Куля вбиває одного — слово вбиває мільйони-5

Шановний читачу, перед тобою текст дуже важливої книги — це інструкція Кремля як протягом 25 років зсередини знищити будь-яку демократичну країну у світі.

Автор цієї книги, після втечі у 1970 році зі Совєцької імперії на Захід, понад 10 років не міг отримати дозволу на її публікацію навіть у США — настільки відвертою та цинічною є інформація на сторінках цієї книги.

Після її публікації у 1984 році мінімальним накладом в місцевій друкарні Лос-Анджелеса, цю книгу з того часу жодного разу не передруковували. Ніде — ні в Америці, ні в Европі, ні деінде. У текстовому форматі англійською в інтернеті ти її теж не знайдеш (є лише фотокопії сторінок низької якости). І лише у 2016 році в інтернеті з?явився її спотворений переклад російською.

Ми повністю оцифрували цю книгу англійською і зробили її ретельний переклад українською. Отже, перед тобою — справжній ексклюзив.

Наскільки дієвою є ця покрокова інструкція диверсійних дій зі знищення демократичної країни зсередини ти можеш переконатися уже з перших розділів книги. Тоді ти зрозумієш, чому існує такий ганебний безлад у позірно демократичних США, Німеччині, Франції, тощо, а помноживши всі ці чинники на десять, ти зрозумієш, що насправді є причиною хаосу в українському суспільстві від самого 1991 року.

Абсолютно всі ці інструкції ЦК КПРС та КДБ, розроблені ще на початку 1960-х років, є досі актуальними. Мало того, тепер займатися диверсійними діями (“активными мероприятиями за границей”) чекістам стало набагато легше і стократ ефективніше — адже зараз практично в кожного в руках є всюдисущі інтернет, соцмережі та криптовалюти.

Отже, готуй каву, читай, і розкажи про це друзям.

A bullet kills one, a word kills millions

Dear reader, you are looking at the text of a significant book, that is the Kremlin’s directive on how to overthrow every democratic nation in the world within 25 years.

This book’s author, who fled the Soviet empire for the West in 1970, struggled for over a decade to obtain publishing rights even in the USA – so incredibly candid and brutal is its content.

This book was published in 1984 in a limited edition at a small Los Angeles printing company, and it has never been reprinted. Not in America, not in Europe, and not anywhere else. It’s also not available online in text format in English; all that’s available are photocopies of shoddy pages.

We completely digitized this book in English and meticulously translated it into Ukrainian. That being said, you are looking at genuine exclusive text.

From the first few chapters of the book, it is evident how efficient this step-by-step guide for subversive actions to destroy a democratic country from the inside is. You will finally comprehend why there is such an embarrassing mess in the ostensibly democratic USA, Germany, France, etc. After multiplying all of these factors by ten, you will also comprehend the true reason behind the chaos raging in Ukrainian society since 1991.

These directives from the Central Committee of the Communist Party of the Soviet Union and the KGB were designed in the early 1960s, and are still applicable today. Furthermore, since practically everyone has access to social media, cryptocurrencies, and the pervasive Internet today, it is now much simpler and 100 times more efficient for Chekists to engage in subversive activities (also known as “active activities abroad”).

So, please make yourself some coffee, read this book, and tell your friends about it.

Ми продовжуємо друкувати український переклад книжки Безменова (початок — у №№48, 49, 50 за 2023 рік та № 01 за 2024 рік)

Томас Шуман (Юрій Безменов) ЛИСТ ЛЮБОВИ ДО АМЕРИКИ

В одній з депеш я прочитав, що південно-в’єтнамське місто Хюе захопили ханойські комуністи. Коли всього через два дні армія США та її південно-в’єтнамські союзники відбили місто, ЦРУ з жахом з’ясувало, що кілька тисяч в’єтнамців – вчителів, священиків, буддистів, бізнесменів і освічених громадян – всіх, хто був «про-американським» – загарбники схопили, і ЗА ОДНУ НІЧ вивезли з міста і колективно стратили. Декого розстріляли. Інших, зі зв’язаними електричним дротом руками, знайшли з черепами, які були пробитими лопатами й залізними прутами.

