Як командувач УПА лікувався в санаторіях Одеси
30 червня відзначається 117 річниця від дня народження командувача Української повстанської армії (УПА) Романа Шухевича (Тараса Чупринки). А в Одесі можна відзначити 75 річницю останнього відвідування і лікування легендарним ватажком повстанців Одеського санаторію «Лермонтовський».
Після того, як Червона армія розпочала наступ на землі Західної України, в березні 1944 року в донесеннях чекістів вперше з’явилося його ім’я. Відтоді Роман Шухевич став об’єктом полювання радянських спецслужб. І чим довше повстанці чинили опір владі СРСР, тим активніше розшукували підпільного командувача більшовицькі нишпорки.
Роки підпільної боротьби серйозно підірвали здоров’я командувача УПА. Постійне перебування в замкненому сирому середовищі таємних схронів –«криївок» – привело до загострення ревматизму і проблем із серцем і легенями. Вперше Роман Шухевич вимушений був здійснити візит до лікаря в 1946 році через болі в колінному суглобі, який розпухав. На початку наступного року у генерала-підпільника з’явилася пухлина навколо коліна, і повстанці, порадившись, вирішили, що командиру потрібно піти до лікаря. Вибрали лікаря з міста Ходорів, розташованого на південному сході Львівської області.
Рано вранці командир, одягнувшись у ватник, у старій шапці, з пістолетом і гранатою в кишені, на самоті вирушив з лісу на обстеження. Ходорівський лікар діагностував у генерала складну форму ревматоїдного артриту. Складність була і в тому, що медик прописав хворому спокій, дієтичне харчування і постійний догляд. Забезпечити все це в похідних умовах було практично неможливо.
Через кілька місяців, у травні 1947-го, Шухевичу вдалося трохи поправити здоров’я, коли він вибрався зі схрону в лісовий табір УПА. І все ж, уже в червні під виглядом «бухгалтера» він потрапив на прийом до львівського лікаря Матвія Лотовича, який виявив у підпільника не тільки ревматизм суглобів, а й хвороби шлунку, а також ослаблення серцевого м’яза.
Нова зустріч з Лотовичем відбулася в лютому наступного року – «бухгалтер» скаржився на болі в серці, а лікар, відзначивши певний прогрес в лікуванні ревматизму, констатував, що із серцем проблеми тривають. Повстанський командарм отримав рекомендації з лікування, а також список препаратів. З цього моменту Шухевич, підлаштовуючись до вимог львівського медика, попрощався з підземними схронами. Літо він намагався проводити в лісовому таборі зі своєю армією, а взимку жив на конспіративних квартирах.
Лікування не давало бажаних результатів. Навіть більше, Шухевича стали мучити часті головні болі, викликані високим тиском. Про стан командувача УПА на той час стало відомо й співробітникам МДБ, які почали вести ретельний нагляд майже за всіма медичними закладами регіону. Окрім того, приблизно до чотирьох десятків львівських аптек приставили підглядачів, які повинні були повідомляти про всіх підозрілих покупців.
Повстанці, у свою чергу, почали купувати ліки для Шухевича винятково через відданих націоналістичній ідеї лікарів або студентів-медиків. З часом оточенню підпільного командувача стало зрозуміло, що лікувати командира УПА треба в стаціонарі, інакше він довго не протягне. На нараді було вирішено вивезти Шухевича за межі Західної України, щоб далеко від реалій партизанської боротьби генерал зміг кардинально поправити здоров’я. Місцем лікування обрали Одесу, яка славилася кваліфікованими медиками та курортами.
Першою на розвідку до моря вирушила Галина Дідик, зв’язкова УПА і довірена особа Шухевича, яка діяла під псевдонімом «Анна». Путівку на південний курорт їй роздобув голова артілі «Червоний промінь» Іван Парубчак, який співпрацював з підпіллям і оформив документи на Галину Дідик через Львівську облліспромспілку.
«Анна» виїхала до Одеси за фальшивим паспортом на ім’я Софії Ксьонжик. У санаторії імені Карла Маркса, що на Куяльнику, вона провела місяць. Лікувалася вона як сердечниця, хоч була абсолютно здоровою. Вже потім згадувала, що прийняті тоді ліки через багато років негативно позначилися на її самопочутті. «Одночасно побачила, що на Східній Україні люди – як люди. Що це не ті типи, до яких ми звикли тут – енкаведисти, – пише у своїх спогадах зв’язкова. – А головне те, що коли вони дізналися, що я з Галичини, стали до мене дуже добре ставитися».
Навесні 1948-го серцева хвороба Шухевича загострилася, він вже не міг повноцінно працювати. Тоді Дідик, використовуючи напрацьовані зв’язки, дістала два направлення на лікування в одеський Лермонтовський санаторій. Оформили їх за підробними документами, виданими двом «вчителям» – Ганні Хом’як і Ярославу Польовому.
На лікування «вчителі» полетіли літаком з Івано-Франківська. Прибувши на місце, підпільники пройшли обстеження в поліклініці санаторію, а потім, за рекомендацією лікарів, купили за готівку путівки, які коштували по 10 тис. крб. кожна. Наступні півтора місяці пара перебувала під наглядом кардіологів і навіть скористалася послугами дантиста.
