому існує такий ганебний безлад у позірно демократичних США, Німеччині, Франції, тощо, а помноживши всі ці чинники на десять, ти зрозумієш, що насправді є причиною хаосу в українському суспільстві від самого 1991 року.

Абсолютно всі ці інструкції ЦК КПРС та КДБ, розроблені ще на початку 1960-х років, є досі актуальними. Мало того, тепер займатися диверсійними діями (“активными мероприятиями за границей”) чекістам стало набагато легше і стократ ефективніше — адже зараз практично в кожного в руках є всюдисущі інтернет, соцмережі та криптовалюти.

Отже, готуй каву, читай, і розкажи про це друзям.

A bullet kills one, a word kills millions

Dear reader, you are looking at the text of a significant book, that is the Kremlin’s directive on how to overthrow every democratic nation in the world within 25 years.

This book’s author, who fled the Soviet empire for the West in 1970, struggled for over a decade to obtain publishing rights even in the USA – so incredibly candid and brutal is its content.

This book was published in 1984 in a limited edition at a small Los Angeles printing company, and it has never been reprinted. Not in America, not in Europe, and not anywhere else. It’s also not available online in text format in English; all that’s available are photocopies of shoddy pages.

We completely digitized this book in English and meticulously translated it into Ukrainian. That being said, you are looking at genuine exclusive text.

From the first few chapters of the book, it is evident how efficient this step-by-step guide for subversive actions to destroy a democratic country from the inside is. You will finally comprehend why there is such an embarrassing mess in the ostensibly democratic USA, Germany, France, etc. After multiplying all of these factors by ten, you will also comprehend the true reason behind the chaos raging in Ukrainian society since 1991.

These directives from the Central Committee of the Communist Party of the Soviet Union and the KGB were designed in the early 1960s, and are still applicable today. Furthermore, since practically everyone has access to social media, cryptocurrencies, and the pervasive Internet today, it is now much simpler and 100 times more efficient for Chekists to engage in subversive activities (also known as “active activities abroad”).

So, please make yourself some coffee, read this book, and tell your friends about it.

Ми продовжуємо друкувати український переклад книжки Безменова (початок — у №№48, 49, 50)

Томас Шуман (Юрій Безменов) ЛИСТ ЛЮБОВИ ДО АМЕРИКИ

Через кілька місяців КДБ офіційно завербувало мене як інформатора. Водночас, я зберіг посаду як журналіст «Новостей». Моя робота в КДБ передбачала поєднання моїх журналістських бов’язків зі збором розвідувальної інформації, а також поширенням «дезінформації» в іноземних країнах з метою совєтської пропаґанди та підривної діяльности. Через деякий час в КДБ зрозуміли, що мою особисту дружбу з гостями АП «Новости» можна використати і для їхніх спецоперацій.

2.4. Інформатор КДБ – чому і для чого?

Чому я дозволив їм завербувати себе? Тут насправді немає простої відповіді. З одного боку, совєтський журналіст не може просто сказати «ні» КДБ. Якщо він хоче залишитися живим, на волі, продовжити кар’єру і подорожувати за кордон, то він просто мусить співпрацювати з КДБ, інакше його спіткають важкі наслідки.

По-друге, окрім грошових і матеріальних благ, радянський журналіст, який співпрацює з КДБ (завербований), має рідкісний шанс стати ВАЖЛИВИМ у своїй країні, а у 1965 році СРСР все ще був моєю країною.

Багато моїх колег, і циніки, і справжні патріоти, почали працювати у КДБ, наївно вважаючи, що вони зможуть піднятися на вищі владні посади, зберігаючи при цьому в таємниці свої моральні принципи і маскуючи свою справжню відразу до системи. На той час, коли більшість з них розуміли, що «влада розбещує», а вірність совєтській комуністичній владі розбещує абсолютно, було вже пізно. Більшість моїх колишніх колег зараз міцно закріпилися в «привілейованому класі», а всі їхні гуманістичні ідеали один за одним продаються за невеликі вигоди, такі як особистий автомобіль (це рідкість у СРСР), безкоштовна квартира, заміський будинок («дача»), безкоштовні подорожі за кордон, свобода спілкування з іноземцями, жодна з яких не була би можливою чи доступною пересічному російському робітникові.

2.5. Прес-аташе СРСР в Індії: корумпування індійців

Отже, попри мою ранню неприязнь до совєтської комуністичної системи, я почав працювати в КДБ, сподіваючись якось «перехитрити їх», побавитися в цю гру, поки не зрозумію чіткіше, як діяти далі. Послідував мій стрімкий кар’єрний ріст. Мене знову відправили до Індії, цього разу як прес-аташе СРСР і піарника КДБ. Через мої знання Індії та її мов – хінді та урду – мене глибоко залучали до спецоперацій КДБ в Індії. Мої куратори наказали мені повільно, але методично створювати совєтську «сферу впливу» в Індії.

Окрім хабарництва та корупції індійських посадовців, шантажу та втручання у внутрішні справи Індії, совєти пішли ще далі у своїй «братній допомозі» Індії. У 1969 році за секретною директивою ЦК КПРС (Комуністичної партії Радянського Союзу) всі посольства СРСР в усьому світі, зокрема в Індії, відкрили новий секретний відділ з невинною назвою «науково-дослідна та контр-пропагандистська група». Я став заступником начальника цього відділу, працюючи під керівництвом офіцера КДБ, товариша Валєрія Нєєва.

Я дуже швидко з’ясував, що наша група не займалася ні «дослідженнями» ні «контр-пропагандою»: за зачиненими дверима ми накопичували розвідувальні дані з різних джерел, зокрема від індійських інформаторів та агентів, практично про кожного важливого та політично значущого громадянина Індії – членів парламенту, цивільних посадовців, військових і громадських діячів, представників ЗМІ, бізнесменів, викладачів університетів, радикальних і активних студентів та письменників – іншими словами, ПРО КОЖНОГО, придатного для формування ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ та політики держави.

Тих, хто був «дружнім» і готовим вітати совєтську експансіоністську політику у своїй власній країні, просували на вищі рівні влади, достатку і престижу завдяки різним спецопераціям КДБ-Новости.

Великі групи так званих «прогресивних і тверезо мислячих» індійців регулярно та щедро забезпечувалися безмитним алкоголем зі складів посольства. Симпатиків совєтів запрошували до СРСР у безкоштовні подорожі та на численні «міжнародні конференції», де вони не лише отримували значні суми грошей у вигляді «літературних нагород» чи премій «миру і дружби імені Неру», але й лікувалися від венеричних хворіб та гриж, набутих у вічній «класовій боротьбі» проти «американського імперіалізму».

Тим, хто відмовлявся бути «гнучким» і брати добровільну участь у цьому жорстокому фарсі, ретельно знищували репутацію у спраглих на сенсації ЗМІ та пресі.

2.6. Розстрільні списки КДБ у В’єтнамі

Я наведу один приклад того, як КДБ використовує інформацію, яку збирає.

Одного дня 1968 року я рутинно переглядав випуски Інформаційної служби США і секретні документи, щедро нам передані нашими індійськими та американськими «друзями».

Tomas Schuman (Yuriy Bezmenov) LOVE LETTER TO AMERICA

After several months I was formally recruited by the KGB as an informer, while still maintaining my position as a Novosti journalist. My work with the KGB entailed combining my journalistic duties with the collection of intelligence data, and the spreading of “disinformation” to foreign countries for the purposes of Soviet propaganda and subversion. It was only a matter of time before the KGB realized that my personal friendships with guests of Novosti Pres Agency could also be utilized for their operations.

2.4. KGB Informer – Why and for What Reason?

Why did I allow myself to be recruited? There really is no simple answer. For one thing, a Soviet journalist cannot simply say “no” to the KGB. If he wants to remain alive, free, pursue his career and travel abroad, he simply must cooperate with the KGB, or suffer the consequences.

Secondly, apart from monetary and material gains, a Soviet journalist co-opted (hired) by the KGB has a rare chance to become IMPORTANT in his own country, and in 1965, the USSR was still my country.

Many of my colleagues, both cynicists and true patriots, joined the KGB, naively believing that they could promote themselves to the higher positions of power, while maintaining their secretly kept moral principles and disguising their actual disgust of the system. By the time most of them realized that ‘power corrupts’ and that allegiance with the Soviet Communist power corrupts absolutely – it was too late. The majority of my former colleagues are now firmly entrenched in the ‘privileged class’ and their humanistic ideals have all been traded one by one for smallcomforts such as a private car (a rare thing in the USSR), a free apartment, a country house (“dacha”), free trips abroad and freedom to socialize with foreigners, none of which would be possible or available to the average Russian worker.

2.5. USSR Press-Officer Doing in India: Corrupting of Indians

So despite my early dislike of the Soviet Communist system, I joined the KGB, hoping in some way to ‘outsmart them’, to play the game until I could see more clearly how to proceed. My rapid promotion followed. I was once again assigned to India, this time as a USSR press-officer and a ‘P.R.’ agent for the KGB. Because of my knowledge of India and its languages – Hindi and Urdu, I became deeply involved in the KGB operations in India. I was directed by my superiors to slowly but surely establish the Soviet ‘sphere of influence’ in India.

In addition to the bribery and corruption of Indian officials, blackmail and intrusion into the internal affairs of India, the Soviets went one step further in their ‘brotherly assistance’ to India. In 1969 by a secret directive of the Central Committee of the CPSU (Communist Party of the Soviet Union), all embassies of the USSR all over the world, including India, opened a new secret department innocently titled “Research and Counter-Propaganda Group”. I became a deputy chief of that department, working under a KGB officer, comrade Valeri Neyev.

It did not take me long to discover that our group was engaged in neither “research” nor “counter-propaganda”: behind locked doors we accumulated intelligence from various sources, including Indian informers and agents, regarding virtually EVERY important and politically significant citizen of India – members of Parliament, civil servicemen, military and public figures, media people, businessmen, university professors, radical or otherwise students and writers – in other words EVERYONE instrumental in shaping the PUBLIC OPINION and policies of the nation.

Those who were “friendly” and ready to invite the Soviet expansionist policy into their own country were promoted to higher positions of power, affluence and prestige through various operatons by KGB-Novosti.

Large groups of the so-called “progressive and sober-thinking” Indians were on a regular basis, generously supplied with duty-free booze from the embassy stocks. Soviet sympathizers were invited to the USSR for free trips and numerous “international conferences” where they not only received substantial sums of money in the form of “literary awards” or “Nehru Peace and Friendship” prizes, but were also medically treated for VD or hernias acquired in the perpetual “class struggle” against “American imperialism”.

Those who refused to be “flexible” and take a voluntary role in this cruel farce were thoroughly character-assassinated in the sensation-hungry media and press.

2.6. KGB Execution Lists in Viet Nam

Let me give you an example of how the KGB uses the information it collects.

One day in 1968, I was routinely scanning through the backlog of USA Information Service releases and classified documentation, generously supplied to us by our Indian and American “friends”.

Куля вбиває одного — слово вбиває мільйони-4