Євген Равський: «У кожній моїй роботі – інше повідомлення до глядача»
Коли я вперше побачила полотна Ґеника Равського (саме так художник представився) у Львівській національній галереї мистецтв, то зрозуміла, що потрапилай інший вимір, де перепліталися сьогоденна реальність з далеким минулим. Коли мені поставили завдання взяти інтерв’ю у відомої людини, я одразу згадала про Євгена Равського і написала йому. З нашогоспілкування я зрозуміла, що він не тільки талановита, а ще й дуже скромна людина. На моє захоплене: “Нам дали завдання в універі взяти у відомої людини інтерв’ю, чи знайдеться у Вас час відповісти на мої запитання?”він відповів:“Незнаю, наскільки я відомий, але якщо тре, то тре”.
Євген Равський – художник-живописець, рокер, багаторічний куратор культурного центру “Лялька” у Львові,нині– у лавахЗбройних сил України.Народився у 1966 році у Львові. Батько працював на авіазаводі, мати — медсестрою. За словами художника, його батько був чутливим до мистецтва. Ходив разом з ним на етюди. У 1978–1984 роках Євген Равський навчався у Республіканській художній школі-інтернаті імені Тараса Шевченка у Києві.На формування художньої мови Равського значно вплинули твори Мікеланджело та Караваджо, якими він захопився ще у школі.
Після школи Равський брав уроки в українського графіка Андрія Чебикіна та кілька разів намагався вступити до Київського художнього інституту. Через великий конкурс вступити не вдалося, і художник повернувся до Львова. Тут потрапив до молодіжної секції Спілки художників під керівництвом графіка Юрія Чаришкіна, де познайомився з Михайлом Москалем, Ігорем Подольчаком.
Активну виставкову діяльність почав у 1993-му. Був стипендіатом польської програми “Gaude Polonia”. Згодом творчість Євгена Равського окреслили у стосунку до мистецтва минулого, він належить до “нових-старих майстрів”Роботи художника зберігають уМузеї сучасного образотворчого мистецтва, Львівській галереї мистецтв, у приватних колекціях США, України, Норвегії, Нідерландах та ін. країн..
– Чому саме мистецтво обрали як своє покликання?
– З вибором професії проблем не було.Як всі діти, любив малювати, а ще була підтримка тата,який теж був вразливий на прекрасне. У 1977 році він знайшов оголошення у газеті “Вільна Україна” про те, що Республіканськахудожня школа ім. Т. Г. Шевченка у Києві оголошувала набір на навчання. Я саме закінчив четвертий клас загальної школи, іми з татом поїхали в Київ та здали документи. Місяць я ще побив бомки, готуючись до вступу. Потім були екзамени, які пролетіли непомітно, в кожному разі для мене. Ще через місяць зі школи прислали офіційного листа з ґратуляціями про вступ. Так почалися мої штудії в дуже крутій школі, ще й у столиці. На цілий совок таких шкіл було дві. Одна у Києві, друга в рашці. Навчання тривало з п’ятого до одинадцятого класу, сім років безтурботного життя в дуже крутому середовищі. Це був острівець свободи у совку, який вже падав, щоправда, ми про це не здогадувалися. Слухали заборонену музику, читали цікаві книжки, ну і,основне,освоювали ремесло й у старших класах робили перші спроби намацати індивідуальну мову, свій стиль. Були перші спроби творення. Не було жодних терзань щодо вибору,я зробив його давно і тато підтримавмене.
– Я так зрозуміла, що саме тато дав Вам поштовх у світ мистецтва?
– Тато, яккожен батько, намагався виштовхати мене на вищий щабель у кращий, на його думку, світ. І він не помилився, за що йому дуже вдячний. Можна сказати, що покликання мене само обрало, а я й не пручався.
–Чи є у Вас якісь конкретні повідомлення, які хочете донести через свої картини?
– У кожній моїйроботі– іншеповідомлення до глядача. Щоправда, варто пам’ятати, що тільки п’ятдесят відсотків з того, що закладав автор,глядач відчитає. Решту додумає вже сам. У тому й полягає сприйняття і естетична насолода споглядання самого мистецтва.
Теми, які опрацьовував, були різні і, відповідно, посил щоразу інший. Єдине, що було спільне (кажув минулому часі, бо тепер– у ЗСУ), – людина як образ для мене є цікавим, бо завше ти як призма, через яку пропускаєш тему. А теми давні, як світ, що не заважає щоразу по-іншому на них подивитися,розкрити під іншим кутом, скажімо, Людина і Бог, чоловік і жінка, пізнання, любов, героїка.
– Ваша передостання виставка називалася “Від міфу до міфу”, Вас надихнула на створення картин давньогрецька міфологія?
– З дитинства люблю історію і міфи. Теми, які відкрили нам греки, – героїка, любов і подорож як пізнання – залишаються незмінними йактуальними досі. В кожному разі, ці теми цікаві мені.
– Чи маєте улюблену картину, над створенням якої відчували особливо велике задоволення?
– Є кілька робіт, які дуже сильно торкають, через гострі теми і їхні інтерпретації. Та насправді для мене кожна робота особлива.Скажу чесно, були і слабші, ісильніші твори. Загалом мистецтво сприймають емоційно, а цей критерій нечіткий.
Велике задоволення – у процесі творення. Готову роботу по-іншому оцінюю. Мав дуже добрих вчителів, які навчили вчитися, що і продовжую,вчуся. А ще навчили критично оцінювати себе, бути вимогливим до себе. Тому з часом по-іншому оцінюю свою роботу і знаю напевно, що досконалості немає меж.
Ангеліна СЛОБОДА, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка
