Триголов’я Білого орла
Відверто кажучи, багато хто з політологів і політиків спочатку так відразу і не зрозумів, чому Володимир Зеленський, автор безсмертного політичного мему політичної всеїдності «Какая разніца?», взявся так заповзято спочатку перепоховувати в Україні лідерів українського націоналістичного руху, а потім ще й називати українські бойові підрозділи іменем Героїв УПА. Злосливці відразу почали стверджувати, що Гарант Конституції намагається навмисне створеним скандалом з поляками затушувати гіперскандал з Міндічем та «Династією», а хто ми такі, щоб це заперечувати?! Однак давайте розкладемо все по поличках.
20 червня Володимир Зеленський опублікував фотографії, на яких орден Білого Орла — найвища державна нагорода Польщі — запакований у коробку для відправлення. Поруч був поштовий чек. Так Президент України повернув нагороду до Варшави після того, як напередодні Президент Польщі Кароль Навроцький позбавив його ордена Білого Орла. Здавалося б, черговий дипломатичний скандал. Але насправді історія почалася значно раніше.
26 травня Зеленський підписав указ про присвоєння 4-му окремому центру спеціальних операцій «Північ» почесного найменування «імені Героїв УПА». В указі зазначалося, що рішення ухвалене з метою відновлення історичних традицій національного війська та за бойові заслуги підрозділу. Саме цей документ став причиною політичної бурі у Польщі. Для українців УПА є символом боротьби за незалежність. Для значної частини польського суспільства УПА насамперед асоціюється з Волинською трагедією 1943–1945 років. У 2016 році польський Сейм визнав ці події геноцидом польського населення. Тому реакція Варшави була фактично неминучою s ghjuyjpjdfyj. Вже 29 травня Кароль Навроцький публічно заявив, що розглядає можливість позбавлення Зеленського ордена Білого Орла. Польський президент наголосив, що не може погодитися з державним вшануванням організації, яку польська історична політика вважає відповідальною за масові вбивства поляків. Однак найцікавіше відбулося після цього.
За лаштунками скандалу
Коли стало зрозуміло, що конфлікт стрімко загострюється, Київ спробував його зупинити. В інтерв’ю ТСН Володимир Зеленський розповів, що до Польщі були направлені керівник ОП Кирило Буданов та перший заступник Сергій Кислиця. За словами президента, вони провели низку зустрічей із представниками польської влади, включно з людьми з оточення Навроцького, представниками уряду Дональда Туска та польського парламенту. Фактично це була спроба знайти компроміс і не допустити переходу конфлікту в дипломатичну кризу. Більше того, ще на початку червня Буданов окремо зустрічався у Варшаві з міністром оборони Польщі Владиславом Косіняком-Камишем. Польська сторона тоді прямо заявила, що питання УПА є принциповим і що реакція Варшави буде жорсткою.
За словами Зеленського, після повернення українська делегація доповіла, що рішення польської сторони фактично вже сформоване. Попри це, Київ не змінив указ. Окремо варто враховувати і польський внутрішньополітичний контекст. За словами Зеленського, під час обговорення ситуації польський президент вимагав скасувати указ. «Він сказав: “Ти повинен відмінити указ”. Ну, вибачте, це наше питання. І тут Польща повинна це розуміти», — розповів президент України.
«Що тобі в імені моєму?»
В інтерв’ю ТСН після початку скандалу Володимир Зеленський заявив, що ідея назви походила від самих військових, а не від Банкової. «Коли вони обирають для себе назву і звернулися до мене з проханням, я підписав такий указ. Це була ініціатива підрозділу», — сказав президент.
Зеленський також наголосив, що під час війни підписав сотні аналогічних указів про почесні найменування підрозділів і ніколи не нав’язував військовим власного бачення. «Сотні разів я підписав такі укази під час війни, і жодного разу я не давав нашим бійцям свою назву. Не говорив, що подобається, що не подобається», — заявив він.
Водночас президент не дистанціювався від рішення і прямо підтвердив, що підтримав прохання військових. «Так, я підтримую це. Я жодного разу не змінював такі укази і жодного разу не відміняв. Я як президент повинен їх підтримати.», — пояснив Зеленський.
