«Втрачена земля. Льодовик»: історія не про райський сад
Як насправді відбувалася еволюція? Якою вона могла б бути? Поетично-епічну версію на прикладі скандинавських земель пропонує данський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури Йоганнес Єнсен. Видавництво «Апріорі» видає його цикл «Довга подорож», наразі українською вийшли перші частини – «Втрачена земля. Льодовик».
Це історія не про райський сад і щасливе безтурботне життя, а про виживання, боротьбу з природою – зі стихіями, хижаками, собі подібними. Хоч автор і пише про безтурботність первісних людей, про кочування з одного саду в інший, все ж їхня безтурботність не така, яка могла б бути в нас: «…жив лісовий народ, цілком безтурботно, не думаючи про день завтрашній: ліс щодень давав їм їжу і прихисток. Вони не мали житла і постійних поселень, кочували з одного дикого «саду» в інший, щойно дозрівали плоди: струсили, з’їли й шумно та весело рушали далі, струшуючи вже в іншому місці».
На первісних людей постійно чигала небезпека, хоч вони про неї зазвичай забували, за винятком їхнього лідера – Чоловіка, суворого й жорсткого, що аж ніяк не асоціюється з уявленнями про біблійного Адама.
Головні герої перших двох частин «Довгої розповіді» – чоловіки, адже такою є історія людства, та в процесі еволюції вони не тільки розвиваються, а й гуманізуються. Чоловік з його жорстокістю й авторитарністю, Фюр, який відчув потребу близькості, хоч «справді спочатку вірив, що біля нього одна й та сама людина, поки вони (жінки. – Ред.) навідувалися до нього нарізно», Дренґ, що пізнав моногамію, Відбйорн, який побудував не просто моногамну, а й партнерську взаємодію з дружиною – така еволюція взаємин у перших двох частинах циклу. Чекаємо, як письменник розгорне цю тему в наступних: «Норне-Ґест», «Похід кімврів», «Корабель», «Христофор Колумб».
Перед нами постає еволюція не тільки знань про світ, знарядь праці, а й еволюція почуттів, емоцій, взаємодій, становлення людини. Ви могли про це читати в наукових чи науково-популярних джерелах, а Єнсен пропонує письменницьку версію: «Дренґ не міг просто відступити і здатися. Його серце живила непокірність, у ньому визрівав спротив і незгода. І коли лісовий народ зупинився на роздоріжжі між холодом і лісом, Дренґ обрав неможливе. Він став першою людиною».
Сюжетна лінія жінок – на другому плані, але подана опукло, яскраво, образно: «Віднині в жінок з’явився ще один тягар на додаток до їхньої вічної молодості – їх ніколи не бачили без оберемка дров на спині… Жінкам дісталися довгі муки терпіння, нічна зіркість, виснажливе одноманітне життя з бездонним серцем і замкнутою душею біля вогнища».
Єнсен – один з нобелівських лауреатів, про яких знаємо менше, ніж хотілося б, але творчість якого варта, щоб її прочитати, зокрема в хорошому перекладі Оксани Смерек. На обкладинці видання розміщено кілька відгуків про прозу автора, у яких ідеться про її «музикальність, яка надає їй розмаху стародавніх саг», про драматизм і живописність, про схожість із серією великих картин. Окрім таких поетизованих характеристик, твори Єнсена все ж цілком сюжетні й динамічно-напружені. Хоч і без діалогів, але втримують читацьку увагу, захоплюють перипетіями й, можливо, «здатні змінити цінності та межі для читача», як зазначено ще в одному відгуку.
Наталя ДУДКО
