Андрій САЛЮК: «Тримайтеся? А за що триматися? Наші друзі ділом допомагають, щоб українські воїни трималися за тепловізори»
Приміщення палацу Сапіг на вулиці Коперника, 40-а, в якому працює ЛОО Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, уже вісім років, від початку російсько-української війни, відоме як осередок волонтерської організації «Львівський лицар». Обидві структури очолює пам’яткоохоронець, волонтер Андрій Салюк. Після 24 лютого вкотре стало зрозуміло, як добре, що в Україні упродовж восьми років війни працювали волонтерські організації, які напрацювали логістику, контакти, знають, які прилади і з якими характеристиками потрібні нашим воїнам. Про те, чи змінилася діяльність «Львівського лицаря» тепер – у розмові з Андрієм Салюком:
— Усі волонтери у Львові завжди знали, що «Львівський лицар» займається приладами, оптикою, обладнанням. Нині до цього додалися харчі, медичні препарати, спальники, каремати. Якщо раніше в нас була «пакувальна» кава (жартували, що коли відправляємо прилад на фронт, то навіщо упаковувати його папером чи пінопластом, і ущільнювали кавою, і воїни насамперед дякували за каву), то тепер з’явилися «пакувальні» спальники, консерви, тепла білизна тощо. Але все це – додаток, основний напрям той самий. Приладів бракує, їх складно дістати. У нас був невеликий резерв, ми розуміли, що заяви американської, британської розвідки про плани Путіна про напад є серйозними. Чесно кажучи, обурювала байдужість і суспільства, і різних представників влади. Ми спиралися на ресурси, які в нас були, і намагалися запастися приладами, які, на відміну від позиційної війни, можуть знадобитися для війни динамічної, дуже активної. Але всі наші запаси розлетілися в перші два дні. Тепер працюємо, щоб налагодити можливість закуповувати прилади, оптику, обладнання за кордоном і передавати сюди.
— У чому складність?
— Зокрема складно пояснити дистанційно, яких саме характеристик прилад потрібен. Бо конкретної моделі може не бути, тоді треба визначати, за якими критеріями замінити на іншу, аналогічну. Ми всіх просили про тепловізори, бо це дуже надійні прилади, які дають змогу швидко і чітко визначити ворога. Але вчитель математики чи працівник садового господарства, який хоче допомогти Україні, не орієнтується в характеристиках таких приладів.
Тепер українська діаспора, яка багато робила і до початку активної фази війни, включилася на тисячу відсотків. Адже я не зміг би вісім років знаходити гроші, щоб купувати й передавати на фронт прилади. Найважливіше, що нині включилися громадяни інших країн. Французька журналістка днями сказала мені: «Вибачте за нашого Макрона». Я відповів, що ми глибоко цінуємо і шануємо інтенцію французів, які хочуть нам допомогти. І вони розуміють, що їхня влада неналежним чином допомагає. Водночас журналістові Британії я сказав: «Можу гордо вам передати, що коли Британія перша сказала, що надасть оборонну зброю, протитанкові ракети, то багато вояків, з якими я контактую, після надходження зброї, писали в фейсбуці «Слава Україні» і «Боже, бережи королеву». Ми справді цінуємо цю підтримку і вдячні за неї.
Мої одногрупники з навчання менеджменту культурної спадщини в Кракові зібрали гроші на тепловізор і передали нам разом з павербанками, батарейками, ліками. Вони не мають українського коріння, але хочуть допомогти. Не тільки словом, коли часто кажуть «Тримайтеся». За що триматися? А конкретним ділом. Завдяки ним тепер наші вояки будуть триматися за тепловізор.
Ще один аспект — важливо уникати не зовсім коректних ситуацій, як-от коли різні волонтерські групи, бажаючи викупити на аукціоні бронежилети за кордоном, торгувалися й одна одній підвищували ціну. Ми консультуємо всіх, хто також долучився до закупівлі приладів, оптики, обладнання. Бо нам не принципово, щоб ці речі йшли через нас. Нам треба, щоб вони йшли на фронт.
Розмовляла Наталя ДУДКО