Віддали і не забрали
Після того як Кароль Навроцький позбавив Володимира Зеленського ордена Білого Орла, хвиля протесту в Україні вийшла далеко за межі Банкової. Свої польські відзнаки повернули, колишні президенти Леонід Кучма, Віктор Ющенко та Петро Порошенко, керівник Офісу президента Кирило Буданов, глава МЗС Андрій Сибіга, заступник керівника ОП Ігор Жовква, посол України у Варшаві Василь Боднар та колишній прем’єр-міністр Володимир Гройсман.Окремої уваги заслуговує ще одна обставина. Після рішення позбавити Володимира Зеленського ордена Білого Орла в Польщі та Україні почали нагадувати про інших кавалерів цієї нагороди, яких ніхто не позбавляв відзнаки навіть після смерті. Серед них — італійський диктатор Беніто Муссоліні, який отримав орден у 1923 році й досі залишається в офіційному списку кавалерів нагороди. Також у дискусіях згадували регента Угорщини Міклоша Горті, главу режиму Віші Філіпа Петена, італійського політика Ґалеаццо Чано та іспанського диктатора Мігеля Прімо де Ріверу. Усі вони давно померли, але питання про позбавлення їх польських нагород ніколи не ставало предметом окремих державних рішень.
Показово, що навіть міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський під час дискусії навколо Зеленського іронічно запропонував спочатку розглянути питання щодо російської імператриці Катерини ІІ та Беніто Муссоліні, які також залишаються серед історичних кавалерів ордена Білого Орла. Саме на цей факт звертали увагу критики рішення Навроцького: якщо орден і справді має бути моральною оцінкою історичних постатей, то чому його продовжують зберігати в списках для діячів, чиї імена пов’язані з авторитарними та тоталітарними режимами ХХ століття? Однак Міністерство Польщі пояснили, що після смерті немає процедури відкликання Ордену.
Шлях, що веде в нікуди?
Водночас скандал навколо ордена Білого Орла виявився не останнім епізодом напруження між Києвом і Варшавою. Уже після відкликання нагороди в Канцелярії президента Польщі заявили, що Кароль Навроцький не братиме участі в Конференції з відновлення України в Гданську. Причина — відсутність запрошення від організаторів заходу. Представник польського президента наголосив, що, наскільки йому відомо, запрошення міжнародним партнерам надсилали прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск та Володимир Зеленський. «Президента не запросили, тому він не збирається відвідувати захід, на який його не запросив прем’єр-міністр Дональд Туск», — заявили в оточенні Навроцького. Більше того, у Канцелярії президента Польщі не приховували роздратування ситуацією. Представник Навроцького висловив сподівання, що цьогорічна конференція буде присвячена насамперед «інтересам Польщі, а не лише збору коштів для Зеленського». Ця заява стала ще одним свідченням того, що конфлікт давно вийшов за межі дискусії про УПА чи орден Білого Орла. Суперечка поступово перетворюється на ширше політичне протистояння між новою адміністрацією польського президента та українською владою на радість… агресивній Росії! І якщо історія з відкликанням ордена була символічним жестом, то відмова президента Польщі від участі у ключовій конференції з відбудови України вже має цілком практичний політичний вимір.
Росія роздмухує багаття конфлікту
Після рішення президента Польщі Кароля Навроцького щодо ордена Білого Орла російські телеканали видали одразу кілька маніпуляцій про польсько-українські відносини.
Фейк №1: «Зеленський погрожує Навроцькому»
На росТБ заявили, що президент України нібито пригрозив Навроцькому та перейшов на особисті образи. Насправді Володимир Зеленський лише порівняв його політику з підходом Віктора Орбана та висловив прогноз, що розпалювання антиукраїнських настроїв може мати негативні наслідки для самого польського політика.
Фейк №2: «Польща заблокує вступ України до ЄС»
Російські медіа подали слова маршала Сейму Владислава Чажастого як ультиматум Києву. Водночас сам політик наголосив, що без незалежної та сильної України не буде незалежної та сильної Польщі, а також розкритикував дії обох сторін конфлікту.
