Китай і Росія – ось хто зараз є справжніми імперіалістами
Захід мусить припинити самобичування: ми зовсім не є «неоколоніалістами»
Судячи з політики керівників британських національних інституцій, важливою темою сучасности є деколонізація. Лейбористський уряд зібрався за будь-яку ціну передати острови Чаґос (в Індійському океані) Маврикію. Британський міністр освіти, здається, є готовим змінити національну навчальну програму відповідно до скарг профспілок вчителів, які засуджують її за «монокультурний світогляд» і закликають до «деколоніальних підходів». Оксфордський університет оголосив про програму «деколонізації», тоді як у Лондоні SOAS вимагає, щоб «викладач у деколоніальному класі … відучувався від своїх колоніально обумовлених припущень».
Це було би смішно, якби не було так огидно: Путін перед своїм повномасштабним вторгненням в Україну роками нив про втрату Москвою «територій колишньої р?сійської імперії». Він проклинав Радянський Союз за надання Україні права на вихід зі складу СРСР (за що український народ проголосував переважною більшістю голосів). Як відомо, його давній міністр закордонних справ Лавров зі злістю пробурмотів, що у його боса є лише троє справжніх радників: «Іван Грозний. Петро Перший. І Катерина Друга». Остання була відомою тим, що приєднала більшу частину України до р?сійського панування: це була чиста колонізація, і саме Путін, таким чином, є кривавим «неоколоніалістом».
А що ж Китай? Він багато говорить про свої симпатії до пригноблених народів усього світу і, що зрозуміло, подає це в контексті свого «століття принижень», під час якого Британська імперія, слід визнати, відігравала головну роль негідника під час Першої опіумної війни. Без сумніву, коли пані Рейчел Рівз [канцлер скарбниці Великої Британії, аналог міністра фінансів — прим. RL] відвідає Пекін цього тижня в рамках, як кажуть, «вправи зі зміцнення взаємин», представники КПК знайдуть спосіб нагадати про це нашому канцлеру.
Ми можемо бути ще більш впевненими, що Рівз не буде настільки неделікатною, щоб згадати те, що Пекін називає «Тибетським автономним районом» — а саме Тибет. Однак страждання цього народу, територію якого КНР анексувала в 1950-х роках, є надзвичайно актуальними (на відміну від опіумних воєн). Два тижні тому Пекін офіційно дав зелене світло на будівництво найбільшої у світі гідроелектростанції — Ярлунґ Цанґпо — на Тибетському плато в Гімалаях. Вона буде втричі більшою за проєкт «Три ущелини», що призвів до примусового переселення понад мільйона людей.
Менш ніж рік тому Китай заарештував майже тисячу тибетців, які протестували проти будівництва ще однієї гідроелектростанції в регіоні — Ґантуо. Цей проєкт не лише вимагатиме переселення багатьох тисяч селян, а й знищить шість тибетських монастирів. Вебсайт BBC надав важливу послугу напередодні Різдва, опублікувавши таємно вивезені кадри протестів, включно зі сценами, де ченці благали про милосердя. Тибетці, які живуть у районі запланованої дамби, розповіли BBC, що їх сповістили про неминуче виселення, при цьому було надано «мінімум інформації про варіанти переселення». Спеціальний доповідач ООН зафіксував, що сотні протестувальників було «жорстоко побито китайською поліцією, що призвело до поранень, які вимагали госпіталізації». Або ж, як це воліє представляти China Daily, освоєння гідроенергетики на Тибетському плато «посилить синергію розвитку між Тибетом і іншими регіонами, таким чином підвищуючи відчуття добробуту, щастя та безпеки серед людей усіх етнічних груп у Тибеті».
Багато хто на Заході також вважатиме це гарною новиною, адже ці величезні проєкти зменшать сильну залежність Китаю від спалювання вугілля. Однак, як зауважує звіт Bloomberg, навіть гігантська дамба Ярлунґ Цанґпо «зможе замінити лише 90 мільйонів метричних тонн із майже п’яти мільярдів тонн [вугілля], які Китай видобуває щороку».
Це колоніальний проєкт у класичному розумінні: природні ресурси нації, загнані в імперію під приводом прогресу, використовуються для економічної вигоди метрополії.
Це імперія. Китай було засновано північно-центральною ханською расою, яка розширювалася в різних напрямках, колонізуючи та «цивілізуючи» раніше «варварські» народи, такі як кантонці на півдні. Час від часу Китай повністю або частково перебував під владою інших експансіоністських сил, але сам став експансіоністським за правління Комуністичної партії Китаю, «звільнивши» не лише Тибет, а й «Сіньцзян-Уйгурський автономний район», де мільйони уйгурських мусульман досі ув’язнено в таборах для «перевиховання». Щоправда, не такого, як пропонують «деколонізатори» зі SOAS [School of Oriental and African Studies]: скоріше навпаки, адже йдеться про насадження монокультури під диктатурою.
Насправді саме професор-дослідник зі SOAS, Роберт Барнетт, видатний історик Тибету, минулого тижня зауважив, наскільки Пекін є стурбованим обґрунтованими викликами легітимности свого панування над народом, духовним лідером якого є Далай-лама, а не Сі Цзіньпін. Барнетт написав нищівну статтю для The New York Times — «Чи продала Британія Тибет?» — коли Об?єднане Королівство, яке майже століття визнавало Тибет автономною територією, у 2008 році оголосило, що змінило свою думку. Як зазначив Барнетт, тодішній міністр закордонних справ Девід Мілібенд «навіть вибачився за те, що Британія не зробила цього раніше». Примітно, що Пекін навіть не виявив жодної вдячности.
Мілібенд описав колишню позицію Великої Британії як «анахронізм» — вона базувалася на угоді, яку британці підписали з тибетським урядом до китайської анексії 1951 року, — і як «колоніальну спадщину», адже вона походила від вторгнення Френсіса Янґгазбенда до Тибету в 1903 році. Але саме цей «анахронізм» найкраще відображав історичну правду. І тепер лейбористський уряд, передаючи стратегічно важливі острови Чаґос союзному з Китаєм Маврикію, зіткнеться з подібним розчаруванням — принаймні якщо він вірить, що це колись зупинить ритуальні звинувачення Британії у колоніальному минулому.
Прийшов час британській владі та інституціям припинити вибачатися за британську історію і точно вказувати, де насправді зараз існує «неоколоніалізм».
Домінік Лоусон, The Times, 05.01.2025
Переклад «Радіо «Лемберг»