«Як вони могли знайти усіх цих людей всього за кілька годин у великому місті?» – дивувались американці. Я подумав, що знаю відповідь.

Задовго до вторгнення існувала розгалужена мережа комуністичних інформаторів, які працювали під керівництвом радянського посольства в Ханої – тобто під керівництвом КДБ. Комуністи збирали всю інформацію: адреси, особисті звички, політичні погляди, висловлені ідеї, невисловлені думки, проявлені в неформальних і приватних бесідах, навіть імена й адреси родичів, друзів, навіть коханок і подруг майбутніх жертв «визволення».

Коли я прочитав той прес-реліз, мене знудило, бо я усвідомив, що відділ, на який я працював в Нью-Делі, залучено до саме такої діяльности, яку тоді використали у в’єтнамському місті Хюе. Я повністю усвідомив, що я був частиною огидного злочину проти країни перебування. Мені далі стало ще гірше, бо в деяких наших файлах я познаходив дані особистого характеру, інтимну інформацію, таку як про «сексуальні вподобання», напр. гомосексуалізм, деяких важливих індійських осіб – навіть радикалів і комуністів, які відкрито симпатизували совєтській політиці. Чи були вони також у списках на страту, якби в Індії відбулася про-совєтська революція?

2.7. Розчарування та втеча з Індії на Захід

Моє розчарування посилювалося моїм куратором КДБ, який вчив мене батьківським тоном: «Не переймайся цими повіями, індійськими комуністами. Не витрачай свого часу з ними. Немає нічого небезпечнішого, ніж розчаровані «щирі віряни» у комунізм. Вони перетворюються у найзапекліших ворогів і контр-революціонерів. Дивися вище – на респектабельних «консервативних» багатих «капіталістів» та на про-американських елементів. Отже, як бачимо, КДБ/совєти взагалі не мають поваги до більшости своїх «неофітів».

Одна подія, яка особливо посилила мій щораз більший жах від тактики КДБ, стосувалася одного з моїх найближчих індійських друзів, журналіста, який представляв одну з найвпливовіших газет в Індії. Коли я дізнався, що мій друг став мішенню кампанії КДБ зі знищення його репутації, я відчув величезне бажання негайно втекти з посольства СРСР та розповісти своєму індійському другові, в якій ситуації він опинився, а також про своє бажання розірвати мої зв’язки з КДБ, що означало втечу.

Однак такий імпульсивний план навряд чи був успішним. Індійський уряд під сильним тиском радянського посольства ухвалив закон, що жоден перебіжчик з будь-якої країни не має права на політичний притулок у БУДЬ-ЯКОМУ посольстві на території Республіки Індія. Цей шедевр політичного лицемірства було вигадано пані Індірою Ґанді після того, як дочка Сталіна – Світлана – втікла на Захід під час перебування в Індії. Через цю ситуацію я дуже добре знав, що моя втеча не буде легкою, і тому це вимагало ретельного плану. Бути спійманим КДБ під час втечі означало би, що мене насильно повернуть до Росії і запроторять до в’язниці – а можливо, навіть гірше. Тому я вирішив почекати, поки не вироблю певний план своєї втечі.

Однак моєму терпінню підходив кінець. Однією з останніх краплей для мене стала історія, яку я почув від одного зі своїх колег з КДБ. Я дізнався, що Радянський Союз засилав підготовлених совєтами диверсантів до Східного Пакистану (теперішній Банґладеш), готуючи там революцію. Мій колега також повідомив мені, що в совєтських коробках з написом «друковані матеріали для Університету Дакки», які зберігалися в підвалі консульства СРСР у Калькутті (Індія), випадково виявлено автомати Калашникова (АК-47) і стріливо для очікуваної комуністичної революції в Пакистані (Банґладеші), а не тексти для університету.

Цей інцидент стався у грудні 1969. Через два місяці я «зник» з осольства СРСР в Нью-Делі. Щоби індійська поліція і КДБ не знайшли мене, я переодягнувся в американського «хіпі». Такий спосіб втечі дійсно гарантував успіх – жоден детектив КДБ при «здоровому глузді» не подумав би шукати зниклого совєтського дипломата серед натовпу довговолосих, бородатих, босих, обкурених гашишем американців, які заполонили Індію в пошуках «просвітлення».

