Справа вбивства Фаріон: захист… проти підзахисного?
У Шевченківському районному суді Львова 13 лютого відбулося чергове судове засідання у справі про вбивство Ірини Фаріон. Нагадаємо, що 19 липня 2024 року у Львові невідомий чоловік напав на Ірину Фаріон і вистрілив їй у голову з пістолета. Постраждалу у важкому стані доправили до лікарні, де вона померла через кілька годин. 25 липня очільник МВС Ігор Клименко заявив про затримання підозрюваного у вбивстві мовознавиці. Оперативники шукали ймовірного убивцю близько шести діб. За даними МВС, його затримали у власному помешканні в Дніпрі.
Підсудного В’ячеслава Зінченка конвой доставив на судове засідання в бронежилеті та шоломі. Відверто кажучи, виглядав він уже не так впевнено, а усміхатись перестав взагалі. Склалось враження, що до нього вже почало щось доходити… Схоже на те, що до підсудний почав розуміти, що довічне ув’язнення, яке йому загрожує за вбивство Ірини Фаріон, – аж ніяк не жарти.
Я запитав у найближчого нацгвардійця, який рівень захисту в бронежилета на підсудному. Боєць самими губами відповів: «Ніякий» і приязно усміхнувся.
Перед початком засідання Зінченко цікавився в журналістів, мовляв, якщо донька загиблої вимагає в нього 15 мільйонів, котрі хоче скерувати на армію, то чого ж вона мала намір з дітьми та своєю мамою їхати на море, а не перерахувати всі кошти на ЗСУ? Журналіст радіо «Свобода» Галина Терещук на це відверто дитяче питання пояснила підсудному, що і Фаріон, і її донька, і їхній зять непогано заробляли і могли собі це дозволити, а зять жертви взагалі віддав для ЗСУ і України найдорожче – власне життя. Але схоже, що це Зінченка так остаточно і не переконало. В клітці підсудний, втративши всю ейфорію від посиленої уваги преси, сидів похнюплений, бронежилет не знімав, а зелений шолом лежав біля нього на лавці. Прямо над шоломом на стіні була намальована нацистська свастика, що надавало загальній картині певної двозначності та якогось символізму.
Суд починає з’ясовувати обставини справи. «В’ячеслав Зінченко, проживаю в Дніпрі, вулиця Моніторна, будинок 10, квартира 27, разом з батьками. 18 років. Ніде не працюю. Є студентом-заочником», – всі камери повернені в бік оратора і голос його лунає твердо і впевнено.
Зінченко подав клопотання, щоб його утримували самого в камері у СІЗО, адже сусіди по камері курять, а він спортсмен, і це погано впливає на його здоров’я. Також попросив, щоб йому дозволили контактувати телефоном з батьком. З батьком колегія суддів виходити на зв’язок дозволила, а от в окремій камері відмовили. Саме під час дебатування цього питання між сторонами з’ясувалось, що всі попередні розмови Зінченка по мобільному телефону прослуховувались в рамках низки оперативно-розшукових заходів.
Коли я підійшов до клітки, щоб сфотографувати похмурий образ невеселого підсудного на мобілку, то збоку почувся голос однієї з жінок з групи підтримки Зінченка, які в білих футболках із зображенням гіпотетичного стрільця приїжджають на кожне судове засідання: «Пасматрите: вот как действуют провокатори!» Повірте, чіпати мене – собі дорожче. Я поцікавився: «А ви – хто?!» «А ви?!» – виклично запитала мене одна з активісток з надзвичайно злим виразом обличчя. «Я – журналіст. А ви тут на якій підставі?» «А ми – просто женьщіни!», – погодьтесь, пояснення не з найаргументованіших. Якщо в зал не пускають депутатів різних рівнів, громадян, які на власні очі хочуть бачити перипетії судового засідання, то з якого дива в залі товчуться люди, чий статус в суді особисто для мене є незрозумілий. Це не свідки, не родичі і не захисники. Приміщення маленьке (до речі, в суді є і більший зал, але його чомусь не задіюють), то з якого дива там додаткову тісняву створюють члени цього «білого братства»?! Одну з його екзальтованих членкинь мені вдалось сфотографувати в залі суду під час молитви.
Адвокат Юрій Немировський повідомив, що перевірив фотографію, яку публікували як фото підозрюваного, за допомогою чату ChatGPT, чи є на фото ознаки редагування, та зазначив, що відображено різкі зміни в пікселях зображення і що такі зміни можуть вказувати на редагування. Це твердження викликало в залі хвилю сміху і показало особисто мені рівень захисту підсудного.
Інший адвокат підсудного, Ігор Сулима, наголосив, що у справі є 30 томів, які потрібно дослідити в процесі судового розгляду. Водночас суд запропонував стороні захисту подати письмово обсяг матеріалів, який вважають за необхідне дослідити, бо справді досліджувати матеріали всіх 30 томів – це було б знущання над здоровим глуздом. Таким самим, як твердження про те, що В’ячеслав Зінченко не міг стріляти в Фаріон, бо коли вона ще вела активну політичну діяльність, то йому було 13–14 років, а також що в нього вдома є футболка із зображенням Степана Бандери.
Далі сталось те, що особисто мене шокувало. Один із захисників Зінченка, висловлюючи свою точку зору на події, заявив: «Як?! Камери почали фіксувати нашого підсудного десь аж хвилин через 40 і то не біля місця скоєння злочину!»
Панове адвокати! Ви власні коментарі журналістам добре пам’ятаєте?! А ну ще раз їх перегляньте. Хіба це не ви і не батьки Зінченка стверджували, що в нього, мовляв, алібі, і в момент скоєння вбивства «невинного хлопчика» взагалі не було у Львові?! То куди поділось це алібі?! Значить, ви все-таки визнаєте, що він був у Львові?! А що ви визнаєте завтра? Те, що він через інтернет шукав зброю і боєприпаси?! Те, що сферою його інтересів у період, який передував замаху, була література з назвою: «Як вбити людину і лишитись не поміченим» і «Робота з камерною агентурою»?! Те, що реально існують відеокадри, де Зінченко впродовж багатьох днів заходить у перелісок на Малоголосківській у Львові і за кілька хвилин вже виходить переодягнутий у панаму і футболку, у якій було скоєно вбивство?!
Всі ці питання я спробував задати адвокату потерпілої Наталі Романик. Вона лише мило усміхнулась, пообіцявши, що всі ще не раз будуть здивовані на судових засіданнях, коли таких питань постануть десятки. І я їй вірю. Головне, щоб на той момент, панове, інтерес журналістів і суспільства до цієї справи не почав вщухати.
Сам Зінченко, до речі, на своє виправдання нічого казати не буде, бо давати покази відмовився.
Суд повідомив про перерву засідання до 26 лютого 2025 року.
Коли конвой почав виводити підсудного Зінченка з суду, на сходах раптом почувся вигук: «Ти хотів увійти в історію, скоївши це вбивство?! А станеш мокрою плямою в камері-«одиночці»! Пригледівшись, я впізнав свого побратима з 62-го батальйону 103-ї бригади ТРО – офіцера з позивним «Бендер». Ми відразу ж почимчикували на каву, де ще з годину обговорювали вельми цікаві подробиці цього процесу, котрі я, на жаль, поки що не можу оприлюднити. Але це «поки що»…
Микола САВЕЛЬЄВ,
фото автора