Фейк №3: «70% поляків підтримують рішення Навроцького»
Цю цифру російські пропагандисти взяли зі слів проросійського польського коментатора Олександра Яцека. Реальні опитування показали підтримку на рівні близько 51–52%, що суттєво менше за озвучені росТБ «70%».
Як повідомила у фейсбуку Манана Абашидзе, росіяни вирішили вчасно «підтримати» польський уряд і у Воркуті швиденько демонтували пам’ятний знак українським жертвам політичних репресій на меморіальному цвинтарі, на якому були поховані ув’язнені – вояки УПА та Організації українських націоналістів. На пам’ятник скаржилися учасники СВО(!), тобто ті хто вбивав катував українців.
Політика «роз’ятрювання старих ран»
Хоча президентські вибори вже завершилися, Польща фактично увійшла в новий політичний цикл. Тема Волинської трагедії та ставлення до УПА залишається однією з найбільш чутливих для польських виборців. Жоден польський політик, особливо на правому фланзі, не може дозволити собі ігнорувати цю тему без політичних наслідків. Сам Кароль Навроцький багато років очолював Інститут національної пам’яті Польщі й побудував значну частину своєї політичної кар’єри саме на питаннях історичної пам’яті. Під час виборчої кампанії він неодноразово наголошував, що питання Волині не може бути принесене в жертву навіть заради підтримки України у війні проти Росії.
Коментар
Політолог Володимир Цибулько у коментарі «Ратуші» підкреслив: «Це рішення саме по собі навряд чи здатне зруйнувати українсько-польське партнерство, але воно торкнулося дуже болючого історичного нерва. Для значної частини поляків пам’ять про трагічні сторінки минулого залишається не архівною темою, а частиною національної ідентичності. Саме тому символічні жести часто викликають реакцію сильнішу, ніж політичні заяви. Проте важливо пам’ятати: сьогодні Україна і Польща разом стоять перед набагато більшими викликами, ніж суперечки про історичні символи. Від мудрості обох сторін залежить, чи стане ця дискусія приводом для діалогу, чи інструментом для взаємних образ.
Ризики виникнення цього конфлікту були цілком прогнозованими. У польській політиці питання історичної пам’яті давно перестали бути виключно академічною темою і регулярно впливають на внутрішньополітичні дискусії. Будь-яке рішення, пов’язане з історичними постатями чи символами, неминуче аналізується крізь призму польсько-українських історичних суперечностей. Інша справа, що під час війни українська влада часто виходить із власної логіки національного спротиву та мобілізації суспільства. У результаті виникає ситуація, коли символ, зрозумілий українцям, може бути сприйнятий зовсім інакше по той бік кордону.
Нинішній парадокс українсько-польських відносин полягає в тому, що сьогодні вони сильні саме тому, що навчилися жити з історичними суперечками, а не чекати їх остаточного вирішення. Київ і Варшава мають різні національні наративи щодо окремих подій минулого, але водночас чудово розуміють спільність сучасних інтересів. Російська агресія показала, що безпека Центральної Європи значною мірою залежить від успіху України. Саме тому навіть найгостріші історичні дискусії досі не змогли перекреслити ані військового співробітництва, ані політичної підтримки, ані людської солідарності між народами. Бо у розколі між нашими країнами найбільше сьогодні зацікавлена саме Росія, яка буде робити все можливе і неможливе, щоб цей конфлікт не вщухав.
Але, на мою думку, історичні суперечки здатні створювати політичний шум, але навряд чи визначатимуть стратегічний курс двох держав. Занадто високою є ціна партнерства для обох сторін. Польща залишається одним із ключових союзників України в Європі, а Україна є важливим елементом безпеки східного флангу НАТО та ЄС. Водночас кожна нова криза навколо історичної пам’яті стає нагадуванням, що минуле не можна ігнорувати. Його потрібно обговорювати чесно, без ультиматумів і політичної спекуляції. Лише тоді історія перестане бути зброєю і стане простором для порозуміння».
Христина СЛЮСАРЧУК