У період лікування Шухевич і Дідик вільно гуляли по місту, відвідували музеї, оперний театр, фотографувалися. Підпільники настільки осміліли, що зробили «Польовому» кардіограму у військовому госпіталі. «Я пішла туди попроситися. Але мені сказали, що вони нікому не роблять. Однак коли почули, що ми – галичани, що я приїхала з хворою людиною зі Львова, дуже добре поставилися і зробили кардіограму», – згадувала Галина Дідик.
Зв’язкова, розповідаючи про ті події, згадувала, що генералу було нелегкопсихологічно – «серед людей він уже давно не був, звик іншими командувати, тут довелося мені командувати ним». Крім того, пригнічувало постійне очікування неприємностей – кожен вихід в місто міг стати останнім. Тому, наприклад, поки Шухевич був на процедурах, вона чекала його під дверима кабінету з пістолетом у кишені. Сам же командарм навіть у такі моменти не розлучався з ампулою отрути. Одеські «канікули» минули досить швидко. Назад пара їхала за новим маршрутом: спочатку літаком до Чернівців, звідти – поїздом до Кишинева і лише потім залізницею – до Львова.
Лікування на морі благотворно позначилася на стані Шухевича – протягом другої половини літа і восени 1948-го він не мав проблем зі здоров’ям. Але вже взимку хвороби повернулися. Командувач УПА знову став ходити до перевірених львівських лікарів, але поліпшень в його стані не наставало. Тому в перший місяць літа 1949 року він зважився знову поїхати на лікування до моря. У компанії зі зв’язковою Галиною Дідик з тими самими підробними документами Шухевич прибув до Одеси.
Спочатку підпільники поселилися на квартирі навпроти санаторію «Аркадія», але незабаром за рекомендацією лікарів переїхали в село Крижанівку, де зупинилися в будинку бригадира місцевого рибного колгоспу Матвія Жуматіна. Лікувався командарм у тих самих лікарів, що і раніше.
Під час другого візиту на південь з Шухевичем стався неприємний випадок – купаючись у морі, він загубив медальйон із зображенням Богородиці, який йому в дитинстві подарувала мати. Як згадує зв’язкова, після безуспішних пошуків генерал сказав: «Це означає, що незабаром я загину».
До Львова пара повернулася через Київ. Як і минулого разу, до настання холодів скарг на погане самопочуття соратники від Шухевича не чули. Однак пізньої осені настала нова криза – навіть невеликі переходи в 10-15 км давалися Шухевичу важко. Незважаючи на постійне лікування, дієти, уколи та інші процедури, ситуація не змінювалася.
Взимку 1950 Шухевич намагався активно працювати. Поїздки до Одеси переконали його, що повстанський рух можна відродити і на сході України. Генерал працював над планами перенесення підпільних баз на схід, будівництва нових криївок, розробляв інструкції для роботи з молоддю, з населенням Східної України. А зв’язкові УПА об’їздили майже всі обласні центри України, організовуючи конспіративні квартири. Цей процес обірвався 5 березня 1950-го, коли в ході спецоперації МДБ Роман Шухевич загинув.
Лише після його смерті радянські спецслужби дізналися про те, що коли вони шукали «бандита» Шухевича в Галичині, той лікувався в санаторіях Одеси. Слідчі МДБ, розбираючись у тому, як командарм УПА примудрявся виїжджати «на моря», констатували в рапорті, що «місцевими (одеськими) органами міліції вони (Шухевич і Дідик) були тимчасово прописані згідно з наданими підробленими документами». Причому в паспорт Шухевича була вклеєна така сама фотографія, яка була у збірці № 1 МДБ СРСР, що містила орієнтування на розшукуваних по всьому Союзу державних злочинців. Влада заднім числом покарала керівництво Одеської міліції «за втрату пильності».
До речі, слід нагадати, що відвідини Одеси Романом Шухевичем відбувались одночасно з подіями, які описувалися в російському серіалі «Ліквідація», де Одеським карним розшуком керував підполковник Гоцман, а військовим округом –маршал Жуков. Також хочу нагадати, що з 1999 по 2011 роки в Одесі був провулок Романа Шухевича, але за часів президентства Януковича, коли міським Головою був О. Костусєв, цю назву було скасовано. В 2022 році, до 115 річниці київські скульптори виготовили меморіальну дошку на честь перебування і лікування Романа Шухевича в санаторії «Лермонтовський», але службовці медичного управління Міністерства оборони України не дали дозвіл на її встановлення на території санаторію. В серпні 2022 року військовослужбовці 80-ї окремої десантно-штурмової бригадзапочаткували збір підписів за присвоєння бригаді почесного імені генерал-хорунжого Романа Шухевича, але 22 листопада 2023 року Президент України В. Зеленський присвоїв бригаді почесне найменування «Галицька». Можливо, одеситам проявити ініціативу щодо присвоєння санаторію Міністерства оборони України імені Романа Шухевича замість сучасної назви російського поета-імперця Лермонтова?
Наприкінці 1922 року на замовлення Інституту національної пам’яті та за підтримки «Ветеранс Хаб Одеса» створено документальний фільм з циклу «Український Південь» під назвою «Спецоперація УПА: Шухевич в Одесі». Про цей фільм написав на сторінках «Чорноморських новин» 5-7 січня 2023 року одеський журналіст Роман Кракалія.
Василь ВЕЛЬМОЖКО, член Національної спілки краєзнавців України, Одеса
