Танго смерті для «Марії з Буенос-Айреса»
Якби Євген Лавренчук поставив оперу Астора П’яцолли Maria de Buenos Aires на лібретто Орасіо Феррера, це вже було б цікаво і могло би бути резонансно. Бо твір насичений багатьма сенсами, образами, можливостями трактувань, крім того – перша повна постановка в Україні. Однак у виставі в театрі імені Леся Курбаса режисер поєднав його з текстами Юрія Винничука («Танго смерті»), Євгена Наконечного (який писав про Шоа у Львові) та Ганни Арендт з її дослідженнями банальності зла.
Вистава насичена деталями, образами, яких багато, але всі вони продумані й часто асоціативно взаємодіють між собою. Скажімо, тінь Марії, яка живе після неї, і тінь від маків, квітів пам’яті. Мотив життя після смерті – у різних варіаціях та іпостасях.
Чи от взуття. Спершу воно з’являється як частина маріонеток, створюючи моторошне відчуття-очікування. Згодом цей очевидний (на жаль) образ-артефакт виникає в контексті історії Голокосту – багато, дуже багато взуття. Через яке неможливо не перечепитися. Як і через чимало звукових, візуальних подразників, які впродовж вистави нагадують нам про те, люди завдавали і завдають один одному болю, розпинали і розпинають. Що вони можуть замінити серце пришитим, а рот прикрасити фіалками.
Світ Марії, сюрреалістично-абсурдистський і водночас поетичний, перегукується з жіночим образом дівчини з концтабору, про який згадують уже в «прозовій» частині вистави. Світ її танго поєднується з танго смерті – саме цей танець нацисти часто змушували виконувати євреїв під час катувань і страт, зокрема й у Янівському концтаборі.
Ще один місток між простором (Буенос-Айресом і Львовом) і часом (різними історичними подіями й епохами, зокрема й теперішньою) прокладає візуально красиве й експресивно-драматичне відео поїздки Марії (у виконанні Тамарі Ґорґішелі) велосипедом вулицями сучасного Львова.
У першій дії вистави простір максимально стилізований під ресторан-вар’єте у стилі «Casino de Paris», що діяв у 1910-1930-х роках у приміщенні, де нині театр імені Леся Курбаса. Після антракту симфонічний оркестр INSO-Lviv переходить на балкон, атмосфера вар’єте зникає, змінюючись на атмосферу концтабору, на перший план виходить «танго смерті».
Як зазначають у театрі, Maria de Buenos Aires – про місто і пам’ять, яку воно зберігає: «Вулична музика, ніч, тілесність танго раптом починають звучати як досвід міста, що пережило травму. Не проговорену прямо, але присутню».
Красиві й наповнені образи, драматична музика і її відповідне виконання, сповнений глибини спів і притишене промовляння сенсів – усе дає змогу побачити й почути виставу. Прожити її. І – жити далі.
Наталя ДУДКО, фото зі сайту театру