Tomas Schuman (Yuriy Bezmenov) LOVE LETTER TO AMERICA

In one of the dispatches I read that the South Vietnamese city of Hue had been captured by the Hanoi Communists. When it was re-captured by the US Army and allied forces, only two days later, the CIA discovered to their horror that several thousand Vietnamese – teachers, priests, Buddhists, businessmen, and educated citizens – everyone who was “pro-American”, had been rounded up by the invaders and IN ONE NIGHT, taken out of the city limits and executed collectively. Some were shot. Others, with their hands tied by electric wire, were found with their skulls crushed-in by shovels and iron bars.

“How could they possibly have located all of these people within only a few hours in a large city?” – the Americans wondered. I thought I knew the answer.

Long before the invasion there was an extensive network of Communist informers working under the guidance of the Soviet embassy in Hanoi – that is under the KGB. The Communists filed every bit of information: addresses, personal habits, political affiliations, expressed ideas, unexpressed thoughts revealed in informal and private conversations, even the names and addresses of relatives, friends, even lovers and mistresses of the future victims of “liberation”.

After reading the news release I was sick, physically, with the realization that the department I was working for in New Delhi was engaged in exactly the same activity that had been used in the city of Hue. I realized fully that I was a part of a heinous crime against our host country. Adding to my nausea, I discovered that some of our files contained data of a personal nature; intimate information such as “sexual preferences” e.g. homosexualism, of certain Indian VIPs – even radicals and Communists openly sympathetic to Soviet policies. Were they also listed for execution if a Soviet-backed revolution in India should occur?

2.7. Frustration and Escape from India to the West

My frustration was compounded by my KGB supervisor who coached me in a fatherly tone: “Don’t bother with these prostitutes, the Indian Communists. Don’t waste your time with them. There is nothing more dangerous than disillusioned “true believers” in Communism. They turn into the most bitter enemies and counter-revolutionaries – aim higher – at respectable “conservative” well-established “capitalists” and pro-American elements!” So, as you can see, the KGB/Soviets have absolutely no respect for the majority of their new “converts”.

One event in particular that solidified my increasing horror of KGB tactics concerned one of my closest Indian friends, a journalist who represented one of the most influential newspapers in India. When I discovered that my friend had been targeted for a KGB character assassination campaign I felt a tremendous desire to escape from the USSR embassy immediately and to confide to my Indian friend the situation confronting him, and also my desire to break my ties with the KGB – which meant defection.

However, such an impulse scheme could have hardly succeeded. The Indian government, under strong pressure from the Soviet embassy, had adopted a law which stated that no defector from any country has a right of political asylum in ANY embassy in the territory of the Republic of India. This masterpiece of political hypocrisy had been created by Mrs. Indira Gandhi after Stalin’s daughter Svetlana, defected to the West while residing in India. Because of this situation I knew full well that my defection would not be a simple matter, and as a result, it required a carefully thought-out plan. To be caught by the KGB while attempting defection would mean that I would be forcefully returned to Russia and imprisoned – perhaps worse. I therefore resolved to wait until I had formed a definite plan for my escape.

However my patience was running thin. One of the last straws for me was a story I heard from one of my KGB colleagues: I learned that the Soviet Union was importing Soviet trained subversives to East Pakistan (now Bangladesh)in preparation for a revolution there. My colleague further informed me that Soviet cases marked “printed matter – to Dacca University” stored in the basement of the USSR consulate in Calcutta (India) were accidentally discovered to contain, not university texts, butrather Kalashnikov guns (AK-47s) and ammunition for the anticipated communist revolution in Pakistan(in Bangladesh).

This incident occurred in December of 1969. Two months later I “disappeared” from the USSR embassy in New Delhi. In order to avoid detection by the Indian Police and the KGB, I had disguised myself as an American “hippie”. This method of defection was actually a guaranteed success – no KGB detective in his “right mind” would have thought to look for a missing Soviet diplomat among the crowds of long-haired, bearded, barefoot, hashish-smoking Americans who had invaded India in search of ‘enlightenment’.

Куля вбиває одного — слово вбиває мільйони-5