Середа, 6 Липня

Геній українського Різдва

Не стало іконописця, музейника, куратора мистецьких проєктів Остапа Лозинського

6 січня у віці 38 років від ускладнень внаслідок ковіду помер відомий львівський художник та іконописець Остап Лозинський, голова львівської «Асоціація музеїв та галерей», душа феномену «Коляда в Лозинського», що за десять років став для львівських митців незмінним атрибутом Різдва: в його помешканні на Лисенка збиралося по триста колядників, повідомляє «Збруч». Геній українського Різдва, як написала про нього мистецтвознавиця Євстахія Шимчук. Його друзі зібралися в його помешканні й цього року, щоб пом’янути Остапа колядками, зокрема й його улюбленою «Сам Пан у злоті і єго челядочка…».

Остап Лозинський народився 3 квітня 1983 року у Львові. Батько — Тарас Лозинський — відомий колекціонер і художник, засновник Інституту колекціонерства українських мистецьких пам’яток при Науковому товаристві ім. Тараса Шевченка. Як Остап потім казав: «Я народився, а мистецтво завжди було поруч».

У 2004 році закінчив Львівський коледж декоративного мистецтва ім. Івана Труша (відділ розпису), в 2006-му — Львівську національну академію мистецтв, потім аспірантуру Інституту народознавства НАН України за темою «Творчість майстра ікон празникового ряду із Сколе в контексті локальних іконописних осередків Галичини кінця XVI — початку XVII століть».

Від травня 2006 року працював у Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові, був завідувачем сектору виставково-експозиційної роботи, куратором виставкових та видавничих проєктів. З 2011 року  — куратор виставкових проєктів галереї сучасного сакрального мистецтва Iconart. З 2017 року — викладач теоретично-практичного курсу «Основи композиції» в іконописній школі Радруж Українського католицького університету.

«Душа отримує тіло, а не тіло отримує душу. Душа появляється на землі, мандрує землею і потім повертається до свого ідеалу. Душа мусить шукати свою дорогу праведності чи неправедності на землі. Земне життя — випробування для душі, яка має дійти до ідеалу», — пояснював Остап своє розуміння душі.

«Захоплення іконою і трансформація Лозинського-художника в Лозинського-іконописця тривала роками. Він творить згідно з власним сумлінням, не йдучи в комерцію чи слідуючи моді — він слухає Бога, а ми можемо чути Бога в його роботах. Вони не залишають байдужим, бо сам автор — не байдужий.

«Остап Лозинський поєднував найкращі риси дитяти і старця. Від того був поза часом, так наче йому не то 5, не то 15, а за секунду вже 150 або й 500. Він ніс у собі вакханську радість життя, самим лише роззиранням довкола створював комфортний і естетичний простір в якому було місце кожному і де не треба було вписуватися в канон. Остап вмів щиро і дуже інклюзивно ділитися. Це, справді, дуже рідкісна риса, мало у кого на неї є внутрішній ресурс. Дуже жаль, що його так різко вичерпався» (Галина Шиян).

«Остап — людина-епоха. Людина-карнавал. Цілий всесвіт, сповнений веселих ікон, дзвінких коляд, геніальних виставок, фантастичних книжкових проєктів. Остап був колекціонером, справжнім збирачем. І збирав він найкраще — шедеври традиційного мистецтва, унікальних людей, найсмачніші рецепти. Богомаз і балагур, художник і кулінар — він любив життя, Україну, мистецтво… любив настільки, що сам став витвором мистецтва. Дякуємо за те, що ти був з нами і підсвітив нам шлях світлом своєї любові! Світи нам далі Різдвяною зіркою! Вічная пам’ять! Вічная слава!» (зі сторінки проєкту «Ковчег «Україна»).

Share.

Leave A Reply